Заступник секретаря першої судової палати ВГС О. ЄВСІКОВ:

«Для спрощення реструктуризації заборгованості необхідно дозволити укладання мирових угод на будь-якій стадії судового процесу»

Приводом для зустрічі з Олексієм ЄВСІКОВИМ став його виступ під час засідання пленуму Вищого господарського суду. Тоді заступник секретаря першої судової палати ВГС попередив колег про окремі методи тиску, які застосовує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. «ЗіБ» вирішив дізнатись, як судді реагують на такі випадки й чому фонд удається до таких кроків. Крім цього, ми обговорили проблеми банківської сфери, а також результати візиту представників місії Міжнародного валютного фонду, з якими голова та судді ВГС провели зустріч буквально за кілька годин до інтерв’ю.

«Ми не бачимо цілісного аналізу економічної ситуації та програми, розробленої на його підставі»

— Олексію Олександровичу, за вашими оцінками, чи відрізняється сьогоднішня криза в банківському секторі від кризи 2008—2009 рр.?

— Найбільш комплексно на це запитання вам, напевно, відповів би Національний банк. Але, звичайно, і зі свого боку я можу стверджувати, що кризи відрізняються. У ті роки не було такої кількості банків, які ліквідовували. Не було стільки дійсно непростих спорів, пов’язаних з ліквідацією банків, не було й такого соціального напруження, значно меншою була девальвація гривні. Хоча є й подібні моменти, наприклад відплив грошей з банківської системи. На жаль, сьогодні криза гостріша, і пов’язано це не зі світовими тенденціями, як тоді. Всі розуміють, що насамперед причиною цього стала ситуація всередині країни.

У той же час я не можу сказати, що бачу цілісну економічну картину, як, наприклад, Кабмін. Від влади ми чуємо якісь пояснення, але не бачимо комплексного і цілісного аналізу економічної ситуації та програми, розробленої на його підставі. На мою думку, нині на рівні вищих ешелонів влади має бути вироблена чітка програма дій, і працювати необхідно відповідно до неї.

Так, Нацбанк ухвалив велику кількість регуляторних актів, спрямованих на те, щоб утримати економіку на плаву. НБУ навіть змінив критерії оцінки роботи банків, дозволив їм у розумних межах відступати від обов’язкових нормативів. В інших моментах, навпаки, вимоги до банків стали жорсткішими.

— За минулий рік змінилася кількість спорів із приводу банківських відносин?

— Кількість спорів змінилась неістотно. Стала іншою суть спорів. Більше стало справ про стягнення за кредитами. Разом з тим позичальники продовжують оспорювати і кредитні договори, і договори, пов’язані із забезпеченням кредитних відносин.

— Під час сьогоднішньої зустрічі представники МВФ цікавилися тенденціями розгляду справ за участю фін­установ?

— Представники МВФ запитували про проблеми реструктуризації заборгованості та стан справ, пов’язаних із банкрутством. Вони намагаються скласти узагальнену картину того, що відбувається в економіці. Так само вони зустрічаються і з представниками фінансових установ, незалежних бізнес-асоціацій, НБУ, міністерств, юридичних компаній, які займаються питаннями неплатоспроможності, тощо.

— Виходячи з питань, порушених під час зустрічі представниками МВФ, можна зробити висновок, якими будуть їхні рекомендації?

— Про це ще говорити рано, адже фахівці фонду працюватимуть упродовж 12 днів і зустріч з нами — лише одна з багатьох. Тим більше що це були представники технічної місії саме з питань реструктуризації боргу. Напевно, місії з інших питань так само проводять зустрічі, щоб скласти єдину картину.

— Представники місії запитували про думку суддів з приводу можливих змін чи тільки намагалися дізнатися про ситуацію в цій сфері?

— Вони ставили запитання з приводу того, які наріжні проблеми виникають, які можливі рекомендації. Запитували й про статистику справ про банкрутство та справ, пов’язаних з кредитними правовідносинами. Отже, передусім представників МВФ цікавило наше бачення ситуації в країні у світлі питань неплатоспроможності та реструктуризації боргів, можливості судової влади у позитивному розв’язанні відповідних проблем. Водночас, хоча зустріч не була достатньо довгою для детального обговорення всіх аспектів зазначених питань, але з нашого боку прозвучали й конкретні пропозиції.

На мій погляд, система господарських судів стала жорсткішою в питаннях стягнення заборгованості за кредитами та іншими позиками. Разом з тим, як убачається із судових рішень, і банки, і позичальники, і суди стали досвідченішими в питаннях реструктуризації заборгованості.

— Мирових угод стало більше?

— Трохи більше. Ми можемо затвердити мирову угоду і під час розгляду справи, і на стадії виконавчого провадження. Якщо раніше суди рідше дозволяли розстрочувати погашення заборгованості чи відстрочувати її, то сьогодні до таких питань ставляться більш виважено. Поширенішою стала категорія спорів, пов’язана з примусовим виконанням мирових угод. Адже якщо суд затверджує мирову угоду з розстроченням відповідних платежів, то, наприклад, різка девальвація національної валюти може стати несподіваним чинником, який практично відразу негативно впливає на належне виконання таких домовленостей. А якщо йдеться про повернення валютного кредиту, то відразу розумієш позичальника, який навіть з урахуванням розстрочення не може погашати заборгованість вчасно та в повному обсязі. Діяти в таких ситуаціях слід дуже виважено, щоб ураховувати інтереси як банків, так і позичальників. Особ­ливо якщо йдеться про виробничі підприємства.

«Банк стає неплатоспроможним, а його власник багатшає»

— Відповідно до постанови пленуму ВГС «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» зміна економічної ситуації та коливання курсу іноземної валюти є комерційними ризиками сторін договору, які не можуть бути підставами для зміни чи розірвання кредитного договору. На вашу думку, прописавши це положення, чи не обмежив пленум можливості позичальників у переговорах з банком щодо реструктуризації заборгованості?

— Під час реструктуризації мова не йде про припинення чи розірвання кредитного договору. Реструктуризація — це зовсім інше, це визначення певної процедури, за якою зберігається захист інтересів і позичальника, і кредитора на умовах, які визначають самі сторони.

Я намагаюсь відслідковувати, як працює банківська система у різних ситуаціях. Одна моя знайома, яка працює на ринку, розповіла, що через особисті негаразди в неї виникла заборгованість за кредитом. Вона запитала в мене, що робити. На мою думку, у цій ситуації необхідно якомога швидше звернутися до банку й намагатися домовитися про реструктуризацію, тобто зміну порядку погашення кредитних зобов’язань.

Реструктуризація може передбачати списання штрафних нарахувань і навіть зменшення відсоткової ставки. На сьогодні склалася ситуація, коли банки самі зацікавлені у реструктуризації проблемних кредитів. Адже інакше вони або втратять все, або втягнуться в тривалу процедуру примусового стягнення.

Навіть якщо кредит узятий під заставу нерухомості й банк зверне стягнення на неї, це не нівелює проблеми. Фінустанові доведеться вдаватися до додаткових витрат, наприклад з оплати праці оцінювача чи послуг, пов’язаних зі збереженням майна тощо. До того ж щодо нерухомого майна, яке може перебувати у власності банку, існують встановлені обмеження. Отримавши майно, банк-кредитор зацікавлений у тому, щоб якомога швидше його реалізувати для отримання саме фінансових ресурсів. Те саме стосується й реструктуризації боргів підприємств — банки, як убачається із судових справ, ідуть їм назустріч.

Якщо позичальник і банк домовляться поза судом, це лише полегшить їм життя. Можна домовитися про реструктуризацію й під час розгляду справи в суді. Проте для спрощення реструктуризації заборгованості необхідно внести зміни до ГПК і, наприклад, дозволити укладання мирових угод на будь-якій стадії судового процесу. Зараз же це можливо лише до ухвалення судового рішення або на стадії виконавчого провадження. А в разі внесення зазначених змін сторони могли б примиритися і тоді, коли справа передана до апеляційної чи касаційної інстанції. До прикладу, в інших юрисдикціях це дозволяється.

— Якщо в цілому оцінювати постанову пленуму, чи можна сказати, що вона розв’язала всі потенційні проблеми при розгляді справ, які виникають із кредитних правовідносин, і господарські суди готові зустріти фінансову кризу?

— На жаль, про нашу постанову так сказати не можна. Та не тому, що вона погана. У такому документі ми можемо визначити загальні принципи й напрями, які суди мають брати до уваги під час розгляду відповідних справ. Але ситуація змінюється надзвичайно швидко. Унесено зміни до законодавства, яке регулює питання ліквідації банків, розширено повноваження ФГВФО. Прийнято закон щодо посилення відповідальності власників й інших бенефіціарів банків. Зміна відповідних норм законодавства вимагає нових підходів при розгляді справ.

Минулого року з’явилася нова категорія спорів, коли ФГВФО вимагає вживати заходів відповідальності до значних акціонерів банку. Виявилося, що це не просто нова, а дуже складна категорія справ, яка вимагає від позивачів надати чималий обсяг доказів. Наприклад, звертається уповноважена особа фонду й заявляє, що дії певного значного акціонера призвели до неплатоспроможності банку. Виникає запитання: чим це підтверджується? Фонд пояснює, що цей акціонер контро­лює великий пакет акцій. Але що це доводить? Адже цілком можливо, що в проб­лемах фінустанови винні не зовсім компетентні найняті менеджери. Так само можлива і змова менеджменту з наглядовими органами чи групою міноритаріїв. Доведення такого потребує суттєвих доказів. У цій категорії справ треба починати щонайменше з аналізу рішень зборів акціонерів, спостережної чи наглядової ради, правління, того, хто за що голосував.

Натомість у перших справах, які порушувалися судами за позовами фонду, містились аргументи на зразок: «Ми вважаємо, що дії цього акціонера призвели до неплатоспроможності». На одному із засідань довелося пояснювати представникам установи, що суд не може брати до уваги бездоказові припущення. Справа такої категорії, на мою думку, схожа на складну багатоепізодну кримінальну, в якій потрібно дослідити стоси документів із доказової бази, неодноразово проаналізувати доводи про роль конкретної особи у настанні негативних наслідків для банку.

Водночас те, що власник чи кінцевий бенефіціар банку має нести додаткову відповідальність, сумнівів не викликає.

До речі, з представниками технічної місії МВФ ми обговорювали проб­лему, чи вкладатиме інвестор гроші в конкретне підприємство, якщо воно балансує на межі платоспроможності, а його фактичний власник тільки багатшає. Так і тут, банк стає неплатоспроможним, а його власник — багатшим.

— Чи реально знайти кінцевого бенефіціара?

— Із цією проблемою стикається не лише Україна. Не секрет, що такі бенефіціари часто ховаються за компаніями, зареєстрованими в офшорах. Про офшори написано багато літератури, є теоретичні та практичні дослідження того, до яких утрат призводить їхня діяльність. І, звичайно, від цього потерпає не тільки наша держава. У США, Європі так само відбувається виведення капіталу через офшори.

Розробити дієву правову модель пошуку кінцевих бенефіціарів теж непросто. Проте закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов’язаних із банком осіб» створив передумови для цього. Як зміни будуть реалізовані на практиці — інше питання, але не треба вигадувати якісь свої новації: у світі вже напрацьована відповідна практика. Є певні органи, котрі мають взаємодіяти для відкриття відповідної інформації, яку приховують в офшорах. Підготовлено відповідні методичні рекомендації, навіть на міжнародному рівні.

Думаю, якщо держава розпочала пошук кінцевих бенефіціарів, то вона піде до кінця й вимагатиме розкриття всієї інформації.

«На тлі значних змін, які відбуваються в державі, скарги на суддів — це хвороба перехідного періоду»

— Під час минулого засідання пленуму ВГС ви розповідали про те, що ФГВФО досить агресивно захищає свої інтереси, готує скарги на суддів до Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, прокуратури та навіть натякає на подання таких скарг ще перед розглядом справи. Як часто трапляються такі випадки тиску?

— Те, що фонд агресивно захищає свої права, було сказано не в негативному контексті. Я розумію проб­леми фонду, він і повинен так діяти, як державна установа, котра виконує дуже важливі функції. Коли банк наближається до неплатоспроможності, його ще можна врятувати. Якщо ж ліквідувати доведеться великий системний банк, у фонду може й не вистачити ресурсів, аби виплатити кошти вкладникам — фізичним особам в межах гарантованих законом сум.

І в судовому процесі фонд повинен займати дуже активну позицію. Але, на мою думку, оскільки досвід участі в судових провадженнях у нього ще не дуже великий, деякі його представники дозволяють собі речі, неприйнятні для юристів, котрі прийшли захищати свої інтереси до суду.

Якщо представники сторони пишуть заяву в конкретній справі, вона повинна стосуватися конкретної справи та містити правову позицію. Проте в кількох справах, що розглядалися у ВГС, склалася зовсім інша ситуація, коли від фонду надійшла узагальнена заява, адресована голові суду та іншим суддям, які розглядали схожі справи. У ній представники ФГВФО заявляли, що суд має вирішити спір виключно певним чином. До того ж, крім заяви, були подані ксерокопії звернень фонду до Президента, Генпрокуратури, ВРЮ, ВККС щодо незаконних дій суддів, які вирішували певні справи. Розцінити такі дії суто як викладення правової позиції ми не можемо. До того ж в одній зі справ, у якій ми отримали таку заяву, вирішувався не спір по суті, а розглядалося суто процесуальне питання. Воно досить просте, і ми розуміємо, що справу слід вирішити якомога швидше. І раптом отримуємо стос паперів з натяком: зробиш не так, «як треба», — отримаєш купу скарг. На це я звернув увагу представників фонду.

Під час засідання пленуму я порушив це питання, щоб і судді апеляційних та місцевих господарських судів були готові до такої ситуації та відповідно реагували на неї. Адже якщо ми визначили, що представники сторони не можуть дозволяти собі подавати такі заяви, то це має бути спільна позиція, якої дотримуються в усіх господарських судах.

— Можна здогадатися, що фонд не єдиний, хто під час розгляду справ натякає на можливі скарги.

— Буває по-різному. Однак у нас чимало випадків, коли, виходячи із судового засідання, сторона, навіть програвши, дякує суду за професіоналізм і справедливість. На тлі тих значних змін, які відбуваються в державі, шквал необгрунтованих скарг на суддів — це хвороба перехідного періоду. Щоразу, коли відбуваються істотні суспільні зміни, знаходяться люди, які намагаються на них спекулювати. У тому числі й через тиск на суд. До цього слід бути готовим.

У моїх колег були різні випадки: і СМС-повідомлення з погрозами надходили, і люди в масках з’являлися на засіданнях.

Іноземці, які бачили впродовж місяця мітинги під нашим судом, дуже цьому дивувалися. Коли проходить спокійна протестна акція, в якій беруть участь люди з плакатами і періодично висловлюють навіть через мегафони певну, але коректну (щодо в тому числі й суддів) думку — це одне. Проте коли під судом вмикають невиправдано потужні гучномовці й не чути сторін у залі судових засідань — уже зовсім інше. Іноземці запитували: як ми працюємо в таких умовах? Доводилося лише усміхатися. Проте наша професія вимагає певної психологічної підготовки. Треба вчитися протистояти тиску.

— Присутній на засіданні пленуму заступник Генпрокурора Віталій Касько запропонував суддям у відповідь на такі дії фонду так само писати скарги до прокуратури. На вашу думку, це може стати дієвим захистом своїх прав чи судді, навпаки, тільки накличуть на себе додаткову біду?

— Я виходжу з того, що суддя за своїми психологічними якостями має бути людиною розумною, стриманою, схильною до аналізу. Тому, перш ніж щось зробити, він має проаналізувати свої дії з різних боків. Такі речі, котрі можна розцінити як тиск, слід проаналізувати комплексно. Наприклад, поведінку представників фонду у наведених вище випадках ми поки що розцінили виключно як наслідок відсутності серйозного досвіду участі в судовому процесі. І я думаю, що ФГВФО собі вже такого не дозволить.

А бігти відразу до прокуратури й писати заяву означатиме щонайменше відволікати державний орган від дійс­но серйозних завдань. Іноді достатньо спокійно й аргументовано пояснити стороні її помилку. До того ж є цілком реальні засоби впливу, які може вжити суд: накладення штрафу, попередження, видалення із зали засідань. Треба володіти всіма цими інструментами. На щастя, до господарських судів здебільшого приходять фахові юристи, які готові вирішувати конкретний спір, а не перетворювати засідання на неприйнятний захід. Хоча, звичайно, трапляється всяке.

«З одного боку, ми захищаємо фізосіб, а з другого — штовхаємо підприємства до неплатоспроможності»

— У разі ліквідації банку фонд гарантування вкладів має виплатити кошти фізичним особам — власникам депозитів. А чи можуть якимось чином у такій ситуації домогтися повернення коштів юридичні особи?

— З огляду на останні зміни, внесені до банківського законодавства, у мене складається враження, що реалізується державна політика, спрямована на захист вкладів передусім фізичних осіб. Чинників, які сприяють цьому, немало. Водночас навіть сама процедура ліквідації банку не спрямована на захист юридичних осіб. Навіть передання всіх повноважень щодо управління проблемним банком під час роботи тимчасової адміністрації саме фонду вже говорить саме за себе.

Спори, пов’язані з ліквідацією банків, одні з найскладніших, у тому числі й в теоретичному аспекті. Уже надходять запити із судів першої інстанції, ми вивчаємо практику, аналізуємо законодавство. Є й відмінності в правозастосуванні в таких спорах. При цьому виявляються певні розбіжності в практиці між господарськими й загальними судами. Кілька справ, де слід визначити остаточну правову позицію, вже направлено до Верховного Суду, і ми чекаємо його висновків.

З урахуванням тих обмежень, які застосовує тимчасова адміністрація, юридичним особам дуже важко відстояти свої права. Адже відповідно до процедури вранці Нацбанк може прийняти рішення про введення тимчасової адміністрації, а вже ввечері вона буде в банку й намагатиметься зберегти те, що у фінустанови залишилося. На жаль, наша історія свідчить, що можна звести до нульового фінансового забезпечення навіть дуже великий банк.

Можливо, тому й реалізується політика, спрямована на захист передусім вкладників — фізичних осіб. Одначе це жодним чином не полегшує стану фінансового сектору. Не є таємницею, що іноді, використовуючи так званий адміністративний ресурс, владні кола змушували державні, а часом і приватні підприємства переходити на обслуговування виключно до одного конкретного банку. Тому, хоча, як правило, підприємці намагались убезпечити себе й розмістити доходи в різних установах, за умов тиску вони втрачали таку можливість. А потім цей банк ставав неплатоспроможним. Як наслідок, не вдавалося навіть перевести гроші з депозитного чи розрахункового рахунку на погашення кредиту в цьому ж банку. Це проблема, яка існує на державному рівні. Її вирішенням має займатись і Кабмін, і Нацбанк, і асоціації банків, і підприємства, які потрапили в таку ситуацію.

Адже, з одного боку, ми захищаємо фізосіб, а з другого — штовхаємо підприємства до неплатоспроможності, несподівано позбавляючи їх коштів, що зберігались у проблемному банку. Як наслідок, скорочуються бюджетні надходження у вигляді податків і зборів, соціальні нарахування, робочі місця. Тому має бути баланс інтересів усіх учасників цих процесів.

Олексій ЄВСІКОВ народився 17 вересня 1968 р. у м.Києві.

У 1992 р. закінчив Київський державний педагогічний інститут іноземних мов, а згодом — Національну академію внутрішніх справ України (2000 р.) та Київський національний економічний університет ім. В.Гетьмана (2009 р.).

З 2001 до 2004 р. працював на різних посадах в апараті Вищого господарського суду.

У 2004 р. призначений на посаду судді Господарського суду м.Києва, а у 2008-му перейшов до Київського апеляційного господарського суду.

З березня 2011 р. — суддя ВГС.

У квітні 2014 р. обраний заступником секретаря першої судової палати суду.