Угода для юриста

Які вимоги до вітчизняних правників висуває відкриття європейських ринків для українського бізнесу

Європейські посадовці не поспішають із прийняттям рішень, а закордонні партнери можуть виявитися пройдисвітами та втягнути український бізнес у дорогий судовий процес. Про ці та інші ризики розповіли керівники юридичних департаментів підприємств, що вийшли на європейські ринки задовго до підписання угоди про асоціацію з ЄС.

Перші кроки

Як підкорити Старий світ і які перепони, в тому числі і юридичні, доведеться долати українським підприємцям? Відповіді на ці запитання шукали правники, науковці та чиновники на конференції «Угода про асоціацію для всіх і кожного». Як і інші подібні заходи, конференція розпочалась із доповідей про те, чим власне є угода, яких змін вимагає її імплементація в економічній, політичній, соціальній та правовій царинах та які концептуальні положення виявилися відсутніми в документі.

Угода є фундаментальним актом, що, крім основного тексту, містить близько 700 сторінок додатків, зазначив завідувач кафедри порівняльного та європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Шевченка Віктор Муравйов. Для того щоб зі стосу паперу вона перетворилася на частину національного законодавства й почала діяти в повному обсязі, від політиків вимагається зробити низку першочергових кроків.

Для початку, вважає В.Муравйов, слід унести зміни до Конституції. На його думку, в Основному Законі бракує норми, яка б дозволила Україні визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, а також положення, що закріпило б євроінтеграційний вектор країни на найвищому рівні.

Інші кроки стосуються законодавчих приписів. Викладач наголосив на потребі встановити примат європейських правових норм, зокрема й рішень європейських судових органів, та актів міжнародних організацій, статус яких дотепер залишається невизначеним. В.Муравйов, а також інші присутні на заході юристи не розуміють, чому більша частина українських суддів не квапиться брати до уваги позиції Європейського суду з прав людини або Суду ЄС, так званого Суду справедливості. Адже лише останній має близько 8 тис. рішень, які доведеться враховувати під час розгляду справ у національних інстанціях.

Першочергового вирішення, на думку В.Муравйова, вимагає й реалізація технічних правил і стандартів ЄС, що допоможе вітчизняній економіці інтегруватися до Старого світу. Наразі, зазначив правознавець, політики намагаються навести лад у цій сфері за допомогою національного законодавства. Натомість, на його думку, було б доцільніше прямо посилатися на європейські приписи.

Євроінтеграційні відмінності

Своєю чергою професор кафедри галузевих правових наук, керівник кафедри ім. Жана Моне з права ЄС Роман Петров відзначив, що потуги українського законодавця стосовно регулювання галузі стандартизації все одно не гарантуватимуть підприємцям повного виходу на європейські ринки. Справа в тому, що угода не передбачає такої можливості для українського бізнесу, зауважив фахівець. Правда, до вступу угоди в силу, що відбудеться після її підписання парламентами всіх країн — учасниць ЄС, а потім і Європейським парламентом (наразі угоду ратифікували тільки 14 із 28 країн-учасниць), національний бізнес користується низкою преференцій, однак вони є значними лише для тих підприємців, які ще до підписання документа перебудували свою діяльність на європейський штиб.

Не гарантує угода й безвізового режиму, зазначив Р.Петров. Більше того, документ не забороняє дискримінацію українських заробітчан, які подалися чи подадуться до Старого світу. Адже свобода пересування українських громадян значно обмежена країнами — членами ЄС порівняно з положеннями аналогічних угод з іншими партнерами. Реалізація такої свободи, як і вирішення питання допуску до праці, має провадитися шляхом укладання додаткових договорів з конкретними державами. Робітники ж, які вже перебувають за кордоном, позбавлені можливості відстоювати свої інтереси в національних судах із посиланням на норми угоди.

І нарешті, угода не гарантує вступу до ЄС. Утім, іронізував науковець, у документі Україна все ж визнана «європейською державою», а це дає надію на те, що в далекій перспективі стане можливим долучення до спільноти. Адже тільки «європейська держава» має право на вступ до ЄС. До слова, такої переваги позбавлена Грузія, яка підписувала угоду одночасно з Україною. Ця країна у своїй угоді іменується «східноєвропейською», а отже, навряд чи може розраховувати на вступ до Союзу.

Від теорії до практики

Від теоретичних обговорень до практичних реалій ведення бізнесу повернули присутніх керівники юридичних відділів. Вони переконані в тому, що угоду не варто розглядати як перепустку до континентального споживача, та поділилися з колегами секретами супроводу бізнес-діяльності на шляху до Європи.

Перше, на що юристові потрібно звернути увагу свого керівництва, наголосили спікери, — це європейські стандарти. Йдеться не тільки й навіть не стільки про стандарти, закріплені в нормативних актах ЄС, скільки про стандарти, прийнятні для європейських компаній. Як правило, так звані корпоративні стандарти набагато вищі від правових і стосуються вони не тільки готового продукту, а й усього процесу виробництва. Підприємці країн Заходу не бажають забруднювати навколишнє середовище й очікують, що українські партнери користуватимуться екологічно чистим устаткуванням.

Головною вимогою європейців є відстеження кожного товарного сегменту від самого початку виробництва. Коли після виконання всіх вимог суб’єкти господарювання познайомилися з положеннями угоди щодо стандартів, розповіли правники, вимоги видались їм дуже м’якими. Тому, готуючи бізнес до виходу за межі країни, послуговуватися ними радять опосередковано, передусім звертаючи увагу на вимоги країни, до якої прагнуть увійти, та вимоги компаній, з якими працюватимуть у подальшому.

Вихід бізнесу за межі країни можливий у двох варіантах. Або суб’єкт господарювання виходить на європейські ринки зі своїм трендом, або постачає продукцію, виконану на замовлення. Перший варіант, звичайно, найбільш бажаний, однак він містить величезні ризики — отримання прибутку стане можливим тільки за кілька років. Та головне — новому бренду буде непросто конкурувати з подібною, але вже добре відомою європейському споживачеві продукцією. Другий варіант значно швидший, містить менше ризиків, а прибуток буде отриманий одразу ж після постачання продукту.

Щоправда, і тут є підводні камені, оскільки європейці не схильні довіряти своїм українським колегам (що не в останню чергу пояснюється подіями на сході країни та падінням національної валюти) та вимагають страхування поставок. Наразі юристам доводиться стикатись із тим, що більшість віт­чизняних страхових компаній не готові надавати подібні послуги, а ті, що здатні їх надати, вимагають за них астрономічну плату. Тож необхідно ретельно вивчати договори.

З державним же сектором проблем не виникатиме. Перевіряти починають, або коли бізнесу щось потрібно (скажімо, ліцензія на новий вид діяльності), або коли відбулися порушення. В інших випадках держава намагається не втручатись у підприємницьку діяльність. Щоправда, поділилися досвідом юристи, отримати від державних органів якісь рішення виявляється проблемою (принаймні для українських підприємців), оскільки на вирішення більшості питань національні законодавства дають близько 30 днів, а діяльність тамтешніх посадовців настільки зарегламентована, що отримати рішення раніше годі й сподіватись. І цю бюрократію теж потрібно брати до уваги, якщо час має значення.

І нарешті, правники порадили не покладатися на порядність європейських партнерів, які іноді також виявляються недобросовісними. А судитися в Європі дуже дорого. Підсумовуючи, промовці підкреслили, що успішна діяльність бізнесу в Старому світі, як і в Україні, передусім залежатиме від професіоналізму юристів. Із цим дійсно важко не погодитись.