ВРЮ в кінці тунелю

Чи в змозі рішення з’їзду розблокувати роботу конституційного органу?

Призначення позачерговим ХІІ з’їздом суддів членів Вищої ради юстиції на якусь мить уселило надію, що орган, який повинен опікуватися кадрами Феміди, нарешті відновить свою роботу. А згодом виправдає своє існування і тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів загальної юрисдикції, а володарі мантій отримають жадані переведення, призначення чи відставку. Спробуємо розібратися: коли ж ВРЮ відчинить свої двері та чи не примарними є сподівання на її швидку «реінкарнацію»?

Голосувати по-новому

Слід віддати належне: друга частина суддівського форуму виявилася продуктивнішою за першу. Тоді, у червні, делегати, мабуть, не зовсім були готові працювати в дусі законодавчих новел. Цього разу володарі мантій прибули на з’їзд адаптованими, підготовленими та налаштованими на плідну роботу.

Свідченням тому стала процедура обрання членів ВРЮ за суддівською квотою. Нагадаємо, що 20 червня (наприкінці першої частини з’їзду) було проведене голосування за кандидатів на 3 посади. Втім, більшість делегатів залишила форум ще до його закінчення, тож кворуму ні для затвердження результатів, ні для призначення обраних членів не було.

Перерва ж у роботі з’їзду дала делегатам змогу ретельніше вивчити націо­нальне право. Так, суддя Київського апеляційного адміністративного суду Костянтин Бабенко звернув увагу колег на тлумачення ст.10 закону «Про Вищу раду юстиції», яке викладено в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 6.09.2014. Колегія суддів (до якої, до речі, входив і сам К.Бабенко) визначила, що призначеними на посади вважаються кандидати, які заручилися підтримкою більшості обраних делегатів з’їзду. А тому червневе, фактично «рейтингове», голосування можна вважати результативним тільки частково. Адже, крім судді Вищого господарського суду Наталії Волковицької, яка отримала 274 голоси, жодного з претендентів уважати призначеним, виходячи з логіки закону, не можна. Саме таке обгрунтування міститься в мотивувальній частині вказаного рішення.

Суд зазначив, що «обраними до складу ВРЮ в межах відведеної квоти мають бути делегати, які користуються авторитетом, повагою та підтримкою більшості, що відповідає загальним засадам справедливості, демократичності та прозорості формування представницького органу. Разом з тим зниження вимог щодо кількості голосів для обрання до складу ВРЮ, якщо голосування відбувається за кандидатів із перевищенням установленої квоти (як було при прийнятті рішення позачерговим з’їздом адвокатів, що є предметом даного судового розгляду), фактично нівелює необхідність підтримки кандидатів більшістю».

Отже, принцип аналогії спрацював, і вирішено було провести другий тур. За його результатами ВРЮ отримала ще одного свого члена — суддю Вищого адміністративного суду Олексія Муравйова. За нього цього разу віддали голоси 269 делегатів. Із третього заходу доповнила «тріо» суддя Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Алла Олійник. Утім, в її перемозі не сумнівався майже ніхто, адже її колеги — Алла Лесько й Михайло Вільгушинський — визнали свою поразку та закликали делегатів віддати свої голоси саме за А.Олійник.

Одвічне «напоготові»

Отже, за результатами трьох виборчих «турів» ВРЮ отримала нових засідателів. Що це означатиме для судової системи й коли чекати першого засідання колегіального органу?

Хоч як прикро, та суддівська квота в загальнодержавному масштабі є швидше піщинкою в новому фундаменті країни. Так, із 20 членів ВРЮ в наявності лише 15, 6 із яких рішенням адмінсуду позбавлені повноважень. Ідеться про тих осіб, яких призначали з’їзди адвокатів і науковців. Той факт, що вони встигли присягнути на вірність державі, не завадив суду визнати обидва «комплекти» (хоч і з різних підстав) неповноважними та позбавити права виконувати обов’язки членів ВРЮ. З тих же, хто ввійшов до органу за посадою, — Голова Верховного Суду Ярослав Романюк, міністр юстиції Павло Петренко та Генеральний прокурор Віталій Ярема (останній присяги члена ВРЮ досі не склав).

Та більше за все, мабуть, обурює байдужість Верховної Ради, яка, позбавивши попередній склад ВРЮ пов­новажень, утілювати в життя власне рішення, м’яко кажучи, не квапиться. А тепер, коли законодавча гілка влади готується до позачергових виборів, питання ВРЮ, вочевидь, відкладено в довгу шухляду.

Прикметно, що серед претендентів за парламентською квотою, кандидатури яких були подані на розгляд профільного комітету ВР, значаться й прізвища А.Лесько та М.Цуркана. Поки що невідомо, чи планують парламентарі виносити розгляд питання призначення членів ВРЮ на пленарне засідання. Втім, дедалі переконливішим стає прогноз голови ТСК Володимира Мойсика, який уже переглянув свій попередній прогноз щодо осіннього старту діяльності нового складу ВРЮ й тепер переконаний, що розблокування роботи конституційного органу відбудеться вже в новому році. Тобто висновки щодо перевірки суддів, які спецкомісія повинна передати до ВРЮ, найближчим часом розглянуті не будуть.

Отже, півроку, які минули відтоді, як країна взяла курс на люстрацію, виявилися не такими плідними, як очікувало суспільство. Безсумнівно, служителі Феміди сумлінно виконали свій обов’язок і делегували гідних представників до ВРЮ. Але ж, перефразовуючи відомий вислів, можна констатувати, що троє в полі — не воїни. І наразі виходить так, що ті, кого громадськість звинувачувала в нехтуванні законністю, єдині, хто спромігся виконати приписи акта про відновлення довіри.

«І всі ми вірили, що своїми руками розіб’ємо скалу, роздробимо граніт...» — писав Іван Франко. Та чи залишилися ще в країні ті вільні руки, які в змозі долати процедурні, правові та політичні перепони?

Довідка «ЗБ»

Наталія ВОЛКОВИЦЬКА народилася 31 липня 1963 р. в м.Херсоні.
Протягом 1982—1988 рр. здобувала освіту в Одеському державному університеті ім. І.І.Мечнікова.
Після закінчення навчання працювала стажистом прокурора Ленінського району м.Миколаєва. З 1989 р. — помічник прокурора Корабельного району м.Миколаєва.
У 1992 р. стала суддею Арбітражного суду Миколаївської області. У березні 2004-го переведена до Вищого господарського суду.
Заслужений юрист України.

Олексій МУРАВЙОВ народився 9 квітня 1972 р. в м.Херсоні. Після закінчення юридичного факультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка працював юрисконсультом на недержавних підприємствах.
З 1994-го — заступник директора, а згодом і директор приватної юридичної компанії.
У березні 1995 р. отримав свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю.
У 2000 р. обійняв посаду судді Арбітражного суду м.Києва. У 2003-му перейшов на роботу до Київського апеляційного господарського суду, а у 2005-му — до Вищого господарського суду.
З 2012 р. — суддя Вищого адміністративного суду.
Заслужений юрист України.

Алла ОЛІЙНИК народилась у 1966 р.
У 1992 р. закінчила Львівський державний університет ім. І.Франка, після чого працювала на посадах стажиста Володимир-Волинського міського суду, а згодом — консультанта з кодифікації в управлінні юстиції Волинської ОДА.
З листопада 1994 до листопада 1997 р. — навчалася в аспірантурі Київського національного економічного університету.
Із січня 1999 р. працювала науковим консультантом судді Конституційного Суду.
У серпні 2003 р. призначена суддею Шевченківського районного суду м.Києва.
У 2007-му перейшла до Апеляційного суду м.Києва, а з грудня 2012-го — до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Кандидат юридичних наук.