Прозрачный подход

Изменения позволяют решать конфликты с налоговой в Минфине

Законы, принятые в последнее время, существенно меняют не только режим взаимодействия, но и подходы к налогообложению операций с нерезидентами.

Плани в програми

Недавні зміни, які відбулись у законодавстві, з одного боку, продовжують закручувати гайки, а з другого — роблять відносини з нерезидентами більш упорядкованими. Про податкові новели, на які варто звернути увагу, розповіли адвокати Юридичної фірми GOLAW під час вебінару, організованого разом з Американською торговою палатою в Україні.

Першим на порядку денному постало питання сплати роялті за використання програмного забезпечення. Пояснити новації правозастосування адвокати вирішили на прикладі реальних справ. Наприклад, українська компанія укладає договір із білоруською щодо отримання ліцензійного програмного забезпечення. Своєю чергою компанія із сусідньої держави сплачує роялті в Люксембург кінцевому бенефіціару. За таких обставин постає запитання: чи сплачує українська компанія роялті та які податкові наслідки для неї виникають.

Фактично люксембурзька компанія, яка є власником та розробником комп’ютерної програми, надала її білоруській на підставі ліцензійного договору. Остання у свою чергу надає її на підставі субліцензії українській. Утім, резидент використовує зазначене програмне забезпечення як кінцевий споживач і прав на укладання відповідних субліцензійних договорів не має. Тож гроші, які вона сплачує білоруській компанії, не вважатимуться роялті.

Такий розвиток подій був би найбільш привабливим, адже це давало би змогу не сплачувати зайвих податків, а договір вважався б постачанням програмного забезпечення. Однак, попри наявні норми в Податковому кодексі, вони з легкістю перекреслюються підписаними Україною міжнародними угодами.

Утім, як зазначають адвокати ЮФ GOLAW, варто бути уважними, адже після першого прочитання складається враження, що відповідні міжнародні договори жодним чином не регулюють питання постачання комп’ютерного забезпечення. Натомість, зважаючи на вітчизняне законодавство, комп’ютерні програми мають таке саме правове регулювання, як і об’єкти авторського права, зокрема літературні твори. Тож у жодній конвенції ми не знайдемо безпосередніх згадок про оподаткування програмного забезпечення.

Отже, факт використання українською компанією програмного забезпечення для власних потреб усе ж уважатиметься роялті, тому підлягає відповідному оподаткуванню разом з курсовими різницями та податком на репатріацію. Єдиний профіт, який могла б отримати українська компанія, — це зменшений розмір податку на репатріацію. Проте, хоч як дивно, угода з Білоруссю не передбачає знижених ставок.

Міжнародними коридорами

Водночас не все так сумно, як могло би здаватися. Адже білоруська компанія сплачує роялті компанії з Люксембургу. Тож, якщо оплата з України відбувається в доларах, а з Білорусі — в євро, отримуємо дві курсові різниці. Це не дозволяє ставити у витрати такі виплати. Відповідно до чинного законодавства, зазначений механізм застосовується для тих випадків, коли роялті сплачується компанії, яка не є кінцевим бенефіціарним власником.

Якби компанія з Білорусі була кінцевим бенефіціарним власником, то для вітчизняної компанії такий механізм не застосовувався б, а курсові різниці були б установлені на рівні 4%. Тож для українських компаній є вкрай важливим пересвідчитися, чи є її контрагент кінцевим вигодонабувачем від сплачених коштів.

Завдяки змінам, які відбулися навесні, у законодавстві з’явилися уточнення про те, кого вважати кінцевим бенефіціаром. У першу чергу ним вважається особа, яка може розпоряджатися отриманим доходом. Крім цього, були розширені ознаки, наявність яких дає підстави стверджувати, що компанія не є кінцевим вигодонабувачем. Зокрема, отримувач доходу передає частково або в більшій мірі одержаний дохід, а також коли він не несе суттєвих ризиків за неотримання такого доходу або його передання. Крім того, компанія-бенефіціар повинна мати офіс, штат персоналу та інші атрибути, які б дозволяли їй створювати продукт та отримувати доходи від цього.

Тож, якби білоруська компанія в нашому прикладі справді мала штат, велику кількість різнопланових бізнесових операцій та інші необхідні ознаки, вона би принаймні частково підпадала під визначення кінцевого бенефіціара. Утім, податківці, звісно, були б іншої думки.

На допомогу платникам податків, хоч як дивно, прийшли зміни, унесені законом №466-ІХ, яким запроваджено концепцію прозорого підходу. Зокрема, українська компанія може надати лист у довільній формі від білоруських контрагентів, яким підтверджується, що вони не є кінцевим вигодонабувачем від сплачених коштів. Крім того, такий лист надає й компанія в Люксембурзі, яка підтверджує свою бенефіціарність. Також надається довідка щодо резидентності та підтвердження бенефіціарності.

Ці документи в сукупності дають можливість українським компаніям застосувати понижену ставку податку на репатріацію з огляду на міждержавну угоду з Люксембургом. Утім, якби ситуація дещо змінилась і українська компанія виплачувала роялті в Люксембург, у той час як кінцевим бенефіціаром була компанія в Білорусі, така операція не давала би змоги застосувати пільги. Адже податківці цілком обґрунтовано вважали б, що така операція здійснюється з єдиною метою — мінімізації податкових ризиків. Тож адвокати наголошують, що критерій основної мети є надзвичайно важливим.

Якщо ж, попри подані документи, фіскали не погодилися з твердженнями резидента, то на допомогу платнику приходить ще одна позитивна зміна — процедура взаємного узгодження. Фактично це ще одна можливість адміністративного оскарження, яка нещодавно з’явилася. Зокрема, якщо податковий орган не погоджується із запропонованим компанією підходом, то уповноваженим органом щодо розгляду такої заяви є Міністерство фінансів.

На думку адвокатів, це дуже гарна новела, адже вона уможливлює передати розгляд справи до більш компетентних і досвідчених фахівців, які розуміються на тонкощах міжнародного права. Якщо ж Мінфін не погодиться з твердженнями платника, останній має право на звернення до суду.

У свою чергу адвокати наголошують, що законодавство нині є швидкоплинним. Тож та практика, яка застосовувалася в минулому році, вже не дуже актуальна. Висновок: варто ретельніше підходити до укладання договорів і співпрацювати з фахівцями, які розуміються на податкових тонкощах. Адже вдало виписаний договір захищає компанію від зайвих податкових ризиків.