Правонарушение вне Конституции

Подозреваемого в совершении уголовного проступка нельзя задержать, но не запрещается вынудить доказывать свою невиновность

Еще в 2012 году в Уголовном процессуальном кодексе было предусмотрено введение института уголовных проступков после принятия соответствующего закона. Его приняли лишь в прошлом году, однако в нем оказалось немало недостатков и несогласованностей даже с Конституцией.

Довгоочікувана реформа

Передумовою для вироблення нової системи кримінальних правопорушень та їхньої диференціації на злочини і проступки стала Концепція реформування кримінальної юстиції, що була схвалена рішенням Ради національної безпеки та оборони «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» від 15.02.2008 та затверджена указом Президента від 8.04.2008 №311/2008.

Проте протягом тривалого часу закону про кримінальні проступки не було, що призводило до затягування розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів, а також необґрунтованої тяганини при розслідуванні злочинів невеликої тяжкості.

22 листопада 2018 року був прийнятий закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» №2617-VIII. Він був представлений як такий, що спрямований на забезпечення швидкого розслідування кримінальних правопорушень невеликої тяжкості та надання можливості слідчим органам зосередити свою діяльність на тяжких та особливо тяжких злочинах.

Цим законом з 1.01.2020 має бути запроваджений інститут досудового розслідування кримінальних проступків. Тобто спрощений порядок досудового розслідування у формі дізнання всіх кримінальних правопорушень, за вчинення яких передбачене основне покарання у вигляді штрафу в розмірі не більш як 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

Так, вводяться поняття «дізнавач», «керівник органу дізнання», визначаються підрозділи дізнання у структурі правоохоронних органів, повноваження дізнавача та керівника, строки досудового розслідування, порядок затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок, вилучення в неї речей і документів, особливості повідомлення про підозру, слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) та інші дії під час досудового розслідування кримінальних проступків.

Утім, до Конституції зміни, пов’язані із запровадженням інституту кримінальних проступків, не вносились. Як наслідок, нововведення не уповні узгоджується з положеннями Основного Закону.

Гарантії від позбавлення волі

Так, із запровадженням інституту кримінальних проступків вводяться такі юридичні категорії, як «кримінальні правопорушення», «кримінальний проступок». Натомість у Конституції вживається виключно термін «злочин».

Відповідно до її ст.29 у разі нагальної необхідності запобігти злочину чи припинити його уповноважені на те органи можуть застосувати тримання особи під вартою. З огляду на зазначений конституційний припис такий тимчасовий запобіжний захід не може бути застосований у разі вчинення особою кримінального проступку.

Проте положення ст.298² КПК передбачають, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні кримінального проступку, у випадках, визначених ст.208 цього кодексу. Зокрема, якщо ця особа:

• відмовляється виконувати законну вимогу уповноваженої службової особи щодо припинення кримінального проступку або чинить опір;

• намагається залишити місце вчинення кримінального проступку;

• під час безпосереднього переслідування після вчинення кримінального проступку не виконує законних вимог уповноваженої службової особи;

• перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння та може завдати шкоди собі або оточуючим.

Проте положенням ст.22 Конституції звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних прямо заборонено.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» дійшов висновку, що згідно із законодавством України позбавлення волі без вмотивованого рішення суду можливе лише в чітко визначених випадках. Так, ст.29 Конституції дозволяє застосування такого заходу максимум протягом трьох діб і лише у випадку нагальної необхідності запобігти злочину чи припинити його.

Отже, запроваджені правові норми стосовно затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального проступку, не відповідають Конституції.

Індульгенція від покарання

Наведена проблематика стосується й інших конституційних положень, де йдеться про злочин.

Так, з огляду на положення ст.62 Конституції особа, яка вчинить кримінальний проступок, має доводити свою невинуватість, що призведе до нівелювання наявних конституційних гарантій, спрямованих на захист прав осіб у контексті скоєного злочину.

Крім того, з огляду на використану законодавчу техніку Президент, народні депутати, судді, зокрема Конституційного Суду, не можуть бути притягнуті до відповідальності за вчинення кримінального проступку. Адже для наведених посад відповідні негативні наслідки, визначені Конституцією, настають у разі скоєння лише злочину.

Таким чином, запровадження інституту кримінальних проступків порушує загальні засади законодавства стосовно того, що закон має ґрунтуватися на Конституції. Як наслідок, будуть порушуватися права і законні інтереси особи, яку підозрюють у вчиненні кримінального проступку.

Розслідування без ЄРДР

Серед особливостей процедури розслідування кримінальних проступків порівняно з розслідуванням злочинів можна виділити, зокрема, такі.

Досудове розслідування кримінальних проступків покладається на дізнавача, який наділяється повноваженнями слідчого. Проте в багатьох статтях КПК нічого не говориться про цю посаду, хоча в деяких нормах певна згадка є.

Отже, використаний у законі підхід до визначення повноважень дізнавача свідчить про відсутність системного унормування, про неповноту правового регулювання суспільних відносин. На неприпустимості цього неодноразово наголошував Конституційний Суд (рішення від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 30.09.2010 №20-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010).

Також унесені зміни до ст.214 КПК, яка регулює початок досудового розслідування. Зокрема, щодо того, що для з’ясування обставин учинення кримінального проступку до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути:

• відібрано пояснення;

• проведено медичний огляд;

• отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису;

• вилучено знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку або були виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей.

При цьому не встановлюється, коли саме починається кримінальне провадження щодо кримінальних проступків (дізнання) — з початком учинення однієї з перелічених дій чи з моменту внесення відомостей до ЄРДР.

Також залишився невизначеним правовий статус осіб, щодо яких проводитимуть згадані дії до внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Зокрема, з якого моменту такі особи набувають свого статусу, їхні права та обов’язки, гарантії (право мати захисника, оскаржувати незаконність рішень, дій чи бездіяльності дізнавача) тощо.

Нові джерела доказів

Крім того, визначені такі нові процесуальні джерела доказів у провадженнях про кримінальні проступки, як пояснення осіб, результати медичного огляду, висновок спеціаліста, показання технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. При цьому передбачається, що такі процесуальні джерела доказів можуть бути використані у кримінальному провадженні щодо злочину лише на підставі ухвали слідчого судді, яку постановляють за клопотанням прокурора.

Однак порядок звернення до слідчого судді та розгляду такого клопотання, а також вимоги до його змісту та можливість оскарження ухвали за результатами розгляду такого клопотання не встановлені. Також додаткові джерела доказів у провадженнях про кримінальні проступки не узгоджуються зі ст.84 КПК, що містить вичерпний перелік процесуальних джерел доказів.

Згадані положення також не узгоджуються зі ст.94 КПК, відповідно до якої суд, як і слідчий, прокурор і слідчий суддя, за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального доказу. Є суперечності й зі ст.95 КПК, якою передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Натомість суд не вправі обґрунтовувати рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, можна констатувати, що запровадження інституту кримінальних проступків однозначно є позитивним та вкрай необхідним кроком, спрямованим на вдосконалення законодавства. Проте така редакція закону не зможе забезпечити його належного функціонування та буде суперечити Конституції. Адже у тексті останньої закладена концепція єдиного кримінального правопорушення — злочину. Тому без внесення змін до відповідних положень Конституції запровадження інституту кримінального проступку у повному обсязі й у коректний правовий спосіб неможливе.

Від редакції.

Як повідомляв «ЗіБ», у парламенті зареєстрований проект змін до КПК (№2411), що допоможе прибрати деякі згадані вади. Водночас, як стало зрозуміло з перебігу засідання профільного комітету, прокуратура виявилася не готовою до того, щоб з 1.01.2020 розпочати досудове розслідування за новими правилами. Тож введення в дію інституту кримінальних проступків пропонують відкласти на літо наступного року.