«Прослушка» з гарантіями

КС ухвалив рішення, яке може поставити хрест на плівках Мельниченка

Аби не санкціоновані судом записи бесід, телефонних розмов тощо могли бути використані як докази при висуненні обвинувачення, вони не повинні бути наслідком діяльності, яка підпадає під ознаки оперативно-розшукової. Такий висновок Конституційного Суду є вагомим кроком у бік захисту прав і свобод кожної людини, хоча водночас ставить під сумнів можливість використання як доказів, зокрема, записів у президентському кабінеті Леоніда Кучми.

Права проти заходів

 Якщо з оцінкою законності отримання доказів безпосередньо правоохоронними органами проблем у суддів, як правило, не виникає, то набагато складніше визначитися, чи може порушуватися справа та висуватися обвинувачення на підставі даних, які надійшли від громадян чи юридичних осіб. Скажімо, ваш співрозмовник записав і передав правоохоронним органам бесіду, в якій ви повідомили йому державну таємницю. Або чиновник натякав на «подяку» за вчинення певних дій, а ви вирішили викрити хабарника і надіслали запис цієї розмови до прокуратури. Чи достатньо такої інформації для притягнення винної особи до кримінальної відповідальності?

Аби з’ясувати це питання, Служба безпеки вирішила уточнити в КС зміст ч.3 ст.62 Конституції, яка визначає, що «обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом». Причому, хоч як дивно, в розумінні вказаної конституційної гарантії СБУ стала на позицію, яка звужує доказову базу в кримінальних справах.

У своєму поданні СБУ зазначила, що докази, надані будь-якою особою, мають уважатися недопустимими, якщо вони одержані або внаслідок незаконного обмеження конституційних прав та свобод людини, або якщо особа перебрала на себе функції відповідних державних органів, уповноважених на здійснення оперативно-розшукової діяльності.

КС у своєму рішенні від 20.10.2011 №12-рп/2011 (суддя-доповідач у справі — Сергій Вдовіченко) цілком погодився з такою позицією. Насамперед — з огляду на необхідність забезпечення прав та свобод людини і громадянина, обмеження яких Конституція допускає лише у виняткових випадках.

Як зазначено в мотивувальній частині рішення, «визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки такі фактичні дані, які одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства». На цьому неодноразово наголошував і Європейський суд з прав людини, вказуючи, що функція держави з підтримання правопорядку не може відсувати на другий план основоположні права особи: на особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, на таємницю кореспонденції, на недоторканність житла тощо.

Під час збирання доказів протиправної поведінки неодмінно відбувається втручання в ці права чи їх обмеження. Інформацію, яка згодом буде покладена в основу обвинувального висновку, одержують, зокрема, під час проведення оперативно-розшукових заходів. Однак здійснювати їх згідно із законом «Про оперативно-розшукову діяльність» повинні представники відповідних державних органів, що мають на це повноваження.

Якщо ж у ролі викривачів виступить якась громадська організація чи правдошукач-одинак або в когось із службовців інших державних органів виникне бажання здобути славу борця з корупціонерами, їхня інформація може стати в пригоді хіба що в разі більш пильної уваги з боку правоохоронців до певної особи. Як пояснив КС, закон прямо забороняє всім іншим особам уживати з власної ініціативи будь-які цілеспрямовані дії із застосуванням оперативно-розшукових заходів. Адже це порушує не лише законодавчі положення, а й конституційні права та свободи особи. Тобто зібрані в такий спосіб докази не вважатимуться законними з погляду кримінально-процесуальних норм, а отже, не зможуть слугувати підгрунтям для висунення обвинувачення.

 По інший бік правди

 Відразу після оприлюднення цього рішення КС деякі ЗМІ угледіли єдину мету такого висновку — відкинути записи з-під президентського дивана як свідчення у справі вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Дійсно, законність фіксування бесід Л.Кучми з різними високопосадовцями тепер під великим питанням. Адже на той час охоронець Президента Микола Мельниченко не належав і зараз не належить до категорії осіб, які уповноважені на проведення оперативно-розшукової діяльності, і точно не мав санкції суду на такі дії. Хоча позиція КС усе ж допускає використання його плівок як доказів за певних умов.

Зокрема, КС обумовив таку можливість випадковістю фіксації правопорушень особами, які здійснювали приватні фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, або — відеокамерами спостереження. За таких обставин відсутній умисел на порушення конституційних прав і свобод людини. Але ж випадковістю багатогодинні записи в кабінеті Л.Кучми, звісно, не назвеш. Крім того, сам колишній охоронець свого часу стверджував, що почав робити записи, маючи на меті викрити незаконну діяльність глави держави та його оточення.

Можна було б вести дискусію, чи є право на життя журналіста вагомішим за особисті свободи глави держави. Та й записи проводилися не в приватній оселі, а в робочому кабінеті, який у конвенції прямо не згадується. Або, як від початку намагався змалювати розвиток подій М.Мельниченко, якщо фіксація бесід на диктофон здійснювалася за прямою вказівкою Л.Кучми, вказані дії не мають формальних ознак оперативно-розшукової діяльності.

Проте проблема в тому, що наміри М.Мельниченка нібито завадити протиправній діяльності свого боса і врятувати життя журналіста не мали жодного підтвердження наступними діями. Навіть після почутого на плівках він не квапився повідомити про замах на життя Г.Гонгадзе ні правоохоронні органі, ні хоча б пресу. Записи були оприлюднені вже після зникнення журналіста, значно пізніше…

Так, будь-яке життя є найвищою цінністю порівняно з усіма іншими правами та свободами. Однак воно не матиме сенсу без дотримання в країні конституційних положень та законодавчого порядку. Тому й не можуть уважатися законними докази, одержані «шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених законом «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності». Роблячи таке застереження, судді КС навряд чи мали на увазі конкретну кримінальну справу. Радше пам’ятали, що відступ від конституційних гарантій у кримінальному процесі неодмінно перетворить країну на державу з тотальним стеженням, в якій кожен ризикуватиме опинитися по інший бік правди.

«Злочинець має сидіти в тюрмі... а яким чином я його туди зажену, людям байдуже!» — стверджував один з героїв роману братів Вайнерів «Ера милосердя», пам’ятник якому встановлено навпроти будівлі Міністерства внутрішніх справ. Після цього рішення КС правоохоронцям доведеться критичніше ставитися до методів своєї роботи в цілому і «принципу Жеглова» зокрема. Принаймні в частині байдужості суду до джерел отримання ними інформації.