Майно — на продаж

Яка процедура є більш ефективною для задоволення вимог кредитора: банкрутство боржника чи виконавче провадження?

Продаж майна боржника, який не може виконати свої грошові зобов’язання, має на меті задоволення вимог кредитора в максимально повному обсязі. Розглянемо особливості такого продажу в межах справи про банкрутства порівняно зі способом у межах виконавчого провадження.

Правове регулювання

Як відомо, у господарських правовідносинах найпоширенішими способами продажу майна боржника на виконання судових рішень є:

• під час процедури виконавчого провадження на виконання судового рішення в позовному провадженні;

• у межах справи про банкрутство на виконання судових рішень про введення ліквідаційної процедури чи процедури санації в таких справах.

Правове регулювання продажу майна боржника в межах справи про банкрутство міститься у положеннях Кодексу з процедур банкрутства та Порядку організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність), який затверджений постановою КМ від 2.10.2019 №865.

Продаж майна на виконання судового рішення, постановленого в позовному провадженні, регулюється положеннями:

• закону «Про виконавче провадження» №1404-VIII);

• Порядку реалізації арештованого майна, який затверджений наказом Мін’юсту 29.09.2016 №2831/5;

• Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Мін’юсту 2.04.2012 № 512/5.

Відповідно до положень чч.1, 2 ст.193 Господарського кодексу суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу з урахуванням особливостей, передбачених ГК. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором.

Пріоритетність провадження

У разі відсутності належного виконання господарського грошового зобов’язання, у кредитора є можливість, окрім звернення до суду з позовом проти боржника, скористатися можливістю застосування процедур, передбачених КзПБ, у тому випадку, коли відсутній спір про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 3.06.2020 у справі №905/2030/19).

Чи буде таке звернення кредитора до господарського суду з заявою про банкрутство боржника більш ефективним ніж звернення до суду з позовною заявою, насамперед залежить від того, як у межах справи про банкрутство буде здійснюватися погашення вимог кредиторів. Для відповіді на це питання визначимо основні відмінності продажу майна боржника в межах справи про банкрутство та під час виконавчого провадження.

Наголосимо, що у разі відкриття провадження у справі про банкрутство боржника виконавче провадження щодо такого суб’єкта господарювання підлягає зупиненню (п.8 ч.1 ст.34 закону №1404-VIII).

Це і є перша відмінність, яка полягає в тому, що при відкритті провадження у справі про банкрутство пріоритет щодо задоволення вимог кредиторів надається не виконавчому провадженню, а порядку задоволення вимог через реалізацію майна в межах справи про банкрутство.

Додатковим підтвердженням зазначеного є висновки про застосування норм права, які викладені в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №905/1923/15. У ній сказано, що з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність боржника, зважаючи на відсутність нормативного врегулювання співвідношення процедур виконавчого провадження та процедур банкрутства, з огляду на мету та цілі КзПБ такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) у межах справи про банкрутство.

Без погодження з боржником

Наступною відмінністю є умови визначення початкової ціни майна, яке підлягає продажу.

У справі про банкрутство арбітражний керуючий за погодженням з комітетом кредиторів та забезпеченим кредитором (щодо майна, яке є предметом забезпечення) визначає обов’язкові умови продажу майна, зокрема й початкову ціну (чч.1, 2 ст.75 КзПБ).

У разі коли комітет кредиторів чи забезпечений кредитор (щодо майна, яке є предметом забезпечення) не погоджують початкову ціну або арбітражний керуючий не згоден з ціною, прийнятою комітетом кредиторів чи забезпеченим кредитором, то умови продажу визначаються судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ч.7 ст.75 КзПБ).

Натомість у виконавчому провадженні застосовуються положення ст.57 закону №1404-VIII, відповідно до яких визначення вартості майна здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про неї, виконавець самостійно визначає вартість майна. Звіт про оцінку має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.

У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо вартості майна, вона визначається виконавцем за ринковими цінами, що діють на день такої оцінки. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден, так само як і в разі, якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності.

Як бачимо, у межах справи про банкрутство початкова ціна майна, яке підлягає продажу, визначається арбітражним керуючим за погодженням комітету кредиторів чи заставного кредитора (щодо продажу майна, яке є предметом забезпечення).

У виконавчому провадженні початкова ціна майна, яке підлягає продажу, визначається сторонами виконавчого провадження чи самостійно виконавцем, у разі коли сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо початкової ціни продажу майна.

Перевагою визначення початкової ціни продажу майна в межах справи про банкрутство є насамперед делегування кредиторам права самостійно оцінювати майно боржника без погодження такої оцінки з самим боржником.

Також спосіб визначення початкової вартості майна боржника в порядку ст.75 КзПБ створює менше спірних ситуацій, на відміну від порядку, передбаченого приписами ст.57 закону №1404-VIII.

Підтвердженням наведеного є фактичні обставини зазначені у постанові ВС від 17.08.2021 у справі №903/744/19, відповідно до яких справа вже повторно направляється на новий розгляд з підстав того, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги обставини про відсутність ознайомлення боржника у виконавчому провадженні з результатами проведеної оцінки його майна виконавцем.

Оскарженню не підлягають

Також у вказаному рішенні ВС наводяться як підстави для скасування електронних торгів, проведення торгів для реалізації майна за ціною, яка є значно нижчою дійсної ринкової вартості такого майна. Тобто суд, вирішуючи спір про недійсність торгів, має порівнювати визначену виконавцем вартість майна з його дійсною ринковою вартістю.

Справи про банкрутство подібних спорів мати не можуть. Адже оцінка не проводиться виконавцем, що, у свою чергу, дозволяє уникнути спорів щодо дефекту форми чи процедури проведення такої оцінки.

І випадок, який наведений у постанові ВС від 17.08.2021 у справі №903/744/19, свідчить про те, що як кредитори, так і потенційні покупці майна боржника мають змогу уникнути тривалих судових процесів, пов’язаних з оскарженням процедури визначення виконавцем початкової ціни продажу. Це,  у свою чергу, сприяє збільшенню попиту на таке майно й забезпеченню оперативнішого й ефективнішого задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство на відміну від виконавчого провадження.

Крім того, фактичні обставини, зазначені в постанові ВС від 17.08.2021 у справі №903/744/19 дають змогу дійти висновку про ускладнену процедуру (порівняно зі справами про банкрутство) при визначенні початкової ціни, яким являються корпоративні права. Адже при продажі такого майна у виконавчому провадженні потрібно обов’язково враховувати приписи ст.53¹ закону №1404-VIII щодо звернення стягнення на частку учасника товариства з обмеженою відповідальністю, учасника товариства з додатковою відповідальністю, яка, у свою чергу, відсилає до положень закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Ще однією перевагою, яка зумовлена порядком продажу майна є те, що приписи ст.75 КзПБ щодо визначення початкової ціни унеможливлюють оскарження таких торгів з підстав продажу за цінами, нижчими від ринкових. Адже в приписах наведеної норми права відсутнє саме поняття «ринкова ціна».

У виконавчому провадженні продаж майна боржника за цінами, що нижче ринкових, є самостійною підставою для визнання таких торгів недійсними. Про це свідчать висновки про застосування норм права, які зазначені а постанові ВС від 10.03.2020 у справі №927/1184/15.

Порядок оформлення продажу

Відповідно до приписів ст.87 КзПБ придбане на аукціоні майно, майнове право передається, а право вимоги відступається покупцю після повної сплати запропонованої ним ціни. Про передачу майна складається акт про придбання майна на аукціоні.

Замовник аукціону, який не передав покупцю на його вимогу рухоме майно, майнове право або не відступив право вимоги після повної сплати ціни, сплачує пеню в розмірі 0,5% на день від ціни продажу за період прострочення.

Протокол про проведення аукціону та акт про придбання майна на аукціоні є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та державної реєстрації права власності або іншого майнового права на нерухоме майно в порядку, передбаченому законодавством. Послуги нотаріуса в такому разі оплачує покупець.

Згідно з положеннями п.4 розд.Х порядку №2831/5 після повного розрахунку за придбане майно (у тому числі сплати винагороди за організацію та проведення електронних торгів) на підставі протоколу про проведення електронних торгів та платіжного документа, що підтверджує сплату додаткової винагороди за організацію та проведення електронних торгів (у випадку, якщо майно реалізувалося за ціною, вищою стартової), виконавець протягом п’яти робочих днів складає акт про проведені електронні торги. Державний виконавець додатково затверджує акт про проведені електронні торги в начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

Акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством (абз.1 п.8 порядку №2831/5).

З наведених положень можна дійти висновку про подібну процедуру оформлення продажу майна боржника, яка полягає у складанні протоколу та акту про проведені торги, які є документами, що підтверджують виникнення права власності на придбане майно. Указані документи складаються лише за результатами проведення торгів.

Коли торги не дають змоги реалізувати майно боржника, то існують альтернативні способи продажу майна боржника. Наприклад, якщо майно боржника, що є предметом забезпечення, не продано на повторному аукціоні, кредитор, вимоги якого воно забезпечує, має право протягом 20 днів з дня закінчення цього аукціону звернутися до арбітражного керуючого із заявою про продаж йому непроданого майна (ч.1 ст.81 КзПБ).

Також відповідно до чч.6, 9 ст.61 закону №1404-VIII у разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу та пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. Майно передається стягувачу за ціною третього електронного аукціону або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Продаж, що може не відбутися

Головною відмінністю подальшого порядку реалізації майна боржника у справі про банкрутство від реалізації майна боржника в межах виконавчого провадження, за умови коли не вдалося протягом 3 аукціонів (повторного, повторного аукціону) продати майно, є те, що в положеннях закону №1404-VIII визначений чіткий алгоритм, який полягає не в продовженні організації наступних аукціонів, а в тому, що майно пропонується передати стягувану. А в разі його відмови та за відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається без виконання.

Тобто приписи закону №1404-VIII не передбачають можливості проведення четвертого і наступних аукціонів. У випадку проведення у виконавчому провадженні четвертого і наступних аукціонів буде порушено порядок, який визначений чч.6—10 ст.61 закону №1404-VIII, що, у свою чергу, свідчитиме про незаконність таких аукціонів.

Отже, у виконавчому провадженні фактично допускається продаж арештованого майна лише за ціною, не меншою 50%, а нерухомого — 70% від його ринкової вартості. Якщо такий продаж не відбувся, майно передається кредитору або повертається боржнику.

Положення КзПБ в цьому випадку не такі категоричні й передбачають можливість лише заставному кредитору у справі про банкрутство за умови нереалізації майна на повторному аукціоні, яке є предметом забезпечення, звернутися до арбітражного керуючого із заявою про продаж йому такого майна.

Щодо інших кредиторів, вимоги яких не забезпечені заставою, то КзПБ не дає чіткого алгоритму дій у випадку, коли на повторному аукціоні не реалізується майно боржника. Із цього можна зробити висновок, що таке майно повинне продаватися на аукціоні до того часу, доки запропоновані умови продажу дозволять знайти покупця.

Наведена особливість КзпБ є свідченням спрямованості справи про банкрутство на реалізацію майна боржника навіть у випадку, коли погоджені кредиторами умови продажу не дають змоги знайти покупця.

***

Отже, можемо констатувати, що за наявності судового рішення про стягнення продаж майна в межах справи про банкрутство дійсно для кредитора є альтернативою продажу в межах виконавчого провадження задля задоволення своїх вимог. А у випадках, коли майно боржника за результатами трьох аукціонів не реалізується у виконавчому провадженні й кредитор відмовляється забирати таке майно собі, цей механізм стає безальтернативним способом для кредитора задовольнити свої вимоги.