На роздоріжжі заповітів і ЦК

Чи можна відмовитися від частки в спадщині на користь особи, яка теж стала спадкодавцем?

Закон не здатен передбачити всього розмаїття життєвих ситуацій. І тоді судді опиняються перед проблемою, як застосувати норми, що нібито суперечать правовій логіці. Наприклад, як у ситуації, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь померлого.

Приклад із практики

На таку проблему звернув увагу суддя Касаційного цивільного суду Євген Петров розповів під час науково-практичної конференції «Проблеми цивільного права та процесу (об’єкти цивільних прав)». Захід був присвячений 96-ій річниці від дня народження відомого правника, заслуженого юриста України Олександра Пушкіна. Організаторами конференції виступили Харківський національний університет внутрішніх справ і Харківський обласний осередок Асоціації цивілістів України.

Як повідомляє прес-служба Верховного Суду, свою доповідь Є.Петров побудував на прикладі із практики. Чоловік склав заповіт на користь дружини, дочки і сина від першого шлюбу. Після його смерті всі зазначені в заповіті особи звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.

Однак невдовзі померла й дружина, яка за життя склала заповіт на користь онуків (синів дочки). Після цього дочка звернулася до нотаріуса й на підставі ч.1 ст.1274 Цивільного кодексу висловила бажання відмовитися від прийняття спадщини батька на користь іншого спадкоємця — матері, оскільки жінка наразі мешкає за кордоном. Напевне, у такий спосіб вона мала намір спростити оформлення прав власності на частку своєї спадщини в майні батька.

«У заяві дочка зазначила, що на час відкриття спадщини її мати була жива, звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, на момент смерті проживала разом із чоловіком, тож уважається, що прийняла спадщину. Постає питання, як бути в такій ситуації», — озвучив проблему суддя КЦС.

Суб’єкт, який не існував

Є точка зору, що нотаріус у даній ситуації не повинен приймати відмову від спадщини. Адже загальні норми цивільного права визначають, що спадкоємцем може бути фізична чи юридична особа і держава. Фізична особа — це суб’єкт, що володіє дієздатністю і правоздатністю, які припиняються у момент його смерті. «Дружина померла. Чи може вона після цього набувати нові права й обов’язки? Ні, не може», — уважає доповідач.

Водночас ст.1222 ЦК визначає, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини. Тож удова все ж таки є спадкоємцем.

Також зверталася увага на те, що відмова від спадщини є одностороннім правочином, і ст.204 ЦК закріплює презумпцію правомірності правочину. Натомість, ч.5 ст.1274 ЦК визначає, що відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, установлених стст.225, 229—231 і 233 кодексу. Як зазначив суддя, аналіз цих статей у даному випадку наводить на висновок про відсутність підстав для визнання такого одностороннього правочину недійсним.

Опоненти такої думки зазначали, що правочин — це насамперед дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. «Відмова від прийняття спадщини може розглядатися як односторонній правочин. Але чи можуть виникати права в суб’єкта, який на момент такої дії вже не існував як суб’єкт права, оскільки настала його смерть?» — зауважив Є.Петров. Тому, додав він, не можна впевнено стверджувати, що після відмови дочки від своєї частки у спадщині батька на користь матері онуки останньої зможуть успадкувати за її заповітом і цю частку.

За словами доповідача, відповідної судової практики ще немає. «Сподіваюсь, що наведена ситуація зацікавить науковців, і вони зможуть поділитися своїми думками, які допоможуть вирішити це питання», — підсумував Є.Петров.

Від редакції. «ЗіБ» також запрошує науковців висловити думки з цього приводу на шпальтах видання.