Соняшник не на тому місці

У ДП не зрозуміли, навіщо заважати збирати врожай, вирощений на чужій землі

Суддя наклала арешт на земельну ділянку, яку фермер обробив, не маючи на те права, і яка є доказом у кримінальному провадженні. Однак не було взято до уваги соняшник, який там виріс, а він не брав участі в розслідуванні.

Відумерла ділянка

До Вищої ради правосуддя звернувся громадянин і повідомив, що Олеся Шумська із Софіївського районного суду Дніпропетровської області на початку осені наклала арешт на його соняшник. Апеляційний суд, щоправда, скасував рішення першої інстанції, однак тільки в грудні. Увесь цей час достиглі зерна залишалися на полі й висипалися.

Дисциплінарна палата відкрила провадження й з’ясувала, що мова йде про ділянку в комунальній власності. Вона колись належала одному чоловікові, але той уже 8 років, як залишив цей світ. Після його смерті земля перейшла у власність громаді, про це свідчать додані до провадження документи. Проте минулого року місцевий фермер подумав: «А навіщо добру пропадати? І посіяв на ділянці соняшник.

Однак правоохоронці, довідавшись про такі дії, відкрили справу за самовільне захоплення землі. І подали до суду клопотання про арешт ділянки. О.Шумська, не побачивши жодних доказів на користь фермера, які би свідчили, що він має якесь юридичне право обробляти наділ, і водночас маючи докази протилежного, прохання задовольнила.

Чоловік звернувся до апеляційної інстанції, адже недарма ж він працював на цій землі, укладав у неї гроші, тому хотів повернути собі результати своєї праці. Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції. Колегія, яка вирішувала долю змоклих і змерзлих соняшників, виходила з того, що Європейський суд з прав людини у справі «Смирнов проти Росії» висловив таку правову позицію: при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між суспільним інтересом і правомірною метою з одного боку та вимогами охорони фундаментальних прав особи — з другого.

На думку колегії, сторона обвинувачення не довела, що сільськогосподарська культура, якою засіяна земля, належить до предметів, які є в переліку, наведеному в ст.167 Кримінального процесуального кодексу. Крім того, перша інстанція не взяла до уваги шкоду, яку рішення заподіяло аграрію.

Утім, суддя не згодна з таким рішенням, а також із доводами скарги, що її отримала ВРП. Вона вважає, що жодних доказів, які би свідчили про право фермера вирощувати соняшник на цій землі, у справі немає. Усе вказує на те, що соняшник виріс на ділянці, яка належить до комунальної власності. А значить, на врожай можна накладати арешт.

Арешт без підозри

ДП дійшла іншого висновку. На думку членів Ради, клопотання про заходи забезпечення не можна застосовувати до того часу, доки прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра про вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що потреби досудового розслідування виправдовують утручання в права та свободи особи. Водночас дисциплінарний орган не побачив причин, чому посіви олійної культури треба було зіпсувати, якщо особі навіть не повідомили про підозру. Заборону або обмеження на користування майном можна застосувати лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. А соняшник не вкраде землі й не втече за кордон.

Місцева рада збиралася виставити ділянку на аукціон, щоб здати в оренду, а фермер мав намір узяти участь в аукціоні, про що й заявив у суді. Прокурори знали, що там незібраний врожай, про це сказано в клопотанні. І попри все, ні прокурори, ні суддя, врожаю не пожаліли, хоча надворі стояла осінь і всі розуміли: дощі, вітри та птахи можуть вимолотити зерно, якщо цього не зробить фермер.

У матеріалах клопотання були тільки докази того, що землю використовують без правовстановчих документів. Відсутні будь-які докази існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення — захоплення ділянки та завдання значної шкоди її законному володільцю.

Зрештою не лише апеляційний суд, а й члени ВРП не побачили жодних причин, чому би особа, яка обробила землю, що їй не належить і якої вона не орендує, не могла зібрати вирощений врожай.

ДП оголосила судді догану й позбавила доплат на місяць. Пояснила це рішення тим, що «не наведено мотивів, з яких вона виходила при постановленні ухвали, зокрема щодо наявності достатніх підстав уважати, що майно (врожай) відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК, та може бути використане як доказ у кримінальному провадженні; не вказано на існування обставин, які підтверджують, що незастосування заборони користування майном призведе до його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення».