Зіпсований сезон

Необґрунтований арешт бази відпочинку обернувся для судді доганою

Розслідування щодо привласнення майна державного підприємства привело прокурорів до приватної власності підприємця. Однак те, який слід туди завів, залишилося незрозумілим як для апеляційної інстанції, так і для дисциплінарного органу.

Заборонений відпочинок

Рік тому Павло Добров з Комінтернівського районного суду Одеської області взяв під арешт базу відпочинку, яка з 2005 року належить на праві власності приватній особі. Господар звернувся зі скаргою до Вищої ради правосуддя. Стверджував, що законник наклав арешт на його майно просто посеред літа, хоча він не підозрюваний, а майно не є знаряддям злочину.

Дисциплінарна палата ввійшла в становище власника бази відпочинку, який втратив джерело прибутків, і дослідила арешт. З’ясувалося, що П.Добров розглядав клопотання місцевого прокурора, який жадав арешту бази відпочинку через розслідування правопорушення — шахрайства в особливо великих розмірах. Суддя дійшов висновку, що прохання є цілком обґрунтованим, тому заборонив користуватися базою відпочинку та вчиняти з нею будь-які дії до кінця слідства.

Адвокат власника оскаржив рішення до апеляційного суду, і там стали на його бік. У другій інстанції, зокрема, не зрозуміли, навіщо посеред літа накладати арешт на базу відпочинку. Колегія суддів виходила з того, що прокурор у клопотанні зазначив, що такий захід забезпечення необхідний задля унеможливлення подальшого переоформлення, заволодіння, учинення інших незаконних дій щодо майна державного підприємства. Проте процесуальний керівник жодною довідкою чи документом не довів, що база відпочинку, на користування якої накладались обмеження, хоч колись належала підприємству, яке фігурувало в кримінальному провадженні.

Судді констатували: у першій інстанції не взяли до уваги того, що власник бази вже 15 років нею володіє, а в ухвалі слідчого судді не зазначено мотивів на обґрунтування рішення. Крім того, власника майна не повідомили про розгляд питання про накладення арешту на його базу.

Недбалості не пробачають

ДП також звернула увагу на порушення, які допустив прокурор. Він не долучив документів на підтвердження реєстрації права власності на вказане вище майно, не навів жодного обґрунтування, передбаченого в ст.170 Кримінального процесуального кодексу, щодо необхідності такого заходу. Натомість додав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав, яка свідчила тільки про те, що володіння базою відпочинку здійснюється на основі рішення сільської ради.

П.Добров не став заглиблюватись у тему, продублювавши в ухвалі умовиводи прокурора. Тож палата дійшла висновку, що рішення було не вмотивованим, а значить, порушило право особи на справедливий суд.

Також членам ВРП не надто сподобалося, що власника майна залишили в невіданні. «З огляду на обставини розгляду справи неповідомлення власника майна про розгляд указаного клопотання прокурора мало істотне значення, оскільки позбавило його можливості навести аргументи на користь своєї позиції, що в подальшому стало підставою для скасування ухвали суду першої інстанції апеляційним судом», — написали вони у своєму рішенні.

Крім того, ДП дійшла висновку, що «допущене процесуальне порушення перебуває в причинному зв’язку з протиправним обмеженням права власності на арештоване майно як основоположного права людини в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Суддя дав пояснення. Вони зводилися до того, що адреси збіглися. Тож законник дійшов висновку, що, можливо, база, про яку йдеться, таки належала держпідприємству. Також служитель Феміди пояснив, що власник міг подати клопотання про скасування арешту чи написати заяву до апеляційного суду.

Таке пояснення не переконало в тому, що суддя відповідально поставився до розгляду клопотання прокурора. Та й це ніяк не спростовує того факту, що слухання відбулося за відсутності господаря майна.

ДП дійшла висновку, що в діях судді мало місце «істотне порушення процесуальних прав власника та ненаведення мотивів прийняття аргументів прокурора, допущені суддею внаслідок неналежного ставлення до виконання обов’язків слідчого судді (недбалості)», а порушення права власності, яке він допустив, непропорційне застосованому заходу. Проте умислу в тому не побачили.

П.Доброву дали гарну характеристику, раніше стягнень він не мав. Однак порушення, на думку членів ВРП, було достатньо значним, аби оголосити догану.

До речі, як стверджують народні депутати, які недавно зареєстрували законопроект №3795 щодо внесення змін до КПК, схеми з арештом майна та його наступним «викупом» у слідства, стали вже звичними для наших правоохоронних органів. То, може, не тільки суддів, а й прокурорів слід притягати до відповідальності за необґрунтовані клопотання?