Зупинити не можна повернути

У випадку прийняття спеціального закону цей акт не повинен ставитися під сумнів, зокрема шляхом його невиконання

Державний виконавець мав правові підстави для зупинення провадження щодо виконавчого документа, боржником за яким є вугледобувне підприємство. Такого висновку дійшов Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу державного підприємства «Регіональні електричні мережі».

Позивач у справі №903/106/14 оскаржував у господарському суді постанову головного держвиконавця про повернення виконавчого документа щодо стягнення грошей та зняття арешту з коштів боржника. Оскаржувану постанову держвиконавець виніс через відсутність майна боржника на підставі п.9 ч.1 ст.37 закону «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 5.10.2016).

Однак скаржник вважає, що постанова винесена з порушенням закону «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» від 13.04.2017 №2021-VIII, що набрав чинності 24.05.2017. Відповідно до його ст.1 потрібно було зупинити виконавче провадження, а не повертати виконавчий документ стягувачу, оскільки боржник є державним вугледобувним підприємством.

У свою чергу, під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій департамент державної виконавчої служби на обґрунтування винесеної постанови посилається на ст.34 закону «Про виконавче провадження». В ній у переліку підстав немає умови щодо зупинення виконавчих проваджень і заходів примусового виконання рішень для державних вугледобувних підприємств. І цей перелік є вичерпним.

Разом з тим п.9 ст.37 цього закону передбачає повернення виконавчого документа стягувачу, якщо існує заборона на звернення стягнення на майно чи кошти боржника, коли в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можна звернути стягнення, а також на проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Господарський суд Волинської області ухвалою, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду, відмовив у задоволенні скарги на дії головного державного виконавця, відповідно, залишив у силі постанову останнього. Свої рішення суди мотивували тим, що держвиконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом. Адже ст.34 закону «Про виконавче провадження», що визначає механізм зупинення виконавчого провадження, не містить підстав, які стосуються державних вугледобувних підприємств. Отже, державний виконавець правомірно застосував положення п.9 ст.37 цього закону і повернув виконавчий документ стягувачу.

Додатково суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що на підставі ст.2 закону №2021-VIII Кабінет Міністрів повинен у місячний строк розробити та затвердити програму відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього закону тощо. Однак на момент винесення оскаржуваної постанови (13.07.2017) цей строк сплив.

Проте з такою позицією не погодився Верховний Суд і своєю постановою задовольнив касаційну скаргу позивача, скасувавши рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій. Відповідно, визнав оскаржувану постанову про повернення виконавчого документа недійсною.

Мотивуючи прийняте рішення, ВС, зокрема, зауважив, що 24.05.2017 набрав чинності закон №2021-VIII, згідно із ст.1 якого тимчасово, до 1.01.2019, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які мали виконуватися в порядку, встановленому законом «Про виконавче провадження». Також знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких провадженнях. Дія цього мораторію не поширюється на виплати винагороди, вихідної допомоги, інші виплати (компенсації), що належать працівнику у зв’язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, стягнення аліментів та рішення про стягнення заборгованості зі сплати внесків на державне соціальне страхування.

Отже, оскільки боржник є державним вугледобувним підприємством, то в головного держвиконавця не було причин для повернення виконавчого документа стягувачу згідно з п.9 ст.37 профільного закону. Натомість були підстави для зупинення провадження відповідно до ст.1 закону №2021-VIII.

В силу ст.1 закону «Про виконавче провадження» держвиконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням цього, а й інших актів. Це є гарантією належного виконання ним своїх обов’язків і недопущення порушення прав сторін провадження.

Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону він не ставився під сумнів (зокрема шляхом його невиконання), а сторони, яких він стосується, були впевнені, що він застосовуватиметься.