Істина до першої інстанції

Слідчі судді вказали на помилки захисників, які унеможливлюють розгляд клопотань

Окремі адвокати впевнені, що відмова у задоволенні їхніх клопотань стосовно дій чи бездіяльності правоохоронців під час досудового розслідування зумовлюється упередженістю слідчих суддів. Однак законники не тільки стверджують, що причиною відмови часто є недбалість захисника в оформленні документів, а й вказують на найпоширеніші помилки.

Діяльність без орієнтирів

Не так давно Комітет з кримінального та кримінально-процесуального права Асоціації правників України виступив ініціатором проведення заходу на тему «Робота адвоката очима слідчого судді». На зібрання були запрошені володарі мантій, котрі, за висловом адвоката Євгенія Солодка, мали б сказати «усю правду без прикрас» про найпоширеніші помилки, які допускають юристи під час досудового розслідування.

Запропонована тема викликала неабиякий резонанс серед правничої спільноти та стала причиною дискусій, що розгорнулись на сторінці АПУ в режимі коментарів. Учасники полеміки розділились на два табори. Одна група вважала захід цілком інформативним та корисним, інша ж — виступила зі звинуваченням служителів Феміди, які, мовляв, у чужому оці порошинку бачать, а у своєму пенька не помічають. Володарям мантій закидали халатність, упередженість та схильність до корупційних правопорушень, що, на думку критиків, унеможливлювало об’єктивність їхніх зауважень до захисників.

Намагаючись виявити коефіцієнт справедливості у цих наріканнях, «ЗіБ» установив таке. За час дії Кримінального процесуального кодексу 2012 року жодного фундаментального дослідження причин помилок у діяльності слідчих суддів оприлюднено не було. Уся інформація, якою мають користуватись володарі мантій під час досудового розслідування, крім кримінального закону, акумульована в узагальненнях, довідниках рішень Європейського суду з прав людини, матеріалах, розроблених закордонними експертами.

Незайвий пункт

Рекомендації в основному зводяться до суто процесуальних аспектів, а бідкання правників — до найбільш проблемних з них, яким є застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Так, експерти зауважують, що неоднозначність практики у цій частині зумовлена відсутністю розуміння основної підстави для застосування подібних заходів — «обгрунтованої підозри».

Замість того щоб зауважили фахівці у приватному спілкуванні із «ЗіБ», керуватись позицією ЄСПЛ, де йдеться про те, що під обгрунтованістю слід розуміти наявність фактів або інформації, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про котру йдеться, могла вчинити правопорушення, українські судді послуговуються «залізобетонним» аргументом правоохоронців, вираженим у формулі «ми маємо підстави вважати».

Не менше обурення викликають і прецеденти застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі протоколу, складеного через дві години після затримання особи, або протоколу допиту єдиного свідка, що буцімто впізнав чиюсь куртку. Втім, перераховувати усі недоліки або намагатися їх класифікувати спеціалісти вважають недоцільним.

Аби не вигадувати велосипед, фахівці звернули увагу на роботу представників правничої школи Львівського національного університету ім. І.Франка, які відносять до таких причин недоліки загальних умов здійс­нення правосуддя, рівень підготовки слідчих суддів, особливості їх правосвідомості, умови діяльності, недостатній рівень інформаційного обслуговування судової системи, а також економічні, ідеологічні та політичні аспекти.

Крім того, доповнити цей перелік «ЗіБ» запропонували ще одним пунктом, а саме — діяльністю інших учасників процесу зокрема захисника, який (свідомо чи ні) не завжди діє в інтересах свого підзахисного. Саме про цей аспект і мало б ітись на засіданні комітету АПУ, на що було вказано в анонсі.

Разом до мети

Очікування прихильників ідеї проведення заходу були виправдані. Запрошені суддя Печерського районного суду м.Києва Олеся Батрин та заступник голови Шевченківського районного суду м.Києва Павло Слободянюк надзвичайно коректно звернули увагу на те, що ремствування на правосуддя часто є несправедливим. Адже неохайність правників у підготовці процесуальних документів позбавляє суддю можливості не тільки задовольнити клопотання, а й взагалі його розглянути. Зокрема, така ситуація може виникнути, коли адвокат просить визнати дію чи бездіяльність правоохоронців незаконною, у той час як суд відповідно до ст.307 КПК позбавлений таких повноважень.

Іншою поширеною помилкою є зазначення адвокатом себе як особи, що подає заяву чи відповідне клопотання. Разом із тим мало хто зазначає відомості про слідчого або орган досудового розслідування, постанова, дія чи бездіяльність якого оскаржуються. За словами суддів, кримінально-процесуальне законодавство такої вимоги не містить. Утім, ця інформація дозволить швидше зреагувати на поданий документ. Більше того, КПК взагалі не передбачає такого статусу, як адвокат, на що також не звертають увагу правники.

У клопотанні про повернення майна, вилученого під час обшуку, радять наводити його конкретний перелік, аби суддя не витрачав час на встановлення. Також варто пам’ятати, що слідчий суддя не перевіряє незаконність накладення арешту на майно, тож у клопотаннях не слід плутати незаконність з необгрунтованістю.

Законники підкреслили, що захисникам не варто зловживати такою тактичною хитрістю, як неявка на засідання напередодні закінчення строку тримання під вартою. В такому випадку запрошення іншого правника може ускладнити становище підзахисного. Та й брати участь у засіданні необхідно виключно в тверезому вигляді, підкреслив П.Слободянюк, який мав негативний досвід спілкування із адвокатом напідпитку.

Під кінець заходу в кулуарах «ЗіБ» виявив, що відкритий діалог із законниками консолідував прихильників ідеї проведення заходу з її критиками. Адже обидві сторони врешті-решт погодилися, що встановлення об’єктивної істини у справі є результатом спільної діяльності всіх без винятку осіб, втягнутих в орбіту кримінального судочинства.

КОМЕНТАР «ЗіБ»

Які похибки, що ускладнюють ведення процесу, допускають слідчі судді?

Микита НУРАЛІН, старший юрист, адвокат юридичної компанії VB PARTNERS:

— У моїй практиці найпоширенішою такою помилкою є відкладення розгляду скарг або клопотань адвокатів у разі неявки слідчого. При цьому відсутність останнього не є перешкодою для розгляду. Це насамперед стосується оскарження їхніх дій і бездіяльності на підставі ст.303 КПК. Таке відкладення тягне за собою подовження порушення прав клієнтів адвокатів, оскільки зазвичай вказані скарги задовольняються.

Також іншою помилкою є невиклик слідчими суддями осіб, на майно яких слідчий просить накласти арешт. Розгляд за відсутності такої особи можливий, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Слідчі найчастіше цю необхідність обгрунтовують лише через можливість знищення майна. Це стосується навіть первинних документів, у збереженні яких зацікавлені самі власники майна. Крім того, виклик указаних осіб та їхніх адвокатів дає слідчому судді можливість отримати протилежні докази та процесуальну позицію, що сприяє всебічному розгляду клопотання про арешт майна.

В’ячеслав КОХЛЯКОВ, адвокат адвокатської фірми «Династія»:

— Порушуються ст.41 Конституції та ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.52 щодо вільного володіння своїм майном. Порушення полягає в тому, що слідчі судді не враховують того, хто саме є власником майна, на яке накладається арешт. Непоодинокі випадки, коли власника арештованого майна не визнано підозрюваним або особою, яка несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного або неосудної особи. Розглядаються такі клопотання частіше без повідомлення власника майна та зацікавлених осіб.

Є випадки відмови апеляційних судів у поновленні строку на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, коли ухвала оскаржувалася протягом 5 днів з дня отримання, а не з дня оголошення.

Задовольняючи клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів з можливістю їх вилучення, слідчі судді посилаються лише на письмові доводи слідчих, нібито про наявність реальної загрози зміни або знищення таких речей та документів.