«ЗіБ» з’ясував, як ставляться до спілкування в соціальних мережах служителі Феміди
Наше видання відшукало у Фейсбуку суддів, які зареєструвалися там, аби налагоджувати комунікацію з «мешканцями» соцмережі. Законники розповідають про установи, в яких працюють, діляться новинами та ідеями. Не оминають і подій, які відбуваються у сфері судочинства. На їхніх сторінках можна знайти і привітання зі святами, і фотозвіти із зустрічей як із вітчизняними, так і з іноземними колегами. Також володарі мантій розповідають про життя за межами суду: проведення флешмобів та гуманітарну допомогу учасникам АТО. Можуть навіть перепостити оголошення про загубленого лабрадора. «ЗіБ» вирішив з перших уст дізнатися, як судді ставляться до спілкування в мережі.
1. На вашу думку, чи повинен суддя мати сторінку у Фейсбуку?
Cторінка в соцмережі — це вимога часу чи щось інше?
2. Чи не побоюєтеся коментувати певні події?
3. Чи має право суддя на власній сторінці у Фейсбуку оприлюднювати фотографії особистого характеру?
4. Чи пропонуєте колегам зареєструватися в соцмережі?
5. Чи не остерігаєтеся, що хтось може звинуватити вас у тому, що товаришуєте «не з тими» людьми?
Не виникне конфлікт інтересів, коли в розгляді справи, в якій ви будете головуючим, братиме участь, наприклад, адвокат — ваш друг у Фейсбуку?
«Вважаю соціальні мережі ефективним засобом швидкого прямого спілкування»
Богдан ЛЬВОВ,
голова Вищого господарського суду:
1. Будучи суддею, кожен при цьому залишається ще й людиною, яка є частиною соціуму, тобто має власні інтереси, погляди, друзів та інше. Багато суддів мають сторінки у Фейсбуку, де відсутнє посилання на фахову діяльність. Сторінка — це, безумовно, не обов’язок, а реалізація права. У свою чергу вважаю соціальні мережі ефективним засобом швидкого прямого спілкування, яке містить не лише розважальну складову, а й дозволяє вирішувати соціально важливі питання. Тобто в моєму випадку це вимога часу.
2. Саме для того, щоб коментувати події, висловлювати власну позицію та дискутувати без посередників, звернувся до Фейсбуку. На жаль, за браком часу лише починаю освоювати техніку такого спілкування.
3. Якщо це не принижує його честі та гідності.
4. Постійно пропоную колегам у будь-який спосіб більше спілкуватися з усіма, хто цікавиться роботою судів і суддів. Уважаю, що негативне ставлення до суддів значною мірою зумовлене відсутністю достовірної об’єктивної інформації.
5. Дуже цікаве запитання, яке на різних етапах розвитку суспільства може мати діаметрально протилежні правильні відповіді. Так, на сьогодні така можливість існує. Але за наявності набагато складніших невирішених питань вона не має практичного значення. У тому числі й через занадто широкий зміст поняття «друзі» в соцмережах. Будучи за посадою публічною людиною, беручи участь у багатьох семінарах, конференціях та інших публічних заходах, маю досить багато різноманітних знайомих і вважаю, що будь-яка розумна людина за необхідності зможе проаналізувати реальні, а не вигадані вчинки. До того ж сьогодення свідчить, що звинувачення досить часто взагалі лунають безпідставно й без негативних наслідків для їх автора. Водночас, якщо нам удасться подолати наявний рівень корупції в суспільстві (і не тільки серед суддів), зробити доброчесну поведінку нормою для всіх, підвищити відповідальність кожного за слова та вчинки, може настати час, коли доведеться уникати навіть можливості сумнівів.
«Присутність у Фейсбуку — інструмент повернення довіри до судової системи в цілому та КС зокрема»
Станіслав ШЕВЧУК,
суддя Конституційного Суду:
1. Кожен суддя має визначатися із цього приводу самостійно. На мій погляд, це не данина моді або спосіб підвищення популярності, оскільки судді не поп-зірки та мають бути аполітичними. Я розглядаю присутність у Фейсбуку як інструмент повернення довіри до судової системи в цілому та КС зокрема. Здійснення конституційного правосуддя є найбільш складним, бо воно спирається не тільки на норми Конституції та закону про «Конституційний Суд України», а й на цінності та принципи. Тому деякі моменти можна пояснювати на особистій сторінці у Фейсбуку.
2. Відповідно до ч.2 ст.16 закону «Про Конституційний Суд України» суддя не може брати участь у будь-якій політичній діяльності. Тому, на мій погляд, суддя КС не може висловлювати політичних симпатій або антипатій, підтримувати певні політичні сили, брати участь у політичних процесах і при цьому в цілому відповідати високому статусу судді КС. Тому це стосується публікацій, поширення інформації морально-етичного характеру, тональності висловлювання тощо. Якщо дотримані ці умови, тоді чого мені побоюватися. Я така ж людина, як і всі інші.
3. Фотографії особистого характеру бувають різними. Вважаю, що судді не можуть оприлюднювати фотографії занадто особистого чи підозрілого характеру, наприклад у лазні або за кермом «Порше Кайєнн». А інші — чому б і ні? У театрі, на відвідуванні спортивних змагань, на конференціях тощо. Наприклад, у мене є фото на руїнах Помпеї. Хіба це ненормальне фото? Чи хтось подумає, що я на щось натякаю?
4. Кожен колега має вирішувати це питання самостійно. Багато є також анонімних користувачів Фейсбуку.
5. Фейсбук я розглядаю більше як засіб соціальної комунікації, ніж особисту сферу. Тому серед усіх моїх друзів на Фейсбуку приблизно 10% моїх справжніх друзів або тих осіб, які мені цікаві та які прийняли мою пропозицію про дружбу. Інші 90% — це ті, хто виявив ініціативу спілкуватися зі мною через Фейсбук у такому вигляді.
«Нам потрібен чесний і відвертий діалог із суспільством без посередників»
Михайло ЖЕРНАКОВ,
суддя Вінницького окружного адміністративного суду:
1. Не повинен, але може. Сьогодні це найшвидший засіб комунікації, я не бачу підстав, чому б ним не скористатися. Такої самої думки й західні колеги.
2. Ні. Потрібно, звичайно, дотримуватися вимог суддівської етики та уникати конфлікту інтересів.
3. Залежно від того, наскільки особистого. Це ж моя сторінка як приватної особи, а не офіційної. Проте, звичайно, все має бути в межах розумного.
4. Ні, це особиста справа кожного. Але я за те, щоб судді доносили власне бачення речей. Сьогодні за нас говорять медіа, політики, активісти й, на жаль, далеко не завжди об’єктивно та професійно. Це можна і треба виправляти. Нам потрібен чесний і відвертий діалог із суспільством без посередників.
5. Якщо я хоч на мить сумніватимусь у власній неупередженості, заявлю самовідвід. Але це не привід не товаришувати з кимось, мовляв, а раптом хтось щось подумає. Навпаки, ця інформація є відкритою, і якщо сторона сумнівається, то відвід може заявити вона. Якщо ж вона цього не зробить, тобто не скористається процесуальною гарантією забезпечення неупередженості судді, значить, питання щодо упередженості не повинні виникати й у подальшому.
«Особисте має залишатися особистим»
Віталій КУЗЬМИШИН,
голова Вінницького апеляційного адміністративного суду:
1. Мати свою сторінку в соцмережах — це передусім вимога часу. Адже між українськими судами та суспільством історично склався комунікаційний вакуум. І він заповнюється маніпуляторами, які мають на меті аж ніяк не інтереси суспільства в справедливому суді. У результаті створюється замкнуте коло. Я переконаний, що його можна розірвати, якщо самі судді будуть активними та не мовчатимуть.
Адже, аналізуючи дані різних соцопитувань, бачимо: ті особи, котрі безпосередньо зверталися до суду або брали участь у судовому процесі, довіряють судочинству на 70—80%, а рівень довіри тих, чиї думки про суди сформовані виступами політичних діячів через ЗМІ, з розмов сусідів, знайомих, — 10—15%.
Історично так склалося, що в Україні суди віддалені від суспільства, від громадян. Коли люди дають мандат довіри політикам на виборах, то згодом можуть спостерігати, як ті поводяться в парламенті чи на посадах, які цінності сповідують, чим переймаються і т.ін. А ось свій зв’язок із судами та суддями громадяни відчувають лише за умови власного звернення до суду або за інформацією від колег, друзів, членів родини, які в суді побували.
Такий стан справ не сприяє виникненню автоматичної довіри членів суспільства до суддів. Через брак суспільної довіри суди надзвичайно вразливі, легко піддаються впливу з боку можновладців, які часто використовують набагато краще налаштований механізм комунікації з громадянами з метою дискредитації суду або окремих працівників судової системи.
Тож потреба в налагодженні ефективного спілкування (комунікації) очевидна. Суди мають про себе розповідати, інформувати і в такий спосіб здобувати громадську підтримку.
Люди повинні знати, хто такі судді. Щоб повернути довіру суспільства до суду, потрібно змінювати враження, ставлення та уявлення людей про суддю. І соціальні мережі, такі як Фейсбук, є гарним помічником у цьому. Адже в наш час ІТ-технологій майже всі користуються Інтернетом і соцмережами.
2. Події я не коментую та вважаю, що з точки зору етичних, моральних та професійних якостей суддя не повинен цього робити. А от висловлювати на своїй сторінці власні думки щодо покращення діяльності судової влади вважаю правильним, оскільки багато чого з моїх публікацій вже враховано в законодавчих актах. А тому доходжу висновку, що так можна впливати на процеси законотворення задля покращення діяльності суду та суспільних відносин.
3. Ні. Суддя, створюючи сторінку в соцмережі, повинен ставити за мету зробити роботу своєї установи відкритою та зрозумілою для простого громадянина, поширювати ту інформацію, яка є корисною для громадськості. А особисте має залишатися особистим.
4. Це вибір кожного, але середовище, в якому перебуває людина, впливає на неї, формуючи її бачення та поведінку. Будучи активними в соцмережах, ми можемо виховувати один одного, додавати знань, обмінюватися важливою інформацією. Тому радив би колегам вести просвітницьку роботу в соцмережах.
5. Я не можу назвати осіб, які в списку друзів на Фейсбуку, дійсно своїми товаришами. Це віртуальні друзі, більшості з яких я навіть не знаю. Додав їх до списку тільки тому, що вони виявили бажання читати інформацію, яку я розміщую на своїй сторінці.
Щодо другої частини запитання, то відповім так. Я складав присягу судді та при здійсненні судочинства керуюсь виключно нормами законодавства. Чітко розмежовую своє особисте життя та професійну діяльність.
«У мене в «друзях» понад 1500 людей, переважно юристів, які часто дають чудові коментарі та ідеї»
Володимир КРАВЧУК,
суддя Львівського окружного адміністративного суду:
1. Судді — публічні люди. Це припускає, що суспільство має право цікавитися ними. І протидіяти цьому безглуздо. Бо чим більше закриваєшся, тим більше підозр. Одним зі способів підвищення авторитету державної влади, у тому числі й судової, є розвиток комунікації з суспільством. Люди повинні знати, хто такі судді. Судова система — це насамперед судді. Сукупність думок про кожного складає загальне враження про судову владу в цілому.
У наш час найбільш поширеним джерелом інформації є Інтернет. Однак там багато різних відомостей, які не завжди дають правильне уявлення про людей та події. Натомість судді зацікавлені, аби інформація про них і судову владу не спотворювалась. Як цього досягти? Найкраще — розповісти самому. Одним з найбільш ефективних інструментів для «управління інформацією» є соціальні мережі, зокрема Фейсбук.
2. Спілкуюся виключно на професійні теми — про право й державотворення. У мене в «друзях» понад 1500 людей, переважно юристів, які часто дають чудові коментарі та ідеї. Я їх використовую як «зовнішній тест» для своїх напрацювань. Конструктивніших критиків часто й не знайдеш.
3. Сторінка судді — це, умовно кажучи, його персональний офіційний сайт. Кожен вирішує, яким він повинен бути та яку інформацію надавати. Вважаю, що без особистих моментів не обійдешся. Суддя — насамперед людина. Але що вважати «особистим»? Для мене — це творчість, поезія, байки. Для інших — фотографії, цитати, афоризми та мудрі думки. Ще для когось — туризм. Чому ні? Все це в межах етичних норм. До речі, позачерговий ХІІ з’їзд суддів доручав Раді суддів розробити стандарти участі суддів у соціальних мережах. Там може бути конкретизовано, що можна, а що ні з точки зору професійної етики.
4. Кожен, хто хоче, може зареєструватися, сформувати коло «друзів» та відповідне інформаційне середовище. Я зареєструвався у квітні 2014 р. У першому пості пояснив, чому «вийшов» у Фейсбук і що тут планую робити. Якщо коротко — пропонувати свій погляд на право (реальне та бажане) та на 3 ключові питання державотворення: що, хто, як?
Свій невеличкий досвід присутності в соцмережі вважаю позитивним. Завдяки цьому в моє життя прийшли цікаві люди, з якими я не мав би реальної можливості познайомитися: судді Верховного, Конституційного судів, учені, державні та громадські діячі; відновлені стосунки з колегами, реальні контакти з якими обірвалися з плином часу. Тому вважаю неправильним відмовлятися від цих переваг соцмереж.
5. Поняття «друзі» в мережі досить умовне. По суті, це статус користувачів, які мають певний, більш ширший, ніж інші, доступ до вашої інформації. Це не свідчить про якісь особливі стосунки в розумінні процесуального законодавства, які б давали підстави для сумнівів у об’єктивності та неупередженості судді в конкретній справі. Тому жодних підстав для конфлікту інтересів тут немає.
«Дружба в соцмережі не є такою, як у реальному житті»
Надія СТЕФАНІВ,
суддя Апеляційного суду Івано-Франківської області:
1. Суддя в соцмережі — добре чи погано? У 2009 р., коли я зареєструвалась у Фейсбуку, так питання ніхто не ставив. Для мене Фейсбук дав тоді можливість спілкуватися з друзями з різних країн — однокурсниками Міжнародного вищого курсу щодо захисту прав людини Гельсінкської спілки в м.Варшаві, адже ми за час навчання здружилися, разом вивчали міжнародне законодавство щодо захисту прав людини, виконували домашні завдання, здавали курсові роботи та під час візитів знайомилися з роботою різних інституцій у сфері захисту прав людини — структур Європейського Суду, комітетів ООН у Женеві. Ця частина життя була для мене дуже важливою, крім знань, я здобула друзів-однодумців у всьому світі. У 2009 р. ми створили групу у Фейсбуку, в якій дотепер ділимося новинами. Подальша участь у різних міжнародних проектах збільшувала кількість моїх друзів. Згодом приєднались друзі, з якими познайомилася під час участі в різних програмах та конференціях, члени громадських організацій, а також товариші по роботі — судді місцевих судів, працівники апарату судів області.
2. Коментую події рідко, більше в групах, а коментарів щодо політики уникаю. Стосовно соціальних подій вважаю, що коментарі мають бути виваженими.
3. На мою думку, на власній сторінці суддя може оприлюднювати фото, пов’язані з роботою — участю в семінарах, конференціях, візитах. Фото особистого характеру — відпочинку, подій у родині тощо — розміщувати в соцмережі не варто.
4. Раніше пропонувала, однак не всі бажали приєднуватися з різних міркувань. Із тих небагатьох, хто приєднався, ми в «друзях». Дійсно, у соцмережі Фейсбук суддів нашої області небагато, проте є багато суддів із судів кожної юрисдикції та інстанції. Серед моїх друзів не так багато суддів та адвокатів. Уважаю, що участь судді в соцмережі не шкодить його професії, а сприяє налагодженню зв’язків з людьми, які думають так само, поділяють ті ж принципи, прихильні до соціальної справедливості в демократичному суспільстві.
5. Дружба в соцмережі не є такою, як у реальному житті. Інколи буває, що з віртуальним другом ти ніколи особисто не спілкувався в житті. Тому стверджувати про безумовне існування конфлікту інтересів, що викликає сумнів у неупередженості судді, у випадках, коли твій віртуальний друг буде учасником судового провадження, в якому ти є в складі суду, не видається правильним. Суддя повинен керуватися законом, який регулює питання відводу. Процесуальні кодекси містять норми, в яких визначені підстави для відводу (самовідводу) судді. Рішення щодо можливості самовідводу має прийняти суддя. І зробити це з урахуванням зазначених обставин і таким чином, щоб у сторін не виникало жодних сумнівів у його неупередженості.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!