Без суду та слідства

Перестороги з боку Венеціанської комісії не лякають сучасних «очисників влади»

Люстраційний процес, який охопив майже всі верстви населення, трохи збавив обертів. Закони, які репрезентували як важіль державного «перезавантаження», виявилися недієвими. Експерти Мін’юсту та незалежні адвокати вирішили з’ясувати, хто винен у стагнації реформ та чи варто враховувати при їх запровадженні думку європейських експертів?

Перша чарка — колом

Правникам випало на долю зібратися за затишним круглим столом та з’ясувати чинники занепаду реформаційної хвилі на прикладі судової влади. Так, директор департаменту Міністерства юстиції Тетяна Козаченко зауважила, що, попрацювавши лише місяць на посаді державного службовця, зрозуміла, якими недосконалими є всі системи держави, у тому числі й судова.

«Судова система зруйнована. Форма є, а змісту немає», — наголосила Т.Козаченко.

Особливої її уваги удостоїлися господарські суди на чолі з Вищим господарським. «Ми пам’ятаємо, як була в нас влаштована господарська юрисдикція на чолі з Віктором Татьковим та Артуром Ємельяновим. А вони й нині працюють у суді, вирішують справи. Я з жахом думаю, що мої колеги можуть потрапити до них на засідання», — зауважила вона.

На її переконання, автоматизована система розподілу справ не працює, а отже, не виправдовує себе. Тому, вважає представниця Мін’юсту, судова реформа має реалізуватися за допомогою двох інструментів: букви закону та кадрових змін. Натомість, як з’ясувалося, люстраційні процеси вимагають підтримки юристів-практиків. Проте критика на адресу закону, переконана Т.Козаченко, повинна бути нежорсткою й висловлюватися з розумінням: «Критика повинна бути, та вона має допомагати проводити зміни, а не руйнувати процедуру».

Поділилася вона і своїм баченням люстрації суддів у розрізі закону «Про очищення влади». На її думку, закон досить коректний з погляду можливості внесення до нього змін. Утім, його прийняття й утілення в життя супроводжується «жорстким опором влади».

Посилаючись на свою обізнаність (адже донедавна працювала адвокатом), Т.Козаченко запевнила, що за останні 6 років жодна людина не могла стати суддею, принаймні столичного суду, без певного фінансового лобіювання. «Посади куплялися, і сумнівів у цьому немає», — упевнена представниця Мін’юсту.

З огляду на це вона запевнила, що люстрація саме за майновою ознакою дозволить очистити «частину суддівського клану» від тих законників, які не мають права здійснювати судочинство. «Наші суди не є незалежними: ні від грошей, ні від політиків, ні від адміністративного впливу. Вони чекають на нового господаря, а не стають фронтом за свою незалежність», — переконана Т.Козаченко.

До того ж, на думку її заступника Дмитра Димова, який долучився до дискусії, існування в державі незалежного та справедливого суду «автоматично робить населення країни на 30% багатшим». А ми й гадки не мали…

Експерти не розуміють

Утім, деякі зауваження Т.Коза­ченко наводять на думку про те, що запозичення євростандартів відбувається досить вибірково. Так, директор департаменту повідомила, що люстраційний закон дещо передчасно направили до ПАРЄ. І за це, як вона пояснила, треба «подякувати» члену Венеціанської комісії від України Сергію Ківалову та колишньому нардепу Юлії Льовочкіній, які направили до експертів «невідредагований текст законопроекту».

Проте європейців, мабуть, не дуже збентежили певні стилістичні та орфографічні помилки, адже висновок (не досить втішний на початку) вони все ж зробили. Та чомусь, за твердженням Т.Козаченко, затягували з його направленням до України.

Головним здобутком колишній адвокат уважає те, що тільки година переговорів змусила «венеціанців» скоригувати свій висновок, зробивши його більш лояльним. «Наразі мова не йде про перетворення закону — лише про вдосконалення», — наголосила вона, зауваживши, що європейським експертам «досить складно зрозуміти, в якій ситуації опинилася Україна».

Втім, на думку С.Ківалова, про кардинальну зміну позиції комісії не йдеться. У цьому можна переконатись, ознайомившись із її висновком, розміщеним на офіційному сайті Верхов­ного Суду.

Нині позиція «венеціанців» має статус проміжної оцінки, що дає можливість законодавцю усунути недоліки документа протягом 3 місяців. Утім, не можна з упевненістю сказати, що українські парламентарі почують європейських експертів. Бо, як наголосила наприкінці свого виступу Т.Козаченко, «ми мали схвальний висновок щодо закону «Про відновлення довіри до судової влади», який врешті-решт провалився». Тож, очевидно, розкритикований акт, на думку вітчизняних фахівців, виявиться значно дієвішим.

Порівняння не на користь

До дискусії долучився й заступник голови Тимчасової спеціальної комісії Маркіян Галабала. Його доповідь була лаконічною та змістовною, з якої стало зрозуміло, що створення комісії та галас навколо закону й цього органу себе не виправдали. «До ТСК надійшло близько 3000 скарг, утім, під наш розгляд підпадають тільки 150», — зауважив доповідач. До того ж лише 30% з них подано безпосередньо потерпілими від дій суддів під час революційних подій.

Та й ця прикра статистика не є головною проблемою ТСК, адже орган не має кворуму: за власним бажанням зі складу комісії вийшов суддя Вер­ховного Суду у відставці Юрій Кармазін, а недавно — Станіслав Щотка, якого призначено членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

«Люстраційні процеси мають бути відділені від процесів політичних», — переконаний М.Галабала, адже саме це, за його твердженням, дозволить безперешкодно втілитися їх у життя. Такої самої думки дотримується й адвокат Леонід Антоненко, який продовжив спіч-естафету повідомленням, що своє бачення люстраційного процесу презентувала й Асоціація правників України. Втім, її проект не припав до душі Т.Козаченко й іншим юристам і став чинником антогоністичного його сприйняття з боку теперішнього працівника Мін’юсту. «Наразі шансів провести люстрацію немає. Остання можливість висить на волосині», — запевнив присутніх Л.Антоненко.

На думку фахівця, нині спостерігається «нещира поведінка Уряду», коли проекти приносять до парламенту за кілька діб до їх ухвалення, а отже, часу публічно обговорити певні моменти не залишається. Саме така модель роботи Уряду, в тому числі Мін’юсту, з точки зору адвоката, і є чинником «провалу» обох люстраційних законів. Основною помилкою Л.Антоненко вважає передчасне припинення повноважень Вищої ради юстиції та ВККС, хоча можна було б «дозволити цим органам, які себе скомпрометували», виконувати свої функції до повного їх оновлення.

Провальним, за твердженням Л.Антоненка, виявилося й формування ТСК, у недоукомплектованості якої винні як парламентарі, так і громадські активісти. «І якщо перші просто не спромоглися призначити свою квоту, то другі поверхово поставилися до процедури відбору кадрів», — переконаний адвокат.

Не має підгрунтя для позитивного результату, на переконання правника, й закон «Про очищення влади»: «На мою думку, люстраційні реєстри не повинні формуватися за принципом: устигла особа написати заяву про звільнення чи ні». Ідеологія закону, за його твердженням, полягає у встановленні народного контролю за діяльністю держслужбовців та жодним чином не вимагає «списочних» звільнень.

На превеликий жаль, у заході не зміг узяти участь суддя ВС Микола Гусак, який міг би висловити своє ставлення до реформування судової влади. За твердженням Т.Козаченко, «судова система досягла свого дна». Проте в умовах правового розбрату урядовцям вигідно, аби на тому дні вона залишалася якомога довше.

ПРЯМА МОВА

ЛЕОНІД АНТОНЕНКО, 
адвокат, член Асоціації правників України:

— Закон «Про очищення влади» є копією акта, який був прийнятий у Лівії після повалення режиму Муаммара Кадаффі. Лівія не є членом Ради Європи, тому остання й не давала порад, як потрібно цей закон переписати. Хоча в лівійців є такі ж проблеми, як і в Україні, а саме — вибіркове переслідування осіб. Тому якщо ми обираємо лівійську модель люстрації, то не слід питати порад у Венеціанської комісії. Якщо ми все ж таки вирішили йти в Європу, то й думку її обов’язково потрібно враховувати.

ДО ТЕМИ

Витяг з попереднього висновку Венеціанської комісії щодо закону «Про очищення влади»

«За своєю суттю, люстрація не порушує прав людини, оскільки демократична держава має право вимагати від державних службовців бути лояльними до конституційних принципів, на яких її засновано. Проте, щоб поважати права людини, верховенство права і демократію, люстрація повинна забезпечити справедливий баланс між «захистом демократичного суспільства, з одного боку, та захистом індивідуальних прав — з другого». Іншими словами, люстраційні заходи повинні бути пропорційними: вузькоспеціалізованими та «необхідними в демократичному суспільстві» для досягнення законних цілей. Як раніше зазначала Венеціанська комісія, «люстраційні процеси, незважаючи на свій політичний характер, повинні розроблятися і проводитися тільки юридичними засобами, відповідно до Конституції та з урахуванням європейських стандартів...»