Выморочная земля

Неосведомленность наследника о наличии завещания является уважительной причиной пропуска срока для принятия наследства. Такое заключение сделал ВС в постановлении №409/59/18, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

25 березня 2020 року                      м.Київ                                               №409/59/18

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: ВОРОБЙОВОЇ І.А., ГУЛЬКА Б.І., ЛІДОВЦЯ Р.А., ЧЕРНЯК Ю.В. (суддя-доповідач) —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1, від імені якої діє адвокат Максименко С.О., на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 5.03.2018 та постанову Апеляційного суду Луганської області від 5.07.2018.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до Солідарненської сільської ради Білокуракинського району Луганської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява Особи 1 мотивована тим, що Інформація 1 померла її сестра Особа 2, після смерті якої відкрилася спадщина, яка складається із земельних ділянок.

За життя її сестра повідомляла про те, що має намір скласти на її корить заповіт, проте сам заповіт їй не надала.

Вказувала на те, що про заповіт їй достовірно стало відомо після того, як вона знайшла його, перебираючи особисте листування сестри. Після цього вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право власності на спадщину у зв’язку з пропуском строку подання такої заяви.

З урахуванням зазначеного Особа 1 просила визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини після Особи 2 терміном два місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білокуракинського районного суду від 5.03.2018 у задоволенні позову Особи 1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, а також доказів того, що спадкодавець була власником земельної ділянки (паю).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою АСЛО від 5.07.2018 апеляційну скаргу Особи 1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів на підтвердження права власності спадкодавця на земельну ділянку (пай), оскільки це спростовується рішенням Білокуракинського районного суду від 15.04.2016, яким спадщина у вигляді права власності на земельну частку (пай) та земельну ділянку визнана відумерлою. Вказане рішення набрало законної сили та має преюдиціальне значення.

Крім того, обсяг спадкового майна не входить до предмета доказування у справі за позовом про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини. Тому відсутність доказів на підтвердження права власності спадкодавця на майно не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку, що допущені судом помилки є формальними та не впливають на правильність рішення суду про необґрунтованість позову, оскільки позивач не надала доказів, які можуть бути розцінені як поважні причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2018 року Особа 1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове — про задоволення її позову.

Касаційна скарга Особи 1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що вона без поважних причин пропустила строк для прийняття спадщини, не врахували, що вона не знала про існування заповіту та достовірно дізналась про нього лише у 2017 році, коли знайшла його в документах спадкодавця.

Указувала на те, що, не маючи заповіту, вона вважала, що сестра не складала на її користь заповіту, а тому не подавала заяви про прийняття спадщини. Зазначала, що її необізнаність із існуванням заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Крім того, складання заповіту було проявом особистого волевиявлення спадкодавця, який за життя розпорядився своєю власністю <…>.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Інформація 1 померла Особа 2, після смерті якої відкрилась спадщина.

Згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) Особа 2 мала право на земельну частку (пай) розміром 13,38 в умовних кадастрових гектарах.

15.10.97 Особа 2 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Червоноармійської селищної ради Білокуракинського району Луганської області, згідно з яким заповіла усе своє майно позивачу.

У встановлений законом строк позивач спадщину не прийняла.

Рішенням Білокуракинського районного суду від 15.04.2016 визнана відумерлою спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) у колишньому КСП «Червоноармієць» від 20.02.97 розміром 4,69 ум.к. га та ділянки площею 5,8228 га ріллі на підставі державного акта на право приватної власності на землю, що зареєстрований 24.03.2003 за №108, яка відкрилася після смерті Особи 2, та передано її у власність територіальної громади Солідарненської сільської ради Білокуракинського району.

30.10.2017 Особа 1 в особі представника Особи 3 звернулась до приватного нотаріуса Білокуракинського районного нотаріального округу Зарубової С.О. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, в задоволенні якої постановою нотаріуса від 31.10.2017 відмовлено у зв’язку з пропуском строку на прийняття спадщини <…>.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом положення про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стст.1220, 1222, 1270 Цивільного кодексу).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК).

Згідно з ч.3 ст.1272 ЦК за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними є причини, які пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила ч.3 ст.1272 ЦК про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо:

1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви;

2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23.08.2017 №6-1320цс17.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Разом з тим Пленум ВСУ у п.24 постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7 роз’яснив, що, вирішуючи питання щодо визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку.

Необізнаність спадкоємця з наявністю заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Такий правовий висновок викладений у постанові ВСУ від 6.09.2017 у справі №6-496цс17 та постановах КЦС від 7.08.2019 у справі №629/1886/18, від 28.10.2019 у справі №761/42165/17-ц, від 20.11.2019 у справі №209/1795/18, від 21.11.2019 у справі №626/2055/18.

Суди попередніх інстанцій не врахували того, що позивач є єдиним спадкоємцем Особи 2, яка за життя склала на її ім’я заповіт і про існування цього заповіту позивач дізналась у 2017 році.

Крім того, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги такого.

За змістом ст.206 Цивільного процесуального кодексу, позивач може відмовитися від позову, а відповідач — визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Визнання позову відповідачем — це одностороннє волевиявлення, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову повністю або частково є проявом принципів диспозитивності і змагальності.

Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки заяві відповідача від 6.02.2018, в якій зазначено, що сільська рада не має претензій за позовом Особи 1, та на порушення стст.13, 206, 222 ЦПК не вирішили цієї заяви.

Відповідно до пп.1, 2 і 3 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки суди не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірили доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, то ухвалені судами судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.400, 411, 416 ЦПК, ВС у складі колегії суддів першої судової палати КЦС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1, від імені якої діє адвокат Максименко С.О., задовольнити частково.

Рішення Білокуракинського районного суду від 5.03.2018 та постанову АСЛО від 5.07.2018 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.