Голова Апеляційного суду Харківської обл. А.Колтунова:

«Складно перебороти сумніви й вагання, прийняти рішення, якщо суддя не має вольових якостей»

Майже півроку минуло з того часу, як судова система спрямувала свій вектор розвитку на шлях оновлення. Зміна «верхівки»судів посприяла, зокрема, й викорененню старих підходів до роботи багатьох володарів мантій. Налаштованою на «перезавантаження» виявилась і харківська Феміда. Своїми намірами тісної співпраці з громадськістю та дотримання прозорості в роботі установи із «ЗіБ» поділилася голова Апеляційного суду Харківської області Антоніна КОЛТУНОВА.

«Я відчула бажання колективу бачити мене на посаді голови»

— Антоніно Іванівно, недавно вас обрали на дуже відповідальну посаду голови суду. Чи очікували такого визнан­ня колег?

— На цю посаду мене було обрано 25 квітня загальними зборами суддів Апеляційного суду Харківської області, як того вимагає закон. Однак адміністративну посаду в суді я займала вже досить тривалий час. Виконуючи з 2003 року обов’язки заступника голови суду, постійно вирішувала з колегами низку питань, що виникали в роботі установи. Ми відвідували різні заходи, що проводилися в Харкові. Мабуть, тому обрання мене на посаду голови сприймаю як гідну оцінку своєї багаторічної діяльності колегами, з якими весь час співпрацюю та які особисто бачать і оцінюють мою роботу.

Крім того, усвідомлюючи відповідальність, складність та багатогранність посади очільника установи, я не прагнула її зайняти. І саме думка та бажання колективу, який у своїй переважній більшості хотів бачити мене на посаді голови, стали причиною згоди на включення мене до списку кандидатів.

— А як, до речі, проходило голосування? Чи були присутні на зборах суддів представники громадськості та політичних сил, які б вимагали зняття чи призначення певних осіб? Чи відчували ви якийсь тиск під час обрання?

— Голосування проводилося таємно, у 2 етапи. Першим був обраний голова, потім — його заступники. Оголошення про обрання голови було оприлюднено завчасно, тобто всі охочі мали можливість і достатньо часу для висунення своєї кандидатури. Вибори керівництва проходили відкрито: в залі під час проведення голосування перебували представники засобів масової інформації. Жодних нарікань на процедури голосування від них не надійшло, ніхто не вимагав зняття або призначення певних осіб.

Зокрема, колектив суду впевнений, що під час обрання керівництва суду всі вимоги закону були виконані, якихось скарг або невдоволень я не отримувала. Також ніхто не чинив на мене тиску. Ще раз зазначу, що я відчула бажання колективу бачити мене на посаді голови суду.

 — Чи окреслили ви для себе план дій на час перебування на посаді? Чи достатньо запропонованого законодавцем року для втілення ваших ідей щодо організації роботи суду?

— Повноваження голови апеляційного суду чітко визначені в законі «Про судоустрій і статус суддів». Насамперед це забезпечення діяльності установи на належному рівні. Йдеться про ефективну роботу судових палат, апарату суду. Завжди головною метою було, щоб судді апеляційного та місцевих судів Харкова й області вирішували справи відповідно до закону та в розумні строки. Безумовно, необхідно, щоб права кожного громадянина, який звернувся до суду по їх захист, були захищені. І не менш важливим є створення всіх необхідних умов як для відвідувачів, так і для працівників установи.

Проте, на мій погляд, діяльність суду останнім часом була дещо закритою від громадськості через недостатність інформації про заходи, які проводяться в ньому. Я вважаю, що в демократичному суспільстві суди не можуть залишатися поза межами дискусії про ефективність органів влади, а тому громадськість має бути належним чином проінформована про стан речей у судовій системі. Це стосується і статистичних показників діяльності, і тих заходів, що проводить установа та в яких беруть участь судді нашої області. На моє переконання, не може бути повністю закритою інформація щодо резонансних справ, які розглядають суди області.

Можливо, для реалізації запланованих ідей строку в 1 рік виявиться замало, оскільки плани — масштабні та довгострокові. Але, враховуючи наявні в суді напрацювання та кадровий потенціал, починаю я не з чистого аркуша, а отже, не маю жодних перешкод для втілення своїх ідей.

— Скажіть, будь ласка, з точки зору власного досвіду: яку роль має відігравати в колективі голова? Чи повинен він впливати на колег? У чому полягає запорука його авторитету?

— У суді, як і в будь-якому колективі, безумовно, повинен бути лідер — особа, яку працівники поважають, до думки якої прислухаються, з якої беруть приклад. Законодавством наразі зменшено обсяг повноважень голови суду, однак завдяки особистим контактам та авторитету лідера можна досягти реального результату в активізації роботи, забезпеченні єдиної практики в розгляді справ шляхом обговорення наявних проблем, пошуку єдності думки серед колег, об’єднання суддівського корпусу в цілому.

Підсумовуючи, зазначу, що запорукою успіху, авторитету в колективі є особистий приклад, виражений у повазі до колег, працівників, ставленні до своєї справи.

«Досвідченому судді притаманна висока відповідальність за свою діяльність та прийняті рішення»

— Яким є ваше ставлення до люстраційних процедур? Якого оновлення потребує судова система сьогодні та 
в який спосіб?

— З одного боку, нам потрібна система правосуддя, а з другого — чіткий та справедливий механізм, де суддя — це поважна людина, а особа, яка звернулася по захист своїх прав, упевнена в його отриманні.

Законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» визначено мету перевірки та атестації суддів. Разом з тим критерії такої перевірки та атестації мають обговорюватися публічно. Адже загалом судова система — це багаторічні напрацювання суддівського корпусу, тому підходити до питання звільнення суддів з посад необхідно дуже виважено.

— Справи яких категорій розглядаєте особисто ви? Чи були серед них ті, які вповноважена вивчати тимчасова слідча комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції?

— Я є суддею судової палати в цивільних справах, а також слідчим суддею апеляційного суду. У моєму провадженні перебували клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих дій відносно певного кола осіб. Клопотань відносно учасників масових акцій протесту у період з листопада 2013 до лютого 2014 року у зв’язку з їх участю в таких заходах я не розглядала.

— Як під час винесення рішення ви узгоджуєте для себе поняття законності та справедливості? Чи були у вашій практиці справи, розгляд яких провокував конфлікт цих категорій?

— Попри все, рішення в будь-якій справі повинне бути законним і неупередженим. Адже, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, потрібно забезпечити кожному право на справедливий суд і повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою.

Законність — це своєрідна необхідність, яка виявляється в сукупності конкретних об’єктивних вимог, які надаються всім учасникам суспільних процесів, урегульована правом. Одна частина таких вимог звернена до громадян, інша — до гілок державної влади.

Утім, справедливість як соціально-політична і морально-правова категорія характеризує відповідність між практичною роллю громадян або певних соціальних груп у житті суспільства та їхнім соціальним становищем. Вона проводить паралелі між їхніми правами й обов’язками, між учинками й винагородами, заслугами осіб та їх суспільним визнанням.

Безумовно, рішення, прийняте у справі будь-якої категорії, повинне бути і законним, і справедливим. А особа, яка не в змозі втілити ці обидві категорії в кожне прийняте рішення, не може обіймати відповідальну посаду судді.

Я при ухваленні судових рішень завжди намагаюся дотримуватися цих принципів. Сподіваюся, що громадяни, які звертаються по захист своїх прав до судів, також розуміють і поділяють ці принципи.

«Першокласний суддя відзначається витримкою й неупередженістю, ввічливістю, умінням слухати людину»

— Вам, звісно, відомо, що останнім часом багато уваги звертається на ­дотримання суддями положень Кодексу суддівської етики. Крім того, Вища кваліфікаційна комісія суддів під час проведення спеціальної перевірки кандидатів на посади суддів наголошує на моральності та незаплямованій репутації таких осіб. Які якості та риси характеру, на вашу думку, мають бути притаманні служителю Феміди?

— Важливу роль у здійсненні правосуддя відіграють особистість судді, його професійна майстерність, моральні якості. Як організатор судового процесу він повинен мати цілеспрямованість, організаторські здібності, наполегливість, високий рівень самоорганізованості, критичне ставлення до результатів попереднього розслідування, уміння управляти своєю й чужою емоційними сферами. Досвідченому судді притаманна висока відповідальність за свою діяльність та прийняті рішення. Оскільки суддя постійно перебуває в центрі уваги всіх учасників судового процесу, його мова, репліки, зауваження, запитання та навіть міміка, жести, постава піддаються контролю й оцінці присутніх у залі. Першокласний суддя відзначається витримкою й неупередженістю, ввічливістю, умінням слухати людину.

Специфічність діяльності судді вимагає від нього прояву таких вольових якостей, як рішучість, упевненість, самостійність, сміливість. Складно перебороти сумніви й вагання, прийняти рішення, якщо суддя не має вольових якостей. Слід мати на увазі й такі фактори в діяльності судді, як дефіцит часу, робота в умовах інформаційних перешкод. Усе це ще раз підкреслює значущість формування й розвитку в судді зазначених вольових якостей.

Розгляд кримінальної справи вимагає й певних психофізіологічних особливостей. Серед них я виокремлюю високу працездатність, швидкість орієнтування в ситуації, емоційну стабільність, а також такі розвинені якості, як стійкість, уміння переносити увагу тощо.

Суддя є головним організатором спілкування в ході судового процесу, комунікативні навички й уміння людини в мантії багато в чому визначають ефективність. Створення доброго емоційного настрою в залі судового засідання (мається на увазі насамперед ділового настрою) сприяє успішному розгляду кримінальної справи. Уміння зняти нервове напруження в деяких учасників процесу, прояв шанобливого ставлення до кожного з них, організація судового допиту, тактовність і чуйність, уміння слухати — усе це безпосередньо впливає на роботу суду й пов’язано з комунікативними якостями судді.

— Деякі представники суддівського корпусу порушують питання про доцільність істотного зменшення навантаження на голів судів та їхніх заступників. Який коефіцієнт навантаження для керівництва встановлено у вашому суді? Чи дійсно в голови суду стільки додаткових обов’язків, що він не встигає розглядати справи нарівні з колегами?

— Так, в Апеляційному суді Харківської області встановлений коефіцієнт навантаження для голови — 50%, а для заступників та секретарів палат — 60%.

Крім того, голова та його заступник також є слідчими суддями та розглядають клопотання в порядку ст.21 Кримінального процесуального кодексу.

Керівництво суду також розглядає звернення громадян та організацій з різних питань судочинства та надає методичну допомогу суддям першої та апеляційної інстанцій. Як бачите, обсяг справ та матеріалів, що розглядає голова та його заступник, не менший, ніж у колег.

«Люди повинні розуміти дійсний стан речей, який склався всередині судової системи»

— Переважна більшість ваших колег позитивно ставляться до активізації співпраці з журналістами. Наприклад, в Одеському господарському суді запроваджено навіть спеціальний проект «Година каверзних питань», де представники мас-медіа й учасники процесу можуть поспілкуватися з керівництвом суду та суддями на актуальні теми. Яку стратегію взаємодії з пресою обрали для себе ви? Чи взагалі потрібна судам гласність і відкритість?

— Сьогодні інформація розглядається як один з найважливіших ресурсів розвитку сучасного суспільства. Суспільство необхідно інформувати про те, що відбувається в судовій владі. Адже найбільше людей лякає невідомість. Будь-яке явище, залишене незрозумілим, доповнюється домислами й негативною інформацією. У зв’язку із цим у нашому суді введено посаду прес-секретаря. До його обов’язків належить висвітлення роботи Апеляційного суду Харківської області в ЗМІ через співпрацю з профільними виданнями регіонального та все­українського значення. Суд співпрацює з інформаційними агенціями, телевізійними студіями, провідними інтернет-виданнями. Ми продовжуємо налагоджувати співробітництво з прес-службами органів державної влади, підприємств, установ і організацій.

Метою комунікативної стратегії суду є формування довіри громадян до суду в Україні через довіру до нашого суду як ланки системи і загалом підвищення авторитету судової влади в суспільстві.

Так, у травні я проводила зустріч з головою Національного союзу журналістів України Нісоном Ройт­маном, у ході якої було обговорено низку проблем, пов’язаних зі взаємодією суду з представниками ЗМІ, та запропоновано шляхи їх розв’язання. Крім того, недавно відбулася зустріч з представниками громадськості. Громадяни різних соціальних категорій мали змогу особисто з’ясувати проблеми, що виникають під час організації та проведення судових засідань у судах обласного центру та регіону зокрема. Також були підбиті підсумки проведеного в травні круглого столу «Відновлення довіри до судової влади», за результатами якого проаналізовано роботу суду та ознайомлено громадян з оснащенням для проведення судових засідань у режимі відеоконференції, функціо­нуванням системи «Електронний суд» (отримання процесуальних документів електронною поштою). Вдосконалено доступ журналістів до участі в судових засіданнях, упорядковано наповнення інформаційних стендів, протестовано режим доступу до залів судових засідань осіб з особливими потребами.

Таким чином, системні зміни, що відбуваються в Україні, не можуть не торкнутися судової влади, яка вважається закритою через поширення великої кількості негативної інформації про її діяльність, а тому, на мій погляд, треба прагнути забезпечити прозорість роботи, налагодити дієву систему інформування громадян про діяльність судів та інших органів судової влади.

— Чи дозволяєте ви стороннім особам, які не є сторонами у справі, бути присутніми на засіданнях? Як ставляться до таких візитів ваші колеги?

— Доступ до інформації в судовій системі передусім стосується права висвітлення її діяльності, права журналістів та громадян бути присутніми на судових засіданнях, доступу до судових рішень. Таке право прямо передбачено Конституцією та цілою низкою нормативних актів держави.

Разом з тим рішення про дозвіл бути присутнім на судовому засіданні приймається відповідно до процесуального законодавства. У ньому, як і в міжнародних нормах з аналогічних питань, існують певні відмінності, які слід брати до уваги під час розгляду кожної справи. Адже, наприклад, визначена для окремих випадків закритість судового процесу в адміністративних, господарських, кримінальних та цивільних справах пов’язана з правом держави на таємницю та правом громадян на особисте життя.

Таким чином, обмеження доступу до судових процесів майже однакові для всіх процесуальних законів, коли розглядаються справи, в яких може бути озвучена конфіденційна інформація чи інформація з обмеженим доступом, або справи, в яких можуть бути озвучені дані, що стосуються державної таємниці. В усіх інших випадках обмеження доступу сторонніх осіб до залів судових засідань, де розглядаються справи, є неприпустимим.

«Судді змушені ремонтувати кабінети власним коштом»

— Останнім часом можна почути багато нарікань з приводу недостатнього фінансового й організаційного забезпечення судових установ. Чи всі потреби Апеляційного суду Харківської області задоволені? Який відсоток вакансій у його апараті?

— Дійсно, фінансове забезпечення суду залишається не на найкращому рівні. За 2013 рік мінімальна потреба установи була забезпечена лише 
на 83%. З початку року на утримання будівлі, автотранспорту, технічне обслуговування обладнання, комунальні потреби не виділено жодних коштів. Крім того, на 2014 рік, за розрахунками суду, на утримання установи необхідно — 72,3 млн грн., фактично виділено 43,3 млн, з яких 89,9% — на оплату праці суддів та працівників апарату.

Крім того, будівля, в якій розміщується апеляційний суд, є пам’яткою архітектури, творінням розуму й рук видатного архітектора Олексія Бекетова. Дім було збудовано в 1902 році як палац правосуддя загальною площею понад 20 тис. м². Будівля пережила революцію та Другу світову війну. На її капітальний ремонт згідно з кошторисом необхідно 13 млн грн., однак торік з державного бюджету було отримано тільки 635,1 тис. грн. Кабінети, зали засідань судді часто ремонтують власним коштом, але фасад, покрівля, комунікації потребують значних вкладень, яких, на жаль, у суду немає.

До того ж через непроведення торік органами Державної казначейської служби платежів станом на 1 січня цього року утворилася кредиторська заборгованість за товари, роботи та послуги в сумі 864 тис. грн. Бюджетних призначень у 2014 році вистачило лише на забезпечення витрат обмежених потреб та частково — на погашення кредиторської заборгованості. Так, станом на 1 серпня непогашена кредиторська заборгованість минулого року становить 536 тис. грн.

Наразі в суді 67 вакансій, але можливості їх заповнити немає, оскільки в поточному році ми отримали приблизно 65,7% від бюджетного запиту. Переважно це кошти, спрямовані на оплату праці. Однак, незважаючи на такі значні для нас труднощі, робимо все можливе для забезпечення належних умов для працівників, які значну частину свого життя проводять на робочому місці, та для громадян, котрі звертаються до нас.

— Як, на вашу думку, викоренити зі свідомості простих громадян негативне ставлення до суду?

— Перш за все необхідно зрозуміти передумови появи у свідомості громадян негативного ставлення до суду. Це насамперед недостатність інформації, яка стосується діяльності суддів та судів у цілому. Тому пріоритетним напрямом своєї роботи бачу забезпечення відкритості роботи через співпрацю з громадськістю та пресою. Необхідним є дотримання гласності та відкритості судових процесів, поширення інформації про діяльність суду, публічні виступи суддів, організація та участь адміністрації суду в проведенні круглих столів, співбесіди зі спільнотою. Це потрібно для того, щоб прості громадяни не були проінформовані тільки про негативну практику роботи суду, що періодично роблять різні видання.

Люди повинні розуміти дійсний стан речей, який склався всередині судової системи. Так, проблеми в роботі існують, але ми робимо все можливе для їх мінімізації, що й необхідно доводити до відома суспільства. Адже судді проводять велику роботу для захисту інтересів громадян.

Наприклад, згідно зі статистичними даними, за І півріччя цього року касаційна інстанція скасувала 1,6% рішень апеляційного суду в кримінальних та 3,9% — у цивільних справах. Це свідчить, що решта ухвал та постанов є законними й обгрунтованими. Багато рішень узагалі не оскаржувалося. Тобто виходить, що більшість учасників процесу задоволена прийнятими рішеннями, а їхні права були захищені в повному обсязі. Із цього випливає, що праця нашого колективу була плідною та недаремною.

Саме це й потрібно доводити до відома громадськості. Разом з тим не можна зупинятися на досягнутому, потрібно покращувати якісні показники, удосконалювати судову практику, прагнути отримати довіру суспільства.

— Якою, з вашої точки зору, має бути ідеальна судова система та в який спосіб повинні взаємодіяти держава та суспільство, аби привести судові механізми в належний стан?

— Ідеальна судова система здатна захистити інтереси кожного, хто до неї звернувся. Вона викликає довіру громадськості не лише на тій території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, а й у державі загалом.

При цьому необхідно враховувати, що комунікація суду має бути орієнтована не тільки на загальні суспільні вимоги й цілі, а й бути зрозумілою, орієнтованою на конкретні потреби громадянина.