Засуджений може бути присутнім у цивільному процесі в порядку, визначеному законом
Останнім часом за відсутності боротьби за владні повноваження єдиний орган конституційної юрисдикції завантажений переважно спорами, пов’язаними із судовою системою. Цього разу люди в мантіях аналізували, як може реалізовуватися один з основних принципів судочинства —процесуальна рівність сторін — для засуджених осіб.
Рівність за КС
Конституція гарантує, що всі «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом» (ч.1 ст.24). Та чи поширюється це положення на осіб, які переступили закон і опинились у місцях позбавлення волі? У Конституції винятків не передбачено, але, зокрема, у Цивільному процесуальному кодексі є обмеження щодо особистої участі в процесі для засуджених. Адже їх доставлення з виправної установи до суду не передбачена.
На думку Антона Трояна, який звернувся до КС із відповідною заявою, «засуджена особа, яка перебуває в місцях позбавлення волі, має бути доставлена до суду для участі в судовому процесі у справах цивільної юрисдикції». Адже інакше, вважає А.Троян, це є дискримінацією, оскільки порушується право на рівний доступ до правосуддя. Національні суди в одних випадках ухвалювали рішення про етапування засуджених, визнавали їхнє право бути присутніми в засіданні, а в інших — відмовляли в задоволенні таких клопотань.
Уже сам факт, що КС відкрив провадження в цій справі (суддя-доповідач — Михайло Колос), свідчив: судді перейнялися цією проблемою. Адже йдеться про фундаментальні права та свободи, дотримання яких є запорукою демократичного розвитку держави. Саме остання має забезпечити необхідні законодавчі механізми для реалізації конституційних гарантій. І, як зазначено в рішенні КС від 12.04.2012 №9-рп/2012, «відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі».
Якщо йдеться про судовий захист, то з-поміж його основних засад акт найвищої юридичної сили виокремлює рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, а також гарантує змагальність сторін, свободу в наданні доказів та в доведенні перед судом їх переконливості. Звісно, такі права в цивільному процесі засуджені особи можуть реалізувати через свого представника. Проте Основний Закон застерігає, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя. Це право, своєю чергою, включає як можливість ініціювати судовий розгляд, так і безпосередню участь у процесі. Так само в ч.3 ст.7 закону «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що «кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції».
Правда, у ч.3 ст.63 Конституції передбачено, що «засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду». Тобто праві були й ті судді, які вважали, що відсутність у ЦПК положення про доставлення в суд особи, яка перебуває за гратами, і є «обмеженням, визначеним законом». Однак більшість суддів КС дійшли іншого висновку.
Як зазначено в рішенні №9-рп/2012, «особиста участь засудженого, який відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань, як сторони судового процесу створює передумови для повного, всебічного, об’єктивного та неупередженого розгляду справи». Відповідно, його участь як сторони під час розгляду справи в судах кожної юрисдикції, спеціалізації та інстанції повинна забезпечуватися відповідним процесуальним законом. Адже тільки за таких умов громадянам будуть забезпечені «рівні правові можливості як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод».
На межі зловживань
Як відзначають експерти, цим рішенням Суд дав доволі несподіване, розширене, тлумачення конституційних гарантій. З одного боку, мають бути унеможливлені випадки, коли особа, перебуваючи за гратами, не спроможна захистити свої цивільні права, зокрема право на власність. Аби після виходу на волю така людина не стала безхатьком через спритність родичів чи правоохоронців. Адже найняти представника, перебуваючи в тюрмі, можуть собі дозволити одиниці.
Проте є і зворотний бік медалі: людина, яка відбуває тривалий строк ув’язнення, а також довічне, може використовувати своє право на участь у суді і як розвагу, і як шанс для втечі. Тим більше що цивільний процес не проводиться в залах, обладнаних спеціальними клітками. Тож законодавцеві доведеться добре поміркувати, переглядаючи всі процесуальні кодекси в частині особистої участі в процесах осіб, які відбувають покарання чи перебувають під вартою. Причому як стосовно мінімізації додаткових витрат державного бюджету на доставку чи етапування в суд таких осіб, так і щодо унеможливлення зловживання цими правами.
До того часу, як Верховна Рада внесе відповідні зміни, суди можуть ухвалювати рішення про порядок участі засудженого в розгляді справи, посилаючись на цей акт КС самостійно. Хоча виконання таких ухвал буде проблематичним, оскільки порядок забезпечення особистої участі засудженого законом не врегульовано. Як варіант, на думку фахівців, можна терміново встановити відеоконференцзв’язок з усіма колоніями, що формально забезпечить участь засуджених у процесі. Або для процесів за участю таких осіб застосовувати виключно письмове провадження, тим самим забезпечуючи рівність сторін в їхній відсутності в суді.
P.S. Зрозуміло, що під час оголошення цього рішення КС А.Троян присутнім не був.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.79 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!