«Вітчизняній Феміді не вистачає правосвідомості наших громадян»
Після того як парламент доволі швидко прийняв за основу проект Кримінального процесуального кодексу, майже не залишилося сумнівів, що на початку весни цей документ стане чинним і за півроку вся правоохоронна система та кримінальне судочинство працюватиме згідно з ним. Які складнощі можуть виникнути під час адаптації процесу до новел КПК, чи вистачить відведеного часу для цього? Міркуваннями про це з кореспондентом «ЗіБ» поділився заступник голови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Станіслав МІЩЕНКО.
«Жодний теоретик не знає всіх проблем, які виникають на практиці»
— Станіславе Миколайовичу, почну, як кажуть, із місця в кар’єр — з реформи кримінальної юстиції. Чому, на вашу думку, кримінальну юстицію нарешті вирішили реформувати саме тепер?
— Питання будь-яких кодифікацій потребує аналізу. Перший Кримінально-процесуальний кодекс УСРР було затверджено Всеукраїнським ЦВК майже 90 років тому — 13 вересня 1922 року. Це був дійсно комплексний законодавчий акт, який регулював провадження в кримінальних справах в органах попереднього слідства та в судах, визначав повноваження органів прокуратури на всіх стадіях кримінального процесу.
У зв’язку з прийняттям у 1924 році Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік виникла потреба у створенні нового кодексу, який і було прийнято 20 липня 1927 року. Чинності він набрав 15 жовтня 1927 року.
Важливим кроком у вдосконаленні кримінально-процесуального законодавства було прийняття Верховною радою СРСР 25 грудня 1958 року Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік, що стало правовою базою для прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу УРСР. Цей кодекс було затверджено 28 грудня 1960 року, а введено в дію 1 квітня 1961-го. До відповідних його розділів без змін уключили всі норми Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік, деякі норми раніше чинного кримінально-процесуального законодавства з урахуванням слідчої та судової практики й досягнень радянської правової науки.
Про необхідність розробки нового КПК йшлося ще 20 років тому, під час прийняття Верховною Радою постанови «Про концепцію судово-правової реформи в Україні». Навіть було створено першу робочу групу з підготовки кодексу. Згодом це питання набувало дедалі більшої актуальності, було розроблено кілька проектів, але жоден із них не увійшов до системи чинного законодавства України.
— Цьому перешкодили якісь політичні події?
— Скоріше суто методологічні недоліки, насамперед небажання розробників цих проектів сприйняти нові, апробовані світовою практикою підходи до побудови системи кримінального судочинства, а також надмірна деталізація, бюрократизація та політизація самого процесу.
Першою заявою про наміри взятися за зміни кримінального процесу стало затвердження у 2008 році Президентом Віктором Ющенком Концепції реформування кримінальної юстиції в Україні. Але реальний крок зроблено вже нинішнім главою держави — Віктором Януковичем, котрий у серпні 2010 року створив робочу групу з питань реформування кримінального судочинства.
— Утім, Україна прожила за радянським КПК півстоліття. І схоже, він особливо не заважав державі й суду виконувати свої функції.
— КПК УРСР 1961 року за 50 років свого існування зазнав безлічі змін і доповнень, деякі з них не завжди вдало вписувалися в усталену систему кодексу, тому сьогодні існує чимало прогалин, неузгодженостей, термінологічних та інших мовних погрішностей, а також недоліків структурного характеру. Подальше вдосконалення КПК за допомогою внесення чергових змін і доповнень не може дати позитивного результату. Настав час створити новий кримінально-процесуальний закон, в якому було б уpaxoвaно всі позитивні аспекти правотворчого й правозастосовного досвіду, використано досягнення суміжних галузей законодавства, осмислено й реалізовано практику іноземних держав.
— Чому цього не було зроблено в попередні роки? Наприклад, одразу після ухвалення Конституції, яка запровадила чимало новел у судовому процесі.
— На це питання я не можу дати однозначної відповіді. Адже всьому свій час, зокрема й реформуванню кримінального судочинства. Однак можу припустити, що внесення законодавцем змін та доповнень до нормативних актів, якими сьогодні регулюється кримінальний процес, дійшло тієї межі, коли проблеми таким способом уже не вирішуються, а навпаки, породжують інші, з яких судова практика вже неспроможна знайти вихід.
— У складі робочої групи, яка розробляла проект КПК, дуже мало суддів і жодного представника ВСС. Чи залучалися судді ВСС до підготовки кодексу?
— Справді, представники ВСС не ввійшли до складу робочої групи. Річ у тім, що на момент підписання Президентом відповідного указу нашої установи ще не існувало, однак над проектом кодексу працювало 9 представників судової влади, зокрема Ірина Григор’єва, котра нині є суддею ВСС. Отже, не можна однозначно стверджувати, що наших представників не було залучено до підготовки КПК.
Крім того, на етапі розробки судді ВСС брали активну участь у круглих столах, конференціях, присвячених обговоренню кодексу, неодноразово висловлювали численні зауваження та пропозиції щодо вдосконалення цього документа, переважну більшість яких, до речі, було враховано розробниками.
— Дехто з ваших колег стверджує, що судді повинні не обговорювати закон на стадії його підготовки та прийняття, а лише виконувати. Чи погоджуєтеся ви з такою пасивною позицією і чи вносили особисто свої зауваження до попереднього проекту КПК, який торік друкував наш тижневик?
— Уважаю, що на етапі розробки будь-якого проекту закону слід долучатись органам, які в майбутньому його застосовуватимуть. Жодний теоретик, якими б грунтовними знаннями він не володів, не знає всіх проблем, які виникають на практиці під час реалізації відповідних норм.
Коли ж закон прийнятий парламентом, то будь-який орган чи особа, погоджуються вони з ним чи ні, повинні дотримуватися вимог закону, забезпечуючи тим самим верховенство права в Україні. Тим паче, якщо це стосується органів державного управління, судової системи та правоохоронних органів, для яких дотримання конституційно закріпленого принципу законності поряд із захистом прав та інтересів особи має бути пріоритетним напрямом діяльності.
Крім того, у ВСС було створено робочу групу (яку я очолював) з опрацювання проекту КПК, до якого ми підготували низку зауважень і пропозицій. Вони були направлені на розгляд робочої групи з питань реформування кримінального судочинства. Водночас на підтримку нового кодексу особисто мною було підготовлено ряд статей, опублікованих у науково-практичних виданнях та засобах масової інформації.
«Лише життя та практика можуть указати на недоліки чи прогалини»
— Як зауважують експерти, зокрема Ради Європи, у проекті кодексу дуже багато прогресивних норм. Але вітчизняні практики побоюються, що виникнуть труднощі з їх виконанням, а деякі новації не приживуться взагалі. Які норми, на ваш погляд, можуть створити найбільше проблем у процесі їх застосування судами?
— Говорити про проблеми застосування норм права до того, як буде прийнято новий КПК, — недоречно й передчасно. Адже проект не змінює чинний кодекс, а передбачає абсолютно новий підхід до кримінального процесу, запроваджує такі досі невідомі українському законодавству інститути, як «слідчий суддя». Нарешті запроваджується й конституційно закріплений інститут суду присяжних, який діятиме за моделлю континентального права. Тому з абсолютною впевненістю можна говорити про еволюційний стрибок у розвитку інституту вітчизняного кримінального процесуального права.
Як ви слушно підмітили, проект КПК отримав схвальні відгуки експертів Ради Європи. На їхню думку, він відповідає всім сучасним вимогам регулювання кримінального процесу.
Крім того, в розд.Х «Прикінцеві положення» проекту передбачено, що кодекс набирає чинності через 6 місяців після його опублікування. Тобто надається так званий перехідний період, протягом якого нашій судовій системі, та й не лише їй, буде дано можливість осмислити запропоновані новації та налаштуватися на працю за новими правилами.
У будь-якому випадку лише життя та практика застосування нових правових норм можуть указати нам на ті чи інші недоліки чи прогалини. Поживемо — побачимо.
— Чимало новацій КПК є дійсно революційними для вітчизняного правосуддя: процес у режимі відеоконференції, заборона направляти справи на додаткове розслідування, обмеження на застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту тощо. Але будь-які «революції» вимагають жертв. У даному випадку — це підвищена відповідальність суддів за власні рішення. На вашу думку, як швидко судам удасться адаптуватися до нових правил?
— Адаптація судів до новацій КПК залежить від багатьох складових, а саме: чи вистачить визначеного перехідного періоду для впровадження в життя прогресивних норм кодексу; чи розрахований бюджет на фінансування переходу до нових норм правоохоронної системи та судів у такий стислий строк; чи забезпечить держава належну імплементацію положень кодексу.
Також норми проекту КПК передбачають гуманізацію кримінального процесу, проте досить важливою буде практика застосування, зокрема те, як і з якими намірами його будуть застосовувати правоохоронці та судді, якою метою вони керуватимуться.
Важливим моментом адаптації судів та інших суб’єктів кримінальної юрисдикції є досконале вивчення й правильне розуміння нововведень. Позитивним буде проведення семінарів і лекцій з метою вивчення нового КПК не тільки суддями, а й адвокатами, прокурорами та іншими учасниками кримінального судочинства. Із уведенням кодексу передбачається внесення відповідних змін і до інших законодавчих актів, що також потребуватиме певних зусиль та часу.
Окремі науковці та практики висловлюють деякі сумніви з приводу того, що КПК запрацює на повну силу через півроку після його опублікування. Адже органам законодавчої та виконавчої влади в стислі строки необхідно буде привести нормативно-правові акти у відповідність із цим кодексом, зокрема з питань необхідного фінансового забезпечення; створення та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань; оснащення органів досудового розслідування електронними засобами контролю; обладнання органів досудового розслідування, судів, закладів пенітенціарної системи технічними засобами фіксування кримінального провадження й технічними засобами здійснення провадження в режимі відеоконференції; облаштування залів судових засідань судів загальної юрисдикції відповідно до вимог КПК тощо.
Проте сподіваюся, що професійність і усвідомлення відповідальності урядовцями, суддями, прокурорами, слідчими, адвокатами — усією юридичною спільнотою — сприятимуть максимально швидкій адаптації норм нового КПК до реалій суспільного життя. Іншого шляху в нас просто немає.
— Ініціатори КПК пропонують створити інститут слідчих суддів, які мають здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Чи не складно буде служителям Феміди впоратись із додатковими функціями з огляду на значне поточне навантаження?
— Так, проект КПК передбачає запровадження нового для вітчизняної кримінальної юстиції інституту слідчих суддів, при цьому пропонується досить чітко врегулювати питання його діяльності. Це, безумовно, вимагатиме внесення відповідних змін і до закону «Про судоустрій і статус суддів».
Слідчі судді здійснюватимуть повноваження щодо судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, передбаченому процесуальним законом, та будуть обиратись із числа суддів зборами суддів відповідного суду за пропозицією голови або будь-якого судді, якщо пропозиція голови не була підтримана, на строк не більше 3 років і зможуть бути переобрані повторно. До обрання слідчого судді його повноваження здійснюватиме найстарший за віком суддя.
Водночас слідчий суддя не звільнятиметься від виконання обов’язків судді, проте здійснення ним повноважень щодо судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні буде враховано при розподілі справ та матиме пріоритетне значення.
Це, безумовно, збільшить навантаження на інших суддів, але зараз важко прогнозувати, наскільки суттєвими будуть ці зміни та яким чином це може позначитися на діяльності суддів зі здійснення правосуддя. Разом з тим запровадження інституту слідчого судді, на нашу думку, дасть змогу значно зменшити кількість випадків незаконного впливу на учасників провадження з боку органів досудового розслідування. Адже сьогодні це, як свідчить практика Європейського суду з прав людини, залишається надто болючим питанням для нашої країни. Крім того, таким способом буде забезпечено законність проведення фактично всіх слідчих та інших дій.
«Застава раніше практично не застосовувалася через відсутність відповідного механізму в КПК. Наразі цей порядок визначено»
— Попри розмови про необхідність відмовитися від інституту присяжних, який за відсутності відповідного закону дотепер не діяв, у новому КПК він зберігається. На вашу думку, чи потрібний в Україні такий суд і чи не виникне складнощів з підбором власне самих присяжних?
— Розпочаті в Україні реформаційні процеси, зокрема прийняття закону «Про судоустрій і статус суддів», розробка проекту КПК, що передбачає, крім інших позитивних новел, створення та запровадження суду присяжних як однієї з важливих ланок судово-правової реформи, свідчать про те, що правова політика нашої держави спрямована на гарантування та реалізацію демократичних і гуманістичних засад здійснення кримінального судочинства.
У ч.4 ст.124 Конституції зазначено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Тим самим в Україні проголошено дві форми участі народу в реалізації судової влади, що, у свою чергу, дозволить наблизити судову владу до суспільства й певною мірою подолати негативний стереотип щодо правосуддя. Цей конституційний принцип знайшов своє відображення в гл.3 «Народні засідателі та присяжні» закону «Про судоустрій і статус суддів» та в §2 «Провадження у суді присяжних» проекту КПК як один з особливих порядків провадження в суді першої інстанції. Зрозумілим є те, що запровадження суду присяжних у нашій державно-правовій системі вимагає зваженого підходу, врахування як історичного досвіду, так і сучасної практики діяльності суду присяжних у зарубіжних країнах, що зумовлює необхідність доопрацювання деяких законодавчих положень та ініціатив.
Так, у гл.3 закону «Про судоустрій і статус суддів», яка має назву «Народні засідателі та присяжні», лише щодо народних засідателів передбачено порядок складання списків, залучення їх до виконання обов’язків, звільнення від цих обов’язків, що зумовлює необхідність доопрацювання закону в даному напрямі.
При цьому при складанні списків присяжних повинні забезпечуватися певні умови.
По-перше, у списках має бути пропорційно представлене населення кожної адміністративно-територіальної одиниці (району, міста тощо), розташованої на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду. Кандидатури присяжних включаються до списку методом випадкового відбору зі списків виборців кожної адміністративно-територіальної одиниці. Після складання списку з нього повинні бути виключені особи, які не можуть бути присяжними за законом. Крім загального списку, як передбачено в проекті КПК, складається запасний список присяжних.
По-друге, має бути створено спеціальну комісію, яка займатиметься формуванням цих списків та до якої матимуть право звертатися громадяни із заявами про їх незаконне включення чи невключення до списку або про виключення їх зі списку, про інші неточності. Комісія також розглядатиме заяви, що надійшли, й прийматиме рішення, які можуть бути оскаржені в суді в порядку, встановленому цивільним (адміністративним) процесуальним законодавством, регулярно перевірятиме й за необхідності змінюватиме списки, виключатиме зі списків осіб, які втратили право бути присяжними тощо.
— Нещодавно набув чинності закон, яким декриміналізовано «економічні» злочини, і чимало осіб, яких до цього тримали під вартою, тепер виходять на волю. Водночас інститут застави існував і раніше, проте він дуже рідко застосовувався судами як альтернатива взяттю під варту. З огляду на досвід роботи у Верховному Суді, як ви вважаєте, що унеможливлювало суду відхиляти клопотання прокуратури про тримання обвинуваченого під вартою?
— Новоприйнятий закон насамперед передбачає поширене застосування такого запобіжного заходу, як застава, та обмежує випадки взяття під варту. Відтепер останнє не застосовуватиметься до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років. Законом запроваджено механізм, відповідно до якого підозрюваного, обвинуваченого в таких справах, може бути взято під варту тільки у випадку невнесення коштів як застави або переховування від органів слідства чи перешкоджання розслідуванню справи.
Застава як запобіжний захід раніше практично не застосовувалася через відсутність у КПК відповідного механізму. Зокрема, щодо вирішення питання розміру застави та критеріїв його визначення, місця зберігання цих коштів тощо. Наразі цей порядок визначено, і я вважаю, що він має запрацювати. Це сприятиме забезпеченню реалізації конституційного принципу недоторканності особи, зменшить наповнюваність слідчих ізоляторів, пом’якшить деструктивний вплив злочинного мікросередовища на осіб, які не становлять значної небезпеки для суспільства.
— Чимало нарікань на проект КПК є в адвокатів. На думку окремих захисників, вони так і залишаться в нерівних умовах зі стороною обвинувачення. Якщо порівняти процес радянських часів і сучасний, які зміни відбулися за ці 30 років, що ви працюєте в судовій системі? Чи гарантує новий КПК баланс прав прокурора й адвоката?
— Порівняно з іншими редакціями останній проект КПК встановив певний баланс прав прокурора й адвоката. Зокрема, він уможливлює як стороні обвинувачення, так і стороні захисту самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертиз, зокрема й обов’язкових, отримувати з дозволу суду доступ до речових доказів і документів тощо.
Однак щодо цього питання існують різні думки. Як ви правильно зазначили, найбільше критики лунає від представників адвокатури, які заздалегідь нарікають на неналежний рівень забезпечення їхніх прав як сторони захисту. Водночас проект КПК деякою мірою обмежує повноваження прокуратури, хоча запропоновані новели почнуть діяти тільки через 5 років після набрання чинності кодексом. Водночас існує позиція, відповідно до якої обмеження повноважень органів прокуратури мало б відбутись одночасно з уведенням у дію КПК.
У будь-якому випадку щодо дотримання балансу між сторонами захисту та обвинувачення мають дискутувати представники спільноти адвокатів та прокурорів, а всі неточності й розбіжності в майбутньому можуть бути скориговані практикою та внесенням відповідних змін до законодавства.
«Суд повинен залишатись осторонь так званих політичних процесів»
— Найбільше негативних висловлювань на адресу суддів останнім часом лунало в контексті «справи Тимошенко». Як ви ставитеся до таких заяв, і взагалі, чи складно суддям брати участь у так званих політичних процесах?
— Негативно. За будь-яких обставин суд повинен залишатись осторонь так званих політичних процесів. Адже він розглядає не політичну, а кримінальну справу, порушену щодо певної особи, на засадах незалежності, керуючись тільки законом.
— Європейські депутати радять Україні не допускати суддів-початківців, тобто до обрання їх безстроково, до (цитую) «чутливих з політичної точки зору або складних справ». Ви згодні з тим, що такі процеси дійсно не для судді, який уперше одягнув мантію?
— Парламентська асамблея Ради Європи хотіла звернути увагу України насамперед на те, що «чутливі з політичної точки зору та складні справи» потребують високого професіоналізму задля недопущення помилок при застосуванні норм матеріального й процесуального права. Але цього слід дотримуватися під час здійснення правосуддя у справах усіх без винятку категорій, а не лише у резонансних чи політичних процесах.
Добре відомо, що Конституція, закон «Про судоустрій і статус суддів» не розрізняють суддів за процедурою отримання посади. Незалежно від того, призначено професійного суддю вперше чи обрано безстроково, він зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати й вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Крім того, відповідно до чинного законодавства, що також передбачено і в проекті КПК, у суді функціонує автоматизована система документообігу. Вона, крім іншого, забезпечує об’єктивний та неупереджений розподіл справ з додержанням принципів черговості та однакової їх кількості для кожного судді.
Визначення судді або колегії суддів здійснюється цією системою під час реєстрації відповідної кримінальної справи, скарги чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який ураховує кількість справ, що є на розгляді в суддів, заборону перевіряти вироки, ухвали та постанови для судді, який брав участь в їх ухваленні, перебування суддів у відпустках, на лікарняних, у відрядженнях та закінчення термінів їх повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів.
Тобто таких критеріїв при розподілі справ між суддями, як «ступінь тяжкості злочину», «складність справи» чи «політичність», немає і бути не може.
«У суді якого б рівня я не працював, у першу чергу залишаюся суддею»
— Після 20 років роботи у Верховному Суді рік тому ви перейшли на рівень нижче в судовій ієрархії, хоча згодом і були призначені заступником голови ВСС. Наразі не шкодуєте, що не залишились у ВС?
— На це запитання я вже неодноразово відповідав, тому ще раз стверджую, що не шкодую про перехід до ВСС. У суді якого б рівня я не працював, у першу чергу залишаюся суддею. ВСС перебуває на етапі становлення і, маю надію, потребує й мого досвіду. Так, обіймаючи посаду заступника голови ВСС, я маю можливість передати свій досвід суддям судової палати у кримінальних справах ВСС з метою правильного застосування норм матеріального та процесуального законів.
Сподіваюся, що моя робота сприятиме належному функціонуванню палати та формуванню однакової практики застосування суддями законодавства.
— Чого, на вашу думку, нині не вистачає вітчизняній Феміді?
— В Україні триває судова реформа, яка ще не завершена. Удосконалюється та змінюється законодавство, впроваджено новий механізм добору кандидатів на посади суддів. Наразі актуальним залишається питання постійного професійного зростання суддів, незалежно від того, в якій інстанції людина здійснює правосуддя. Це стосується тих суддів, які вже мають відповідний досвід роботи, а також новопризначених, котрі набувають досвіду.
Важливим залишається питання відповідного фінансування судової системи, оскільки від цього залежить якість здійснення правосуддя та його ефективність, своєчасне виконання прийнятих судових рішень. Але найголовніше, чого не вистачає вітчизняній Феміді, — це правосвідомості наших громадян, які ще не бачать у судах і суддях захисників своїх законних прав та інтересів. Адже засобами масової інформації, висловлюваннями окремих посадових осіб здебільшого формується негативне ставлення до суду та суддів. При цьому я усвідомлюю, що окремі судді, у свою чергу, принижують авторитет судової влади. Разом з тим запевняю, що всі негативні явища в судовій системі не залишаються поза увагою відповідних органів, зокрема ВСС.
— І на завершення нашої розмови… Нині дуже багато молодих людей хочуть стати юристами, який би фах ви їм порадили обрати й чому?
— Я так розумію, ви маєте на увазі спеціалізацію юриста. На мою думку, кожна людина, яка отримала юридичну освіту, має обирати собі професію за покликанням душі та серця. Применшувати значимість тієї чи іншої юридичної професії не хочу, бо ціную віддану й сумлінну працю кожного слідчого, прокурора, адвоката, а також інших юристів, які є професіоналами.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 3.04 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!