Стратегія процесуальних помилок

Тимошенко іде ва-банк, розраховуючи на формалізм Євросуду

Скільки не повторюй «халва», в роті солодше не стане. Так уважав Ходжа Насреддін. А чи стане «солодше», якщо щодня заявляти відводи судді, надавати нові й нові епітети людині в мантії, пророкувати суворий вирок у справі собі та своєму підзахисному? За певних обставин — так.

Автотренінг навпаки

Судовий процес — це не лише змагання сторін у доведенні своєї позиції, а й важке випробування для психіки всіх його учасників. Пом'якшити наслідки будь-якого стресу психологи радять за допомогою автотренінгу. Зокрема, шляхом повторювання фраз, які за рахунок самонавіювання нейтралізують вплив негативних чинників на психічний стан людини. Такі фрази неодноразово доводилося чути під час процесу в «газовій справі». Але вони не вписуються в цю методику. Навпаки, підвищують градус спілкування між Юлією Тимо­шенко та її адвокатами, з одного боку, і головуючим у справі Родіоном Кірєєвим — з другого.

Політологи, які спостерігають за процесом, обрану Ю.Тимошенко тактику пояснюють насамперед її бажанням якомога частіше привертати увагу до своєї долі як пересічних українців, так і непересічних посадовців іноземних держав. Кожен образний та/чи образливий вислів стає так званим інформаційним приводом для журналістів. Останні ж створюють в уяві тих, хто перебуває за стінами суду, картинку такого собі моноток-шоу. Адже, відверто кажучи, ні представники прокуратури, ні головуючий не мають досвіду публічних дискусій.

Однак бравада підсудної не спрямована виключно на втілення піар-технологій. Ці технології вимагають різноманітності подій, аби ЗМІ мали можливість подавати їх як новину. Водночас, як зазначалось, упродовж усього процесу з боку захисту часто-густо повторювалися одні й ті самі твердження, заявлялися одні й ті самі клопотання, робилися одні й ті самі прогнози щодо майбутнього вироку. Цей інструментарій застосовується в психології — під час автотренінгу чи гіпнозу. Залежно від методу різняться й цілі.

Так, з минулого сторіччя добре відомий метод пропаганди, коли одні й ті самі мантри неодноразово доносяться до суспільства й урешті-решт починаються сприйматися ним як правдиві. З огляду на реакцію окремих високопосадовців іноземних держав, котрі сприйняли «газову справу» виключно як політичну, цей метод залишається дієвим і сьогодні.

Щоправда, масовий гіпноз дає збої, якщо застосовується до людей, які не схильні до навіювання і спроможні адекватно оцінювати факти. Наприклад, на цьому тижні Комітет ПАРЄ з юридичних питань і прав людини відмовився розглядати перебіг подій у слуханні кримінальної справи, порушеної проти Ю.Тимошенко. Не в останню чергу — завдяки аргументам української делегації.

Проте відсутність прямої транс­ляції суттєво знижує ефективність методу масової пропаганди, що має наслідком зростання кількості байдужих до процесу. У таких умовах повторення меседжів перетворюється на автотренінг навпаки, який навряд чи викликає в головуючого Р.Кірєєва позитивні емоції. Відповідно, в нього не виникає ні бажання, ні підстав дати інші, позитивні для підсудної, оцінки її діям.

Чи є обрана тактика прорахунком лінії захисту? Схоже, не все так просто.

Чим гірше, тим краще?

На користь інших, більш далекоглядних, планів захисту свідчить зміст показань, які екс-прем'єр урешті-решт дала 7 вересня. Сенсаційної інформації, яка б стовідсотково спростувала факти, викладені в обвинуваченні, вони не містили. Навпаки, мішенями критики стали Віктор Ющенко та Олег Дубина. Обох Ю.Тимошенко звинуватила в зриві переговорного процесу з «Газпромом», а екс-президента — ще й у даванні неправдивих свідчень під присягою.

Суті обвинувачень це не спростовувало. Адже прокуратура зробила акцент на одноосібному затвердженні директив про підписання невигідних для України газових контрактів, а не на обставинах, які завели в глухий кут переговори з російським монополістом. Отже, і кількагодинний виступ у суді, який тривалий час готувала екс-прем'єр, мав, очевидно, інші цілі.

Зокрема, Ю.Тимошенко використала чергову можливість оприлюднити традиційні політичні заяви, які за допомогою гучномовців транслювалися на весь Хрещатик. Р.Кірєєв залишався в залі, а отже, ні ефект натовпу, ні децибели не могли вплинути на оцінку ним матеріалів справи. Мабуть, Ю.Тимошенко і не розраховувала на це. Навпаки, за прогнозами представника екс-прем'єра Сергія Власенка, захист очікує суворого покарання в межах передбаченої Кримінальним кодексом санкції — від 7 до 10 років. Але навіщо це самій підсудній?

Деякі експерти стверджують, що чим жорстокішим буде вирок, тим більше простих українців розцінять його як несправедливий. І саме на них спрямований «гіпноз» негативних епітетів для Р.Кірєєва, за допомогою яких екс-прем'єр намагається закарбувати у свідомості українців негативне ставлення до правосуддя в цілому. У такому разі виборець не стане вникати в суть справи, а сприйматиме вердикт крізь призму емоційного ставлення до Ю.Тимошенко як жертви системи.

З прицілом на Страсбург

Поєднуючи всі методи, які використовувалися під час цього процесу стороною захисту, експерти схильні бачити в них не тактичні, а стратегічні плани. Серед них найчастіше називається бажання змусити головуючого припуститися помилки в оформленні процесуальних документів. І чим довше триває процес, тим більша ймовірність таких помилок.

Наприклад, 8 вересня адвокат Юрій Сухов повідомив, що захист подав понад 60 клопотань, і кожне з них має бути розглянуте суддею, а його задоволення або відхилення — мотивованим. Так само відхиляючи раніше однотипні клопотання про зміну запобіжного заходу, Р.Кірєєв щоразу мав обгрунтувати своє рішення з урахуванням обставин, які могли змінитися за добу, що минула після розгляду попередньої заяви.

За умов спокійного перебігу процесу зробити це нескладно. Якщо ж щодня перебувати під психологічним тиском, зберегти внутрішню рівновагу стає дедалі складніше. На це й були спрямовані перепалки між головуючим і підсудною. У такому разі обвинуваченому дійсно не важливо, яким буде вирок. Адже всі допущені неточності в оформленні процесуальних документів стануть основою обгрунтування скарг, які подадуть як в апеляційну, а згодом і касаційну інстанції, так і до Європейського суду з прав людини. І чим більше їх буде, тим краще для захисту.

Розрахунок простий: ще два слухання у вітчизняних судах завершаться ближче до старту парламентської кампанії. А там — і можливість оскарження в Страсбурзі через вичерпання національних засобів захисту. Європейські судді, звісно, можуть не квапитися, але якщо «прискоряться», то можуть піднести Ю.Тимошенко подарунок у вигляді констатації факту недотримання вимог конвенції в частині права на справедливий суд. Наприклад, на підставі невмотивованого відхилення кількох із сотні клопотань захисту. Адже для Євросуду головним є не результат, а сам процес.

І хоча в Страсбурзі не аналізуватимуть суті обвинувачень, для україн­ських виборців, не обізнаних з юридичними тонкощами, опозиція зможе подати рішення Євросуду як підтвердження невинуватості свого лідера. Який це матиме ефект для виборчої кампанії — передбачити нескладно.

Під кутом зору цієї мети стає очевидною стратегія захисту Ю.Тимошенко: гра ва-банк з прицілом на формалізм членів Євросуду. Чи зіграє її ставка на Страсбург — також залежить від формалізму. Але вітчизняних судів.