Американські правила гри

Судовий процес у США — як шахова партія, фігури в якій не завжди переймаються встановленням істини в справі

Чим керуються американські судді при прийнятті рішення про взяття справи до розгляду? Як заокеанські юристи ускладнюють життя прокурорів та що ставлять собі за мету правники в Сполучених Штатах Америки під час розгляду справ у судах? Й зрештою, чи варто українським адвокатам рекомендувати своїм клієнтам здійснювати судовий розгляд за американськими правилами? Про все це дізнались учасники семінару «Як козаки в Америці судилися», організованого Асоціацією правників України.

Принцип «витягнутої руки»

Система правосуддя США представлена федеральними судами (так звані суди обмеженої юрисдикції) та судами штатів. Прикметно, що юрист, приміром, зі штату Мічиган, автоматично не може брати участі в процесах, що слухаються в інших штатах, а суд одного федерального округу не обов’язково використовуватиме як прецедент рішення суду іншого округу. На цьому наголосили спікери заходу. Так, за словами співголови російсько-євразійського комітету секції міжнародного права Американської асоціації юристів Гене Бьорда, справи з іноземним елементом, як правило, потрапляють у федеральні суди. Це відбувається за юрисдикційним принципом: якщо сторонами в справі є представники різних штатів, або ж якщо одна сторона — зі штату, а інша є іноземною особою.

Донедавна каменем спотикання для правників було питання щодо того, яке законодавство має застосовуватись під час судового розгляду справи в США? Г.Бьорд навів цікавий приклад: так, йшла собі особа уздовж залізничної колії у штаті Пенсильванія, її збив потяг. Спадкоємці звернулись до суду з позовом до залізниці для отримання компенсації. Позиція залізниці полягала в тому, що в розгляді справи має застосовуватися законодавство штату Пенсильванія. В останньому ж ідеться: якщо особа перебувала на території, що є чужою власністю, й скоїла правопорушення, компенсація не передбачається. Крапку в таких дискусіях, за словами доповідача, поставив Верховний суд США, наголосивши, що «федерального законодавства з точки зору прецедентного не існує, існує лише прецедентне законодавство штатів».

Що стосується права американського суду залучати будь-яку особу як відповідача, то в кожному штаті існує принцип «витягнутої руки». Він полягає в тому, що суди штатів мають право на розгляд справ за участю відповідача-нерезидента, якщо останній, приміром, перебуває, живе, працює чи здійснює торгівлю на території штату, або якщо він перебуває поза його межами, однак, ефект від діяльності особи відчувається на території штату.

Ще одним критерієм, за яким справи потрапляють на розгляд американських судів, є наявність мінімальних контактів між потенційним відповідачем і тим місцем, де розташований суд. Іншими словами, мають бути наявними цілеспрямовані дії, які давали б змогу стверджувати, що відповідач певним чином мав намір бути залученим у юрисдикцію.

Чітких критеріїв наявності мінімальних контактів американське законодавство не містить, суд розглядає наявність такого критерію в кожному конкретному випадку, адже передбачити всі ситуації, що можуть скластись на практиці, неможливо. Такі розмиті критерії, на переконання американських експертів, дають змогу судам розвивати принципи інтерпретації закону. «Ми дивимося на законодавство не як на науку, а як на людське життя», — зауважив з цього приводу радник з правових питань Департаменту юстиції США й посольства США в Україні, колишній федеральний прокурор Джон Енгстром.

Поряд з іншим, якщо особа намагалася вчинити певні нелегальні дії, то всі інші особи, навіть якщо вони не перебували на території штату, але знали про такі наміри, також належні до юрисдикції штату. «Це так звана теорія конспірації», — наголосив Г.Бьорд.

Прикметно, що сам по собі факт володіння особою квартирою чи банківським рахунком у тому чи іншому штаті не є визначальним з точки зору належності до юрисдикції.

Як же на практиці вирішується питання конфлікту юрисдикцій, коли, приміром, сторони за вирішенням спору одночасно звертаються до різних американських судів? У таких ситуаціях, за словами доповідачів, діє принцип, згідно з яким суд, котрий першим отримав справу, має більше прав на її розгляд. Утім, це лише принцип, а не жорстке правило.

Ідея справедливості vs ціна питання

Вітчизняних адвокатів цікавило, чи можуть вони рекомендувати своїм клієнтам судитись у США. Адже, незважаючи на всі переваги, останні можуть нівелюватися великою кількістю перепон.

Так, на переконання Г.Бьорда, система американського судового процесу нагадує гру в шахи. При цьому «сторони не завжди переймаються доказуванням правди. Адже в цивільному процесі головною ціллю юриста є не встановлення істини в справі, а відстоювання інтересів клієнта й отримання для нього позитивного результату».

Що стосується кримінальних справ, які розглядаються американськими судами, то, за інформацією Дж.Енгстрома, у майже 95% з них виносять обвинувальні вироки. Це при тому, що «американські адвокати, які беруть участь у кримінальному процесі, працюють по 24 год. на добу й дуже ускладнюють життя прокурорам, — поділився досвідом доповідач, додавши: — Неможливо сказати клієнту, яким буде для нього результат та сценарій подій».

Також слід брати до уваги, що судитись в Америці — складно й недешево. Втім, рішення судів виконуються, — запевнили американські експерти. «Я дуже сумніваюсь у тому, чи достатньо добре працює американська система правосуддя, аби захистити бідного чи не дуже бідного українця!» — зазначив один з вітчизняних адвокатів.

«Так, ідея справедливості сама по собі гарна, але в реальності слід оцінювати вартість питання», — відповів Дж.Енгстром.

Тож, зваживши всі за й проти, міркуйте — чи справа того варта. Якщо так — уперед!

Що ж потрібно для відкриття американським судом провадження у справі? Лише заява та сплата держмита, сума якого, за інформацією Г.Бьорда, становить орієнтовно $200—250 (за подання позову до федерального суду). Після представлення такого «скромного» пакета документів справа вважається відкритою.

Якщо українськими судами ухвали про відкриття провадження у справі або відмову в такому відкритті виносяться без участі відповідача, то політика американських судів інша. Так, питання стосовно юрисдикції, підсудності тощо, за словами доповідача, розглядаються після відкриття провадження. Адже для цього потрібні «дії зі сторони відповідача, бо він не може сидіти та чекати, поки щось суд вирішить». «Роль суду в нас наглядова, а роль сторін — змагальна», — відзначив Г.Бьорд.

Та й процедура повідомлення сторін про виклик до суду відрізняється. Так, у США це робить адвокат, після чого відповідні докази подаються до суду. «З цього моменту й починається відлік часу для надання стороною-опонентом певних коментарів, пояснень, клопотань тощо», — зауважив Г.Бьорд. За його словами, як позивач, так і відповідач мають право витребувати один в одного та в третіх осіб у справі всі документи, що стосуються останньої. При цьому запити на отримання таких даних можуть бути дуже загальними та не конкретними. Так, наприклад, якщо мова йде про підписання контракту між сторонами, досить буде вказати лише період, який вас цікавить, без зазначення реквізитів документів, що витребовуються. Надання інформації є обов’язком сторін й невиконання такої вимоги має наслідком фінансові санкції.

Джерелом отримання відомостей та документів, що можуть стати в нагоді під час судового розгляду справи, за інформацією Дж.Енгстрома, є публічні архіви баз даних, які є в кожному федеральному округу та штаті й містять інформацію щодо нерухомості особи, сплати нею податків, сімейного стану, поділу майна між колишнім подружжям тощо. До речі, справи про розлучення — це відмінні джерела інформації про особистість. «Витрачаєш 15 хвилин часу, а отримуєш натомість дуже корисний результат», — поділився досвідом спікер заходу. Водночас, він заявив щодо соціальної мережі Facebook: «Клик — це не просто дія, якою ви заводите тисячі друзів… Бували випадки, коли слідчі встановлювали контакти сторони в справі, використовуючи інформацію, розміщену в цій соціальній мережі».

***

Якщо ж на терезах з одного боку опиниться популярність американської юрисдикції, а з другого — значні фінансові витрати, міркуйте самі, чи справа варта заходу… Можливо, слід підтримати «вітчизняного виробника»?! Адже, як зазначив Дж.Енгстром, «судова система України має пройти еволюцію, вистояти й стати кращою, ніж у США!»