Ніхто не може зрозуміти, що він коїть в Україні
Останнім часом московські ліберали дуже зайняті: вони намагаються розшифрувати, що президент Росії Володимир Путін коїть в Україні. Навіщо президент, який так відчайдушно працював над зміцненням своїх позицій на Заході, тринькає те, що залишилося, внаслідок конфронтації, від якої він усе одно нічого не виграє? Про це 10 грудня написала International Herald Tribune.
Останнім часом московські ліберали дуже зайняті: вони намагаються розшифрувати, що президент Росії Володимир Путін коїть в Україні. Навіщо президент, який так відчайдушно працював над зміцненням своїх позицій на Заході, тринькає те, що залишилося, внаслідок конфронтації, від якої він усе одно нічого не виграє? Про це 10 грудня написала International Herald Tribune.
Дехто каже, що він підпав під вплив антизахідних вихованців КДБ, які домінують в його оточенні. Інші схиляються до думки, що, незважаючи на всі свої західні манери, він повністю поділяє давній російський погляд на Україну як на придаток Росії. Треті вважають, що він дійсно вірить у те, що за просуванням Віктора Ющенка стоїть Захід, який продовжує брати Росію в кільце.
Найпевніше, частка правди є у всіх цих припущеннях. Багато політиків Росії, які мають владу, особливо колишні агенти КДБ, такі як Путін, успадкували радянський менталітет, згідно з яким уся політика є чиста боротьба за владу. Уявлення про те, що українці насправді можуть хотіти сказати своє слово з приводу майбутнього правителя, не спадає на думку, що жоден «хохол» не посмів би виявляти таку непокору, не стій за ним антирадянських і антиросійських сил.
Ці інстинкти чітко виявилися в недавньому інтерв’ю Путіна. Президент Росії заявив: «Я не хочу, щоб, як у Німеччині, де відбувся поділ на «західняків» і «східняків», в Україні з’явилися люди першої і другої категорії. Причому люди першої категорії мають можливість жити за стабільними демократичними законами, а людям з, так би мовити, темним політичним кольором шкіри добрий, але суворий дядько в пробковому шоломі даватиме вказівки щодо політичної доцільності, за якою вони повинні жити. А якщо тубілець заперечуватиме, то його покарають за допомогою ракетно-бомбової палиці, як у Белграді».
Уявлення про те, що Захід вважає народ Сходу другою категорією — могутнє джерело незадоволеності в Росії. Це головна причина, через яку Путін і парламент відчувають себе зобов’язаними «захищати» російські анклави в Молдові, Грузії й тепер ось в Україні.
Це уявлення підживлює безліч чинників. Усі дебати навколо розширення НАТО і ЄС, або навколо американських баз у Центральній Азії, або «Революції троянд» у Грузії сповнені ідей про стримування російських імперських амбіцій і відлучення колишніх радянських республік від Кремля. США підтримали ідею будівництва нафтопроводів в обхід Росії. Нові члени ЄС говорять про те, щоб зробити Україну буфером між ними і Росією.
Більш того, росіяни історично відчували власницькі почуття до України. Хоча аграрна Західна Україна налаштована націоналістично, переважно по-католицьки й по-антиросійськи, індустріальні Південь і Схід орієнтовані на Росію і відносно мови, і відносно релігії. В радянські дні Східна Україна практично не відрізнялася від Росії. Звідси було родом багато радянських лідерів, наприклад Леонід Брежнєв.
Проте це не пояснює повною мірою, чому Путін поставився до українських виборів так, ніби це останній рубіж на шляху західного вторгнення. При будь-якому Президенті Україна сильно залежатиме від російської енергії та російської торгівлі, хоча в той же час добиватиметься розширення торгівлі і нових контрактів з Європою.
В.Ющенко, кандидат західних українців, сам народився в Східній Україні і працював Прем’єр-міністром при нинішньому Президенті Леоніді Кучмі, якого підтримує В.Путін. Він зовсім не американська маріонетка. Наприклад, він виступає проти присутності українських військ в Іраку. І, ставши Президентом, йому доведеться піти на ряд поступок і Східній Україні, і Москві, щоб уникнути національного розколу.
Істинне змагання в Україні йде не стільки між східними й західними областями, скільки між корумпованим режимом, підтримуваним впливовими економічними кланами, й відносно новою та відверто демократичнішою опозицією. Саме це, ми сподіваємося, змусило багатьох українців вийти на вулиці, коли уряд нахабно фальсифікував вибори на користь В.Януковича.
В Україні це не спрацювало. Жорсткий тиск Путіна призвів, імовірно, тільки до збільшення популярності В.Ющенка. Український Президент Леонід Кучма підтримав спроби уникнути більшої конфронтації, і український Верховний Суд, зовсім не дисидентська структура, визнав протести законними.
Якщо В.Ющенко переможе в наступному раунді, головною проблемою В.Путіна стане пошук шляхів відходу без втрати обличчя. Способи сприяння йому в цьому можуть стати наступним складним завданням для В.Ющенка, його прихильників і Заходу.
Хоч би що вони думали про все більш авторитарні тенденції В.Путіна, він залишається дуже популярним і йому не загрожує небезпека бути поваленим під час російської «революції троянд». Якщо українські вибори обернуться для нього принизливою поразкою, це може спричинити ще більшу ксенофобську паніку його й оточення. Як показує історія, це навряд чи відповідатиме інтересам України й інтересам західних країн.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!