Оперативне реформування кримінального кодексу гальмує якісні зміни
У рамках курсу на лібералізацію кримінальний кодекс РФ у 2010—2011 роках зବзнав суттєвих змін. Поправки до нього внесені в цілому двадцять одним федеральним законом. Але вражає не стільки масштаб змін, скіль¬ки фрагментарне й непослідовне реформування. Це визначає загальну невисоку якість пропонованих законодавчих актів.
Невиправдане послаблення
Найбільших змін зазнає інститут санкцій. Федеральним законом від 7.03.2011 в 60 складах злочинів прибрали нижню межу. У цьому питанні російський законодавець не став винаходити велосипед, а запозичив поширену в багатьох країнах юридичну техніку, коли судді дається більше дис¬креційних повноважень для виголошення справедливішого вироку, який би враховував такий важливий критерій, як індивідуалізація покарання.
Проте в деяких складах злочинів зняття нижньої межі санкцій виглядає невиправданим, і це перша біда реформування ро¬сійського кримінального законодавства. Наприклад, це стосується чч.1 і 2 ст.162 КК («розбій, пов’язаний з насильством над особою (двооб’єктний склад)»). У старій редакції ч.1 передбачала позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, а ч.2 — від 5 до 10 років. Тому прибрати нижню межу — це майже те саме, що вручити розбійнику палицю і дозволити орудувати на великій дорозі. І це не єдиний склад, який викликає питання.
«Законодавчий» цейтнот
Другою бідою є суперечності між російським кримі¬нальним законодавством й іншими галузями права. Найкраще вони проявляються на прикладі захисту прав власності (речового права) й економічної діяльності. Зміст охоронюваних об’єктів (суспільні відносини, що складаються з приводу власності, гл.21 КК РФ; суспільні відносини, що складаються у сфері економічної діяльності, гл.22 КК РФ) зазвичай установлюється не КК, а цивільним правом. Проте російське кримінальне законодавство береться їх регулювати або принаймні вкладає в них новий зміст. Часто це призводить до криміналізації правовідносин, які є законними з погляду цивільного права, і тягне за собою ухвалення несправедливих вироків.
Варто також пригадати зміни, котрі вносять до КпАП щодо розрахунку величини малозначної крадіжки, перевищення суми якої тягне за собою кримінальне покарання. У первісній редакції КпАП дрібною крадіжкою визнавали суму до 5 МРОП, в редакції від 31 жовтня 2002 року поріг був знижений до 1 МРОП, а потім, в редакції від 22 червня 2007 року, розкрадання чужого майна визнавалося дрібним, якщо його вартість не перевищувала 100 руб. (28 грн.). Але вже менш ніж через рік, в редакції від 16 травня 2008 року, вартість викраденого майна, за яке не виникало кримінальної відповідальності, була під¬вищена до 1000 руб. (280 грн.).
Пояснити таку невизначеність законодавця складно. Але вона є чудовою ілюстрацією до розповіді про ще одну біду реформаторів кримінального кодексу — про відсутність концептуального підходу. Якщо концепцію реформування цивільного права писали кілька років, її результати винесли на широке обговорення, реформування у сфері кримінального права ведеться фрагментарно, логіку міркувань законодавця іноді складно, а деколи просто неможливо зрозумі¬ти. А якщо говорити про зміни 2010—2011 років, то складається враження, що їх ініціатори діють в умовах жорсткого цейтноту — прагнуть встигнути внести якомога більше змін до КК до моменту закінчення повноважень Д.Медведєва. Можливо, вони бояться «реконкісти» силовиків, які зупинять реформу КК. Проте кримінальне законодавство більше, ніж інші галузі, впливає на долі людей, тому поспішність і непослідовність законодавця в цій сфері несе в собі підвищений ризик помилки, а це навряд чи допустимо.
Денис ПРИМАКОВ, співробітник
Інституту проблем правозастосування
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!