Будь-яке за способом самовільне залишення військової частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
На це звернув увагу Касаційний кримінальний суд, залишаючи без змін вирок у справі №336/5209/22, інформує «Закон і Бізнес».
У цій справі військовослужбовця засуджено за ч.4 ст.408 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Ухвалою апеляційного суду призначене покарання зменшено до 4 років.
Солдата визнано винним у тому, що він самовільно залишив місце несення вартової служби з охорони та оборони важливого державного об’єкта. Згодом його було затримано пізно ввечері в безпосередній близькості до державного кордону між Україною та Угорщиною, де, за його словами, він збирав шипшину.
У касаційній скарзі захисник засудженого стверджував про безпідставну кваліфікацію дій його підзахисного за ч.4 ст.408 КК, оскільки в нього не було такої мети як ухилення від військової служби не тимчасово, а назавжди. Також, на думку захисника, судами попередніх інстанцій належними доказами не встановлено ступінь придатності засудженого до проходження військової служби, оскільки констатація зазначеної обставини впливає на кваліфікацію дій засудженого. Це пов’язано з тим, що особи, які визнані непридатними до проходження військової служби, не можуть бути суб’єктами кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408КК.
Своєю чергою, ККС вказав, що для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент в особи виник намір ухилитися від служби — безпосередньо в момент самовільного залишення частини чи вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство.
І хоча він не був притягнутий до адміністративної відповідальності за спробу незаконного перетину кордону України, водночас такі дії можуть свідчити про наявність таких намірів.
Також колегія суддів ККС констатувала, що суд першої інстанції у результаті досліджених письмових доказів правильно встановив, що на день вчинення злочину засуджений був військовослужбовцем, а отже він є суб’єктом злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!