Покарання за непокірність,

або Хто припинить свавілля щодо Верховного Суду України?

Восьмий рік триває започаткована попередньою владою ганебна епопея, пов’язана зі спробою ліквідувати у неконституційний спосіб Верховний Суд України та позбутися його суддів. Попри те, що з позицією суддів ВСУ погодились КС і ЄСПЛ, розправа над найвищим судом та його непокірними суддями продовжується й дотепер.

Ліквідація всупереч Конституції

Станом на сьогодні шляхом маніпулювання Конституцією та законами України, спотворення і пересмикування змісту рішення Конституційного Суду від 18.02.2020 №2-р/2020, рішення Європейського суду з прав людини від 22.07.2021 у справі «Гуменюк та інші проти України», спільного висновку Венеціанської комісії і Генерального директорату з прав людини і верховенства права Ради Європи від 9.10.2020 №999/2020 певні посадові особи продовжують «ліквідовувати» ВСУ та роблять усе можливе, аби не допустити його суддів до виконання своїх обов’язків.

А почалося все з бажання колишніх керівників держави ліквідувати авторитетний, професійний, не заплямований корупційними скандалами, але непідконтрольний владі ВСУ та утворити замість нього новий найвищий суд держави.

Варто зауважити, що ліквідувати орган державної влади, закріплений в Конституції, можна лише після внесення до Основного Закону відповідних змін.

Водночас, змінами до ст.125 Конституції, внесеними до неї у 2016 році законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401-VIII, передбачалося лише перейменувати Верховний Суд України у Верховний Суд.

Незважаючи на це, 2.06.2016 Верховна Рада поспіхом (оскільки з моменту реєстрації законопроекту до його прийняття минуло лише 3 дні) ухвалює ініційований Президентом закон «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII. Ним всупереч Конституції передбачено ліквідацію ВСУ і утворення замість нього ВС (докладніше про це див. «Casus legitimus», «ЗіБ» №47/2019).

І знову непокірні владі судді ВСУ замість того, щоб схилити голову і визнати свою безпорадність, наважуються одразу після набрання чинності зазначеним законом звернутися з відповідним конституційним поданням до КС, який після 3,5 років мовчання 18.02.2020 нарешті ухвалив рішення №2-р/2020, яким визнав неконституційними положення закону №1402-VIII щодо ліквідації найвищого судового органу.

Але ці роки мовчання КСУ дорого обійшлися суддям ВСУ, яким замість підтримки у відстоюванні конституційного ладу з боку «новоутвореного» ВС, органів суддівського врядування та самоврядування, довелося стикнутися з їхньою упередженістю та бажанням розправи над непокірними.

Чого лише варті численні спроби Вищої кваліфікаційної комісії суддів перевести суддів ВСУ до судів нижчого рівня та славнозвісне рішення Ради суддів від 12.04.2018 №18, яким цей орган звинуватив судів ВСУ в перешкоджанні ліквідації найвищого суду в державі (докладніше див. «Ігри з Конституцією та їх наслідки» «ЗіБ» №16/2019).

Зневірившись у можливості досягти справедливості на національному рівні, 8 суддів ВСУ були змушені звернутися до Європейського суду з прав людини. Останній став на їх захист і констатував у справі «Гуменюк та інші проти України» порушення державою щодо них стст.6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

«Виконання» шляхом… приєднання

Начебто на виконання рішення КС №2-р/2020, у червні 2020 року був зареєстрований законопроект №3711. Проте в ньому знову всупереч Конституції пропонується вже не ліквідувати, а припинити ВСУ як юридичну особу в результаті реорганізації шляхом приєднання до ВС.

І це при тому, що у п.7 рішення КС зазначено про те, що зміни, внесені до Конституції законом №1401-VIII, не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію ВСУ. Прикметно, що КС стверджує: жодного нового найвищого судового органу в державі не утворено, а ВСУ продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».

Жодних висновків про те, що в Україні утворено інший найвищий судовий орган, ніж перейменований ВСУ, рішення не містить (див., «Не києм так палицею», «ЗіБ» №27/2020).

Прикро констатувати, що колишня Голова ВС Валентина Данішевська замість того, щоб скликати Пленум ВС, який відповідно до ст.46 закону №1402-VIII мав надати висновок щодо законопроекту №3711, вдалася до написання листів на адресу Вищої ради правосуддя та ВР про беззаперечну і нічим не аргументовану підтримку вказаного проекту. До того ж, умовляла суддів ВСУ погодитися на його прийняття, на що отримала передбачувану відмову.

Сумно і те, що ВРП попереднього складу, яка сама є конституційним органом, члени якого мають розуміти його статус і порядок ліквідації та реорганізації, надала консультативний висновок від 26.05.2020 №1551/0/15-20, який у частині, що стосується ВСУ, повністю суперечить Конституції та рішенню КС №2-р/2020. У ньому ВРП зазначила, що КС фактично запропонував порядок виконання свого рішення через механізм законодавчого врегулювання, в тому числі й щодо припинення ВСУ. У висновку йдеться про те, що ВРП підтримує положення законопроекту щодо порядку припинення ВСУ як юридичної особи.

Натомість, КС дійшов протилежних висновків, прямо сказавши про те, що зміни до Конституції не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію ВСУ, який продовжує діяти під назвою ВС.

За кілька місяців після написання схвальних листів Головою ВС, надання висновку ВРП та виходу згаданої статті у виданні «ЗіБ», а саме 9.10.2020 свій висновок на законопроект №3711 надали ВК і Генеральний директорат з прав людини і верховенства права РЄ.     

У пп.59 та 60 цього висновку йдеться про те, що КС вирішив, що Верховний Суд України попереднього складу був перейменований у Верховний Суд, а жодного нового суду створено не було. Положення проекту №3711, яке передбачає припинення ВСУ, слід вилучити, оскільки воно суперечить рішенню КС, відповідно до якого існує лише єдиний суд.

Але ж судді ВСУ наголошували і В.Данішевській і членам ВРП про неконституційність положень вказаного законопроекту. Проте і цього разу, як і раніше, їхня думка залишилася голосом волаючого в пустелі...

«Не враховує реалій…»

Після того, як проект №3711 благополучно ліг на полицю, народні депутати Сергій Демченко, Денис Маслов та інші 30.04.2021 зареєстрували законопроект №5456. Він був напрацьований авторитетною робочою групою, повністю узгоджувався з Конституцією та рішенням КС, вирішував долю суддів ВСУ та вищих судів, а також питання існування в державі двох юридичних осіб — ВСУ та ВС.

На противагу йому, 20.05.2021 реєструється інший — №5456-1, в якому вкотре, незважаючи ні нащо, є намагання припинити діяльність ВСУ.

Так, у розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього проекту зазначається, що до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо ВСУ вноситься такий запис:  «Припинено діяльність та перейменовано у Верховний Суд».

Як вам таке? Як на мене, повна зневага до Конституції, рішення КСУ та висновку ВК.

І знову, як не дивно, В.Данішевська не скликає Пленум ВС і, підмінюючи своїми листами його висновки, повністю підтримує законопроект №5456-1 в частині припинення діяльності ВСУ,

А що ж ВРП? Цей орган у висновку від 20.07.2021 №1621/0/15-21 вважав невиправданим викладений у проекті №5456 підхід щодо врегулювання дуалізму існування двох юридичних осіб ВС і ВСУ, бо він не враховує реалій (як на мене досить дивне формулювання) і ставить під сумнів законність діяльності ВС (зазначу, що жодної норми, яка б ставила під сумнів цю діяльність, проект №5456 не передбачає).

Водночас, на думку ВРП, альтернативний проект №5456-1 не містить низки наведених недоліків проекту №5456.

Врешті-решт, після тривалих роздумів законодавця протягом майже двох років, у березні 2023 року обидва законопроекти були відхилені ВР.

Позиція ЄСПЛ

За той час, який законодавець розмірковував над вказаними законопроектами, своє слово сказав ЄСПЛ. Так, 22.07.2021 він ухвалив рішення у справі «Гуменюк та інші проти України», констатувавши порушення нашою державою щодо заявників стст.6 та 8 конвенції.

І поки наші можновладці намагалися ліквідувати, реорганізувати, чи в будь-який інший відомий лише їм спосіб припинити діяльність ВСУ, а органи суддівського врядування та самоврядування їм потурали, ЄСПЛ ще раз підтвердив правоту суддів ВСУ. Він зазначив, що бере до уваги рішення КС №2-р/2020, згідно з яким зміни до Конституції України 2016 року не порушили принцип інституційної безперервності найвищого судового органу, який продовжив роботу під назвою «Верховний Суд» (п.98). 

У п.99 ЄСПЛ зазначив, що не вбачає підстав не погоджуватися з цими міркуваннями.

Дорікнув Суд і законодавцеві, вказавши на те, що незважаючи на рішення КС, станом на червень 2021 року питання відновлення виконання заявниками суддівських функцій все ще розглядалося Верховною Радою (п.100 рішення).

«Існує нагальна потреба…»

Проте навіть після цього рішення ЄСПЛ, жодної квапливості у вирішенні існуючої проблеми виявлено не було. Лише майже через два роки після його ухвалення, а саме 16.03.2023, у ВР реєструється черговий законопроект №5456-д, який, судячи з його назви, має бути прийнятий на виконання рішення КС №2-р/2020.

На превеликий жаль, Пленум ВС і щодо цього проекту не був скликаний. Тож законопроекти, які стосуються подолання конституційної кризи, породженої попередньою владою, та існування дуалізму двох верховних судів, залишилися поза увагою суддів ВС. Адже жоден лист будь-якої посадової особи, навіть Голови ВС, не може і не повинен підміняти собою висновки Пленуму ВС. Але маємо те, що маємо...

Заради справедливості зазначимо, що жодна посадова особа ВРП, на відміну від ВС, не дозволила собі обмежитися написанням листів щодо законопроектів, а щодо кожного з них надавала, як це передбачено законом, консультативні висновки, зокрема, і щодо законопроекту №5456-д.

І нарешті саме у цьому висновку від 13.04.2023 №359/0/15-23, на відміну від попередніх, ВРП у новому складі зазначила:

«Проаналізувавши законопроект №5456-д, ВРП зазначає, що з метою виконання рішення КС №2-р/2020 існує нагальна потреба у вирішенні питання щодо суддівського корпусу ВСУ.

КС вирішив, що у процесі реформи 2016 року «Верховний Суд України» фактично був перейменований у «Верховний Суд», а жодного нового суду створено не було, що фактично свідчить про відсутність існування двох паралельних судів.

Системний аналіз положень Конституції «найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції» та «найвищий суд у системі судоустрою України» у взаємозв’язку з положеннями законів України з питань судоустрою та судочинства дає КС підстави стверджувати, що вилучення слова «України» — власної назви держави — із словесної конструкції «Верховний Суд України» не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади. При прийнятті законопроекту №5456-д висновки КС, викладені у рішенні №2-р/2020, мають бути враховані».

Свавілля — безкарне?

А поки проект №5456-д перебуває на розгляді ВР, свавілля щодо ВСУ та його суддів триває і, судячи з усього, прикривається на високому рівні.

Так, ще у лютому 2020 року, після ухвалення рішення КС мала бути припинена діяльність ліквідаційної комісії ВСУ, а до ЄДРПОУ — внесений запис про перейменування ВСУ на ВС. Натомість, станом на сьогодні без будь-яких на те підстав у згаданому реєстрі міститься запис про те, що ВСУ перебуває у стані припинення.

Крім того, як знущання над рішеннями КС і ЄСПЛ, висновком ВК виглядає те, що ліквідаційна комісія ВСУ замість того, щоб припинити свою роботу одразу після визнання неконституційними норм закону №1402-VIII в частині ліквідації ВСУ, продовжила свою діяльність, але вже під назвою «Комісія з припинення Верховного Суду України».

25.11.2022 спільним наказом колишнього Голови ВС Всеволода Князєва та голови ДСАУ Олексія Сальнікова №431/172 був затверджений новий склад зазначеної комісії, яку очолив Романків І.П.

Про вседозволеність зазначених осіб і віри в їхню безкарність свідчить навіть преамбула зазначеного наказу, де йдеться про те, що метою його видання є забезпечення виконання рішення щодо припинення діяльності ВСУ. Посилання на те,  хто і коли ухвалив рішення про таке припинення, в наказі немає.

Ще раз дозволю собі нагадати, що змінами до Конституції, про які йшлося вище, змінено лише назву ВСУ на ВС, що підтвердили  КС, ЄСПЛ, ВК і ВРП. У рішеннях цих органів зазначено, що ніякого іншого найвищого суду, замість ВСУ, утворено не було.

У п.7 рішення КСУ йдеться про те, що  зміни до Конституції, внесені законом №1401-VIII, не були направлені на припинення діяльності та ліквідацію ВСУ як органу державної влади.

У зв’язку з цим, постає ряд закономірних запитань:

на якій правовій  підставі діє так звана комісія з припинення ВСУ  і в якій формі вона його припиняє, якщо ні реорганізація, ні ліквідація конституційного органу неможлива без внесення відповідних змін до Конституції, а таких змін внесено не було;

чому станом на сьогодні не скасовано незаконний спільний наказ голів ВС та ДСАУ, яким прикривається І.Романків, виправдовуючи свої дії;

чому дотепер в ЄДРПОУ міститься запис про перебування ВСУ в стані  припинення, а І.Романків відповідно до цього запису уповноважений представляти ВСУ;

кому вигідна ситуація, що склалася, і чи понесуть покарання ті, хто дозволив собі і продовжує дозволяти знущання над Конституцією України і проголошеними в ній принципами?        

***

Прикро і сумно, що деякі керівники та посадові особи державних органів задля задоволення власних амбіцій та потреб дозволяють собі маніпулювати Конституцією та законами України, зневажати рішення міжнародних інституцій, внаслідок чого страждає авторитет держави.

Ситуація, що склалася з ВСУ та його суддями, має привернути до себе увагу правоохоронних органів, оскільки свавілля та безкарність причетних до неї посадових осіб вражають і  дають їм підстави поводити так себе і в майбутньому.

І наостанок. Нещодавно Європейська комісія офіційно рекомендувала державам ЄС почати переговори щодо вступу України до Євросоюзу.

Напередодні історичних подій, які чекають на наш народ, хочеться вірити в те, що відповідні державні органи не на словах, а на ділі втілюватимуть в життя притаманні європейській спільноті принципи і одним з прикладів такого втілення стане належне врегулювання діяльності найвищого суду в державі та захист його суддів, що страждають за свою непокірність.

Закон і Бізнес