Контроль за переміщенням військовозобовʼязаних

Що можна зрозуміти зараз з пояснень Генштабу?

Вчора український інформаційний простір вибухнув новиною про заборону військовозобов'язаним, особам призовного віку та резервістам виїзду за межі місця свого проживання чи перебування без дозволу керівника територіального центру комплектування.

Перш ніж стверджувати, що ініціатива оборонного відомства є цілковитою зрадою чи навпаки — вимушеним кроком в умовах війни, зазначимо, що заборона на виїзд згаданих вище категорій осіб без дозволу керівників центрів комплектування була запроваджена ще у Законі України «Про військовий обов’язок та військову службу», прийнятому у далекому 1992 році.

Інакше кажучи, заборона на виїзд, що стала предметом численних палких дискусій, була завжди. Просто порядку отримання «заповітного» дозволу на виїзд не існувало. Така ситуація для українських законотворців є звичайним та дуже поширеним явищем (навіть, правилом): прийняти закон, але не створити жодних правил чи механізмів його виконання.

І ось, коли українські захисники кожного дня віддають своє життя, захищаючи нас від російського окупанта, хтось у Генштабі ЗСУ вирішив реанімувати стару норму, прийнявши власний нормативний акт, який визначатиме порядок отримання дозволу на виїзд військовозобов'язаним, призовникам та резервістам за межі місця свого проживання.

Ось його ключові позиції:

1. Дозвіл на виїзд видають керівники центрів комплектування таким категоріям громадян України:

— призовникам, яким надано чи які мають право на відстрочку від призову на строкову військову службу, на термін до одного року, але не пізніше дати закінчення відстрочки;

— особам призовного віку, за наявності поважних причин (хвороба або смерть рідних, тощо), на термін до 30 діб;

— військовозобов'язаним та резервістам, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (повний перелік визначено у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), на термін до одного року, за наявності підтверджуючих документів, але не пізніше дати закінчення права на відстрочку;

— військовозобов'язаним та резервістам, що були заброньовані на період мобілізації та на воєнний час на термін до 30 діб, але не пізніше дати закінчення терміну дії посвідчення про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час або дати зазначеної на витягу із наказу Міністерства економіки України про бронювання;

— в окремих випадках, за рішенням керівника центру комплектування решті військовозобов'язаних та резервістів при наявності інших поважних причин з поданням ними відповідних документів на термін до 30 діб.

2. Дозвіл на виїзд не надається громадянам України, які:

— виключені з військового обліку з причин припинення громадянства України, досягнення граничного віку перебування у запасі, визнання військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку та з інших підстав, повний перелік яких наведений у частині 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»;

— вибувають у відрядження і є військовозобов'язаними, які заброньовані на період мобілізації та у воєнний час (за наявності підтверджуючих документів);

— є призовниками, військовозобов'язаними та резервістами і зняті з військового обліку, у тому числі у зв’язку із вибуттям до нового місця проживання.

При цьому, в останньому випадку підставою для виїзду за межі місця проживання таких категорій осіб буде відмітка про зняття з військового обліку у посвідченні про приписку до призовної дільниці, у військовому квитку або тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного.

Крім того, такі особи повинні стати на військовий облік протягом семи діб від дати зняття з військового обліку за попереднім місцем проживання.

Аналізуючи зміст запропонованого Генштабом ЗСУ порядку можливо виокремити декілька його особливостей:

— Він поширює свою дію на три категорії осіб: військовозобов'язаних, призовників та резервістів. Профіль діяльності (приміром, волонтер) не впливає на обов’язковість отримання дозволу на виїзд, але може враховуватися під час проходження процедури його оформлення (про це свідчать положення про поважність причин та надання підтверджуючих документів).

— За змістом положень розробленого Генштабом ЗСУ порядку, дозвіл видається військовозобов'язаним, резервістам та особам призовного віку у разі виїзду за межі місця проживання чи перебування і обов’язковість його наявності не має безпосереднього зв’язку із метою виїзду. Навпаки, у тексті порядку чітко вказано, що за рішенням керівника Територіального центру комплектування та соціальної підтримки дозвіл на виїзд може бути наданий з інших поважних причин.

— Для осіб, які вибувають в іншу місцевість до нового місця проживання (наприклад, ВПО) та є військовозобов'язаними, призовниками або резервістами дозвіл на виїзд не потрібен, але при цьому встановлюється семиденний строк для реєстрації на військовий облік за новим місцем. Порушення вказаного строку може бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності та накладення штрафу у розмірі до 1 700 грн.

Вже зрозуміло, що соціальний ефект у запропонованого оборонним відомством порядку отримання дозволу на виїзд є вкрай негативним: тотальний контроль за пересуванням (до речі, справедливо відмітити, що Закон «Про правовий режим воєнного стану» визначає, що в умовах воєнного стану допускається обмеження вільного пересування громадян), крах економіки країни, радянщина, створення умов для процвітання корупції. Такими епітетами охарактеризували нормативний акт Генерального штабу ЗСУ користувачі соцмереж.

Якщо буквально читати та тлумачити текст запропонованого порядку отримання дозволу на виїзд, то дійсно для того, аби виїхати з будь-якого населеного пункту, в якому зареєстровано місце проживання, військовозобов'язаному, резервісту чи призовнику необхідно отримувати у територіальних центрах комплектації дозвіл на виїзд. Водночас яким чином контролюватиметься виконання законодавчих вимог про необхідність отримання такого дозволу, незрозуміло. Залучення правоохоронців до «полювання» на осіб, які пересуватимуться країною без дозволу, є марним використанням цінних ресурсів таких органів, а враховуючи цілком очікувані складнощі в отриманні дозволу на виїзд і відповідно, бажання людей «вирішити» питання неофіційно, роботи у правоохоронців лише додасться.

Закон і Бізнес