Продається аеропорт…

Чи захищає конвенція право на виконання міжнародного арбітражного рішення

Велика приватизація — це не лише великі надходження до бюджету, але й чималі витрати, якщо угода зірветься. Особливо, якщо очікування інвестора захищені міжнародним арбітражем та конвенційними гарантіями прав власності.

Несхвалений продаж

Компанія BTS Holding стала переможцем торгів на купівлю контрольного пакету акцій аеропорту Братислави у процесі його приватизації. У 2006 році було укладено угоду про купівлю акцій між компанією та Фондом національного майна. Останній є органом, створеним спеціальним законодавством для приватизації держмайна під контролем уряду і парламенту.

Угода містила арбітражне застереження про те, що суперечки мають передаватися на розгляд трибуналу Міжнародної торгівельної палати у Парижі.

Компанія сплатила велику суму в якості першого траншу. Однак потім ФНМ анулював угоду і повернув цю суму на тій підставі, що сплив термін, встановлений для схвалення угоди Антимонопольним управлінням Словаччини.

У 2008 році було досягнуто мирової угоди, що розірвання договору набуло чинності з певної дати (21.09.2006). Також було заявлено про відсутність непогашених взаємних вимог щодо відшкодування збитків. Однак питання повернення грошей і відсотків були виключені з цієї угоди.

Через рік ФНМ виплатив компанії ще одну суму, призначену для покриття відсотків на суму першого траншу в період між розірванням угоди і погашенням цієї суми.

Ще через рік, у червні 2010-го, компанія вирішила уточнити, чи з нею правильно розрахувалися, і звернулася до арбітражного суду МТП. Суть спору полягала в тому, в якому порядку робилися платежі: спочатку поверталася сума першого траншу, а потім — нараховані відсотки, чи навпаки; а також з якого числа та за якою ставкою нараховувалися відсотки.

Трибунал МТП встановив, що зроблені платежі являли собою спочатку сплату відсотків і після цього — повернення основної суми першого траншу. Також арбітри визначили, які відсоткові ставки слід застосовувати до різних етапів. За їх розрахунками, ФНМ залишився винен майже 1,9 млн євро основної суми та відсотки у розмірі 14,25% річних на суму 1,85 млн євро за період з 13.03.2009 до повної виплати залишку боргу.

У силу регламенту ICC рішення стало обов’язковим для сторін і підлягало невідкладному виконанню.

Занадто багато вимагає

У лютому 2013 року компанія подала клопотання про виконання арбітражного рішення в Словаччині. Районний суд Братислави уповноважив судового виконавця на виконання, що той і зробив, повідомивши ФНМ про початок виконавчого провадження для погашення боргу.

У фонді були проти такого повороту і подали заперечення щодо примусового виконання на тій підставі, що договір про продаж акцій був замінений мировою угодою 2008 року, а остання не містила арбітражного застереження. Крім того, виконання арбітражного рішення було б contra bonos mores, оскільки BTS Holding «просто прагнула отримати додаткове фінансове задоволення, вимагаючи велику суму грошей з державного фонду, зрештою, за рахунок платників податків».

Юристи компанії, в свою чергу, звернули увагу, що трибунал МТП спеціально розглянув питання про арбітражне застереження, а представники ФНМ визнали юрисдикцію трибуналу щодо даного спору. Уклавши договір про продаж акцій, держава вступила у приватноправові відносини з компанією, що передбачає відповідальність, й ігнорувати це неприпустимо.

Проте районний суд став на захист держбюджету, й обласний суд Братислави залишив це рішення в силі. Кожен суд наводив різні аргументи. Пізніше Конституційний суд визнав, що два набори причин доповнюють один одного. Їх можна резюмувати в такий спосіб.

Окремого рішення про визнання іноземних арбітражних рішень у Словаччині не ухвалювалося. Відповідно, видача дозволу на виконання рішення іноземного арбітражу де-факто рівнозначна його визнанню.

Щодо правової основи заперечення, то було визнано, що воно може стосуватися лише допустимості виконання, але не рішення, яке підлягає виконанню. Заперечення проти виконання може ґрунтуватися лише на обставинах, що виникли після винесення рішення.

Дійсно, при виконанні іноземного арбітражного рішення положення Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень («Нью-Йоркська конвенція») переважають над відповідним положенням закону про арбітражний розгляд. Проте конвенція не скасовує суверенітет держави та повноваження виконавчого суду брати до уваги питання державної політики.

Так, районний суд ухвалив, що мирова угода 2008 року замінює собою договір про продаж і арбітражне застереження, що міститься в ньому. Таким чином, трибунал МТП не мав юрисдикції в цій справі, і його постанова про виплату була незаконною.

Крім того, виконання цього рішення стосується значної суми, що «зачепить велику групу осіб, а саме платників податків, що негативно вплине на громадську думку».

На цій підставі районний суд припинив виконавче провадження, і це рішення не підлягає оскарженню. Однак у резолютивній частині зазначено, що рішення може бути оскаржено протягом 15 днів.

Компанія звернулася до Конституційного суду, стверджуючи, що мало місце порушення її прав на справедливий судовий розгляд та захист власності. Але КС визнав скаргу неприйнятною, зокрема, на тій підставі, що компанія не подала апеляцію на рішення районного суду.

П’ять спростованих аргументів

У рішенні від 30.06.2022 у справі «BTS Holding, a.s. v. Slovakia» Європейський суд з прав людини відразу обумовив, що його повноваження щодо перевірки дотримання внутрішнього законодавства обмежуються випадками явно помилкового застосування правових норм, що оспорюються. Беручи до уваги оцінку національних судів, ЄСПЛ зосередився на 5 аргументах, які суди використали для обґрунтування відмови у виконанні арбітражного рішення.

Так, щодо дійсності арбітражного застереження, Суд зазначив, що відповідно до національного законодавства розірвання договору як таке не впливає на дійсність арбітражного застереження. Крім того, жодна із сторін не заперечувала проти юрисдикції трибуналу МТП у ході арбітражного розгляду.

Здивував Суд і такий аргумент, як відсутність в арбітражному рішенні строків для його виконання. Адже відповідно до загального порядку, якщо це питання не регулюється спеціальними правилами, що стосуються арбітражу, ухвала суду має бути виконана протягом 3 днів після того, як вона стане остаточною. Крім того, ця підстава для відмови у примусовому виконанні була встановлена судом апеляційної інстанції самостійно, що позбавило компанію можливості відповісти на це.

Щодо великої суми, яка мала бути виплачена за рахунок платників податків, Суд зазначив, що це зобов’язання випливає із укладеного ФНМ договору приватноправового характеру. І хоча зрештою платіж має бути зроблено з бюджету, брак коштів у ньому не може бути виправданням бездіяльності державного органу щодо невиконання судового рішення.

Такий аргумент, як захист конкуренції, також не витримав критичного аналізу високих суддів. Адже фактично антимонопольне відомство так і не ухвалило жодного рішення щодо суті питання. Відповідно, немає жодних підтверджень, що передбачуваний правочин суперечив правилам конкуренції. Більше того, оскільки угода була анульована, немає жодних припущень, що задоволення вимог щодо повернення суми та відсотків на неї якимось чином вплине на конкуренцію.

З урахуванням викладеного, ЄСПЛ дійшов думки, що підстави, на які посилалися національні суди, не були допустимими з погляду національного законодавства та Нью-Йоркської конвенції. Навіть якщо припустити, що відмова у виконанні арбітражного рішення на цих підставах служить спільному інтересу, не було показано, що вона є пропорційною цій меті. Зосередивши увагу на елементах, які нібито перешкоджали виконанню рішення через державну політику або процесуальні формальності, національні суди не взяли до уваги вимоги захисту основних прав компанії та необхідність встановлення справедливого балансу між ними та загальними інтересами прав суспільства (див. рішення від 23.09.1982 у справі «Sporrong and Lönnroth v. Sweden»).

Викладених міркувань виявилося достатньо, щоб ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова у виконанні арбітражного рішення не була виправдана у розумінні ст.1 Першого протоколу до конвенції. Відповідно, мало місце порушення цієї гарантії.

Тепер, крім необхідної суми, держава зобов’язана заплатити €30 тис. як компенсацію судових витрат компанії. А уряд Словаччини має півроку для того, щоб або укласти нову угоду, або знайти необхідну суму з

Закон і Бізнес