Півцарства за мовчання

Як змінився розгляд справ про поділ корпоративних прав при розлученні

Разом із суддями Верховного Суду господарської та цивільної юрисдикції досліджуємо нові підходи до вирішення спорів про поділ корпоративних прав при розлученні. Як свіжі постанови та відступ від попередніх правових позицій вплинуть на подальшу адвокатську практику?

За взаємною згодою

На круглому столі Асоціації правників України судді ВС намагалися дослідити питання поділу корпоративних прав як спільної сумісної власності подружжя. Так, суддя, секретар судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду Ганна Вронська проаналізувала правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 3.07.2013 у справі №6-61цс13.

У ній ішлося про те, що в разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним з подружжя шляхом участі в управлінні товариством, а другий з подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям. Таким чином, учасник господарського товариства має право розпорядження належною йому часткою в статутному капіталі товариства без згоди другого з подружжя.

Суддя також зазначила, що вказана позиція ВСУ широко застосовувалася судами як цивільної, так і господарської юрисдикції. Прикладами таких застосувань служать постанови КГС від 12.11.2019 у справі №918/598/18 та від 3.03.2020 у справі №909/52/19.

Водночас Г.Вронська звернула увагу на постанову Великої палати ВС від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, яка кардинально змінила таку судову практику. У цій постанові ВП ВС дала відповідь на низку важливих питань. Зокрема, ВП ВС вважала за необхідне відступити від висновків ВСУ, викладених у постанові від 3.07.2013 у справі №6-61цс13, ВС — у постановах від 10.10.2018 у справі №569/6236/16-ц та від 12.11.2019 у справі №918/598/18, про те, що частка в статутному капіталі ПП, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого.

З постанови ВСУ від 22.06.2017 у справі №6-3058цс16 випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також установити недобросовісність того з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна. ВП ВС же відступила від зазначеного висновку.

«Головне, що сказала ВП ВС цією постановою, — те, що чоловік і дружина розпоряджаються майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя», — зауважила Г.Вронська.

Також не менш важливим є той факт, що ВП ВС своєю постановою у справі №916/2813/18 зробила неочікуваний висновок і визначила юрисдикційність відповідних спорів. Отже, ВП ВС сказала, що спір про визнання недійсним укладеного одним з подружжя без згоди іншого договору щодо розпорядження часткою в статутному капіталі юридичної особи має розглядатися господарським судом відповідно до п.4 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу.

«Водночас залишається відкритим питання до адвокатів-практиків та правничої спільноти, як ця постанова буде застосовуватися щодо позовів або комплексного супроводження справ про розподіл майна подружжя під час розлучення», — підсумувала Г.Вронська.

Половина в натурі

Ольга Ступак з Касаційного цивільного суду зазначила, що найкращим способом вирішення спору про поділ майна подружжя є будь-яке мирне врегулювання, оскільки такий спосіб — найпростіший та менш болючий, а також виключає тривалу судову тяганину.

Так, спікер указала на те, що під час розгляду такої категорії справ бувають випадки, коли спостерігається тенденція очевидно недобросовісної поведінки. При поділі майна з’являється нібито давно укладена з третьою особою боргова розписка і сторона зазначає, що майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а її особистою, оскільки було придбане за позичені кошти, які вона зобов’язана повернути. Згодом суд установлює, що вказана в борговій розписці дата свідчить про те, що така позика надавалася пізніше ніж було придбано майно, або у випадках, коли особа підпадає під закон «Про запобігання корупції», з’ясовується, що в оприлюднених деклараціях немає інформації про будь-які грошові зобов’язання.

Орієнтиром у судовій практиці щодо поділу корпоративних прав між подружжям, на думку О.Ступак, є рішення ВП ВС від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, в якому ВП оприлюднила своє розуміння застосування рішення Конституційного Суду від 19.09.2012 №17-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.61 СК «Об’єкти права спільної сумісної власності». Також доповідач навела як приклад постанову КЦС від 10.11.2021 у справі №496/1249/13-ц.

Майно подружжя, яке було внеском у товариство або в статутний капітал приватного підприємства, стає власністю підприємства (товариства). При цьому, що стосується ПП, то тут потрібно звертати увагу, що не кожне передане майно стає його власністю. Іноді майно передається на праві повного господарського відання. Якщо вносяться грошові кошти, які стають статутним внеском, то ці кошти належать ПП. Відповідно, якщо внесок здійснено в товариство, то майно або кошти стають власністю товариства. При цьому один з подружжя набуває право вимоги та визначення номінальної вартості частки, яка зареєстрована за іншим з подружжя або половини його доходів відповідно до частки останнього. Але в жодному випадку при поділі майна подружжя не може претендувати на майно, яке фактично передано і стало власністю товариства чи ПП.

Суддя додала: якщо внесок був у товариство, то стягнення грошової компенсації відбувається шляхом застосування практики господарської юрисдикції відповідно до оцінки вартості частки майна. Тобто враховується не тільки вартість майна, яке перебуває на балансі, а й борги такого підприємства. По суті, потрібно встановити вартість чистих активів і, відповідно, вартість тієї частки, яка належить іншому з подружжя.

На думку О.Ступак, щоб дійсно вирішити такий спір по суті й поставити в ньому крапку, потрібно ділити майно між подружжям у натурі, щоб одному залишився певний об’єкт рухомого або нерухомого майна, а другому — компенсація за половину його вартості. Це виключає подальше звернення до суду з позовом для визначення порядку користування майном чи припинення права на частку іншого з подружжя. І, якщо суд дійде висновку про можливість у такий спосіб поділити майно, виплачується й компенсація, яка лежить на депозитному рахунку суду.

Тож попри те, що ця категорія спорів є традиційною та існуватиме доти, доки діє інститут шлюбу, який періодично хтось прагне розірвати, судова практика змінюється. Тому «вберегти» майно колишніми способами від колишніх коханих навряд чи вдасться. Адже поки один мовчить, а інший щось підписує, кожне утворене підприємство перетворюється із царства на півцарства.