Горбатий — не хто інший, як резидент німецької розвідки — абверу!
Одна з «чорних кішок» здійснила кілька кривавих на льотів у Семипалатинську. У затриманні членів цього жорстокого угруповання брав участь і казахстанець Григорій Бєлинський. Тепер він і сам вражений, як тоді дозволили випустити фільм на екрани, адже інформація про банду зберігалася в суворій таємниці. В ексклюзивному інтерв’ю кореспондентові газети «Експресс-К» Г.Бєлинський розповів про те, як діяла банда в Казахстані.
— Розкрити свою тодішню посаду не можу. Проте я міг працювати як з цивільними, так і з військовими особами. На службу в обласне УВС прийшов у 1944 році. Війна ще не закінчилась, а мене повернули додому, в Семипалатинську область. У всьому винна контузія і серйозна травма хребта і таза. Я був захисником Ленінграда, вибуховою хвилею був сильно поранений. Тоді в госпіталі сказали, що жити залишилося тільки два роки. Але мені вже 82, і я себе чудово почуваю. В УВС пропрацював лише кілька років, у госпіталі мені дали висновок, що до військової служби не придатний, у військовий час — тільки частково.
— Григорію Харитоновичу, слабо віриться, що банда «Чорна кішка» дійсно існувала...
— Це не міф. Наших співвітчизників, котрі потрапили в концтабори, німці вербували й готували для спеціальної роботи в Радянському Союзі. Їх забезпечували фальшивими документами, новими іменами і прізвищами. Як правило, вони були офіцерами, ходили у військовій формі й мали гарну репутацію. У них була чітка мета — здійснення диверсій. Ці люди збирали необхідні дані й відправляли німцям. Ті у свою чергу забезпечували їх фальшивими грошима.
Проте в певний момент декого з колишніх військовополонених така ситуація перестала влаштовувати, з’явилися незадоволені. Тоді ж вони розформувались і перетворилися на банду «Чорна кішка». У них були три опорні пункти — в Одесі, Москві й Ташкенті. Вони здійснювали жорстокі нальоти на квартири, виносили все й не залишали жодного свідка. Вбивали всіх — і жінок, і навіть немовлят. А коли йшли, на стіні вуглинкою малювали силует чорної кішки. За це їх прозвали бандою «Чорна кішка».
— Чи є ще якісь подробиці про цю банду? Наприклад, скільки чоловік входило в це угруповання і скільки вбитих на їхній совісті?
— Мені це не відомо. Ми разом з колегами затримали 11 чоловік. Але з ними ніхто з нас не розмовляв, їх відразу відправили в Москву, там МКР проводив допити й іншу роботу. Річ у тому, що банда діяла по всьому Союзу. Вона постійно переміщувалася з міста в місто, ніхто не знав, у чиї двері бандити ввірвуться сьогодні. Найстрашніше те, що вони були «військовими». Щоб їх зловити, необхідно було вкоренити своїх людей у банду, щоб знати, коли й де буде черговий наліт.
— Як же вам удалося на них вийти?
— У Семипалатинську банда здійснила два нальоти. В обох випадках убиті цілі сім’ї. Знаєте, вони були непогано озброєні.
Вбивства здійснювали найрізноманітнішими способами. Бувало, вирізували людей, бувало, вішали. Проте в живих нікого й ніколи не залишали. У них були свої навідники, як правило, жінки. Часи були важкі, ціни високі, й, щоб підробити, ті погоджувалися ходити по квартирах, пропонуючи молоко або м’ясо на продаж, самі ж видивлялися ті будинки, де були якісь цінності.
Під час однієї з операцій із затримання цієї банди були вбиті два наших оперативники. Їх застрелили прямо біля дверей пограбованої квартири.
Обидва наших затримання проводилися в аеропорту. Шукати потрібно було тільки там, адже члени банди весь час здійснювали перельоти по різних містах. Тоді та й тепер усіх пасажирів літака реєстрували, щоб у разі катастрофи мати дані. Це зіграло нам на руку.
— Невже проста реєстрація пасажирів допомогла затримати членів такої могутньої банди?
— Ні, звичайно. У нас була дуже серйозна мережа інформаторів. Завдяки цим людям удалося зловити багато шпигунів, диверсантів. Цими людьми найчастіше були працівники відділу кадрів, люди розвинені. Й до 1947 року шпигунство, диверсії та бандитизм були повністю ліквідовані.
У фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» прозвучав відомий афоризм Конфуція: «Важко шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там немає». У тій мішанині 1945—1946 років, в якій перебував Радянський Союз, де було багато трофейного зброї, знайти організоване злочинне угруповання було дійсно дуже складно. Тому що Горбатий у геніальному виконанні Армена Джигарханяна — не хто інший, як резидент німецької розвідки — абверу!
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!