Голова Хмельницької апеляції Віктор Ковтун:

«Сьогодні суддя абсолютно не захищений. Розмова про суддівську недоторканність не більше як міф»

Хоч би скільки в людини було дипломів про вищу освіту, та проти досвіду то все слабенький аргумент. Проте трапляються випадки вмілого поєднання досвіду, освіти й життєвої мудрості. Прикладом тому — робота Апеляційного суду Хмельницької області. У чому ж секрет успіху? Про те, як слід організувати роботу суду, та про очікування суддів від змін у законодавстві «ЗіБ» розповів голова цієї установи Віктор КОВТУН.

«Левову частку організаційної роботи змушені виконувати голови судів»

— Вікторе Панасовичу, ви очолили суд порівняно недавно — у лютому 2012 р. До цього були заступником голови. Що змінилося в роботі суду за цей період? Які зміни відбулись у вашому житті?

— Суддею я працюю з 1979 р., а заступником голови Апеляційного суду Хмельницької області — з 1989-го. Тому поступове реформування судової системи, розпочате відразу ж після проголошення незалежності України, проводилося практично на моїх очах. Але всі позитивні процеси, що сьогодні відбуваються в судовій системі, зумовлені прийняттям у 2010 р. закону «Про судоустрій і статус суддів». Кардинально змінені повноваження голів апеляційних судів. Очільники позбавлені права процесуального впливу на прийняття будь-якого судового рішення чи навіть ініціювання питання про притягнення судді до відповідальності за неналежне виконання ним посадових обов’язків.

Серед інших повноважень, визначених ст.29 закону, слід згадати, що голова апеляційного суду лише контролює ефективність діяльності апарату суду, тоді як персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу несе керівник апарату.

У практичній діяльності поки що левову частку цієї роботи змушені виконувати голови судів. Станом на початок 2012 р. в Апеляційному суді Хмельницької області існували чи не найгірші умови для здійснення правосуддя: в одному кабінеті площею 16—18 м² працювали або 2 судді та 2 помічники суддів, або ж 3 судді та 1 помічник судді; було обладнано тільки 4 зали судових засідань; відсутні нарадчі кімнати, кімнати для прокурорів, адвокатів, свідків тощо.

Зараз апеляційному суду додатково виділені приміщення загальною площею 799,6 м². Отримано згоду обласної ради на передання всіх приміщень, які перебувають у користуванні суду, загальною площею 2983,19 м², у державну власність. Це дає надію на отримання коштів із державного бюджету для проведення переобладнання та капітального ремонту.

Тому першочерговим завданням для себе як голови суду ставлю створення належних умов для роботи суддів, працівників апарату та в цілому для здійснення правосуддя.

— На нещодавніх урочистостях, присвячених Дню працівників суду, голова Хмельницької облдержадміністрації Василь Ядуха у своєму виступі зазначив: «Суди Хмельниччини в частині розгляду справ як цивільних, так і кримінальних — у числі кращих у нашій державі». Чи погоджуєтеся з такою оцінкою?

— Це досить висока оцінка, і для неї були відповідні підстави. Наприклад, показники якості розгляду цивільних справ судами Хмельниччини вищі середньостатистичних (3,41% скасованих рішень проти 4% у середньому по державі). На рівні середньостатистичних показників і якість розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення.

Проте, думаю, спочивати на лаврах нам не варто. У нашій роботі є й значні недоліки, над усуненням яких ми постійно працюємо. Це насамперед строки розгляду справ, як цивільних, так і кримінальних. Незважаючи на те що в порівняно із середньостатистичними показниками ми маємо досить непогані результати, навіть порушення строку розгляду справи щодо однієї людини отримує серйозну та принципову оцінку, особливо якщо ця людина перебуває під вартою. Апеляційний суд у зв’язку із цим щомісяця контролює стан розгляду таких справ і, за необхідності, жорстко реагує на випадки тяганини.

Звичайно, порушення строків розгляду має й об’єктивні причини. Окремо хочеться сказати про значні недоліки в роботі пошти, пов’язані з врученням судових повісток. Відомо, що відсутність розписки про отримання повістки призводить до скасування рішення. Однак досить часто значна кількість повісток повертається за сплином строків збереження, а поштова інструкція не вимагає від працівників пошти активних дій для вручення судових повісток безпосередньо адресату. Практично інструкція не відповідає вимогам процесуальних кодексів, не стикується з ними, часом суперечить їм, а величезні кошти, які витрачаються на направлення повісток, на жаль, корисних результатів не дають.

— Розкажіть про очолюваний вами суд. Який колектив, чи маєте традиції, чим відрізняєтеся від інших?

— Апеляційний суд Хмельницької області відносно невеликий. Його штатна чисельність — 52 судді, а фактично нині працює 38. 19 працюють у судовій палаті з розгляду кримінальних справ і 18 — у судовій палаті з розгляду цивільних справ. Крім того, представник суддівського корпусу Хмельниччини — Анатолій Марцинкевич — працює секретарем Вищої кваліфікаційної комісії суддів, залишаючись у штаті нашого суду.

Відзначу, що в нас склалося розумне співвідношення суддів за віком, суддівським стажем, життєвим досвідом. Так, 7 осіб мають суддівський стаж понад 25 років, 10 — понад 20, 9 — понад 10 і 11 — менш ніж 10 років. Таким чином, співвідношення досвіду й молодості в нас дотримується, на мій погляд, в ідеальній пропорції.

Крім суддів, у нас трудяться 106 працівників. Це помічники суддів, секретарі, технічні працівники. На мою думку, особливістю нашого колективу є його спрямованість на забезпечення свого основного завдання — розгляду справ якісно й у встановлені законом строки.

У суді склалася здорова моральна атмосфера. У нас відсутні прояви групових інтересів, якісь підкилимові ігри тощо. Для нас не прийнятні підходи «проти кого дружимо» або «чим гірше, тим краще». Відсутнє протистояння як між різними судовими складами, так і судовими палатами. Наші судді завжди готові надати методичну й консультативну допомогу суддям першої інстанції.

Крім того, обов’язково (як мінімум раз на рік) група суддів виїжджає в кожен із місцевих судів для надання практичної допомоги тим, хто там працює.

КПК: «очі бояться, а руки роблять»

— У грудні минулого року ви брали участь у круглому столі з питань застосування Кримінального процесуального кодексу. На ньому обговорювалися, зокрема, положення гл.21 щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій. У програмі був і ваш виступ на тему «Про оперативно-розшукову діяльність». Які важливі моменти тієї доповіді виділите?

— Так, я виступав з приводу деяких питань розгляду слідчим суддею клопотань щодо здійснення певних дій у рамках заведеної оперативно-розшукової справи. Дискусія розгорнулася навколо двох питань: щодо строку дії ухвали слідчого судді та порядку розгляду клопотань, віднесених до компетенції місцевого суду.

Слідчий суддя апеляційного суду приймає рішення про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів, зазначених у гл.21 КПК. При цьому мають з ураховуватися особливості, встановлені законом «Про оперативно-розшукову діяльність», щодо мети їх проведення, обгрунтування відповідних клопотань, підстав для задоволення останніх та щодо інших питань, зумовлених специфікою мети їх проведення. Аналіз змісту ч.2 ст.8 закону дає підстави вважати, що дозвіл на проведення зазначених дій може надаватись у межах строку ведення оперативно-розшукової справи.

Крім того, в межах конкретної оперативно-розшукової справи може виникати необхідність проведення таких заходів, дозвіл на які має давати слідчий суддя місцевого суду, зокрема:

витребування документів та даних, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або скоєнні злочину, джерело та розмір їх доходів, тощо (п.4 ч.1 ст.8 закону «Про оперативно-розшукову діяльність»);

витребування і вилучення оригіналів документів, що свідчать про правопорушення, зразки сировини та продукції (п.24 ст.11 закону «Про міліцію»);

проведення позапланових виїзних ревізій органами КРУ в підконтрольних установах за дорученням оперативних підрозділів (п.3 ч.1 ст.8 закону «Про оперативно-розшукову діяльність» та ст.11 закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»);

розкриття банківської таємниці стосовно операцій за рахунками конкретної фізичної особи — несуб’єкта підприємницької діяльності (ст.62 закону «Про банки і банківську діяльність») тощо.

Оскільки в усіх місцевих судах області, крім Хмельницького міськрайонного суду, відсутні умови для роботи з таємними документами, такі клопотання з необхідними матеріалами повинні розсекречуватись і вже після цього направлятися до суду.

Неврегульованим залишається питання щодо організації роботи слідчих суддів у вихідні та святкові дні, оскільки згідно з вимогами ч.1 ст.248 КПК клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії має бути розглянуто протягом 6 годин з моменту його отримання.

Ось, власне, й усі питання, які озвучував на круглому столі.

— Ви працюєте в кримінальній палаті. Уже, певно, доводилося керуватися новим КПК. З якими проблемами встигли стикнутися? Та й чи були такі?

— Зауважу, що протягом жовтня 2012 р. ми провели низку семінарів із суддями міськрайсудів і судової палати з розгляду кримінальних справ. Навчально-теоретичні заняття були присвячені питанням застосування нового КПК. В основному проблеми сьогодні виникають у судах першої інстанції. До нас ці питання доходять опосередковано — через запитання й консультації суддів згаданих судів.

Загалом до апеляційного суду за 2012 р. у порядку нового КПК надійшло лише 16 апеляцій на ухвали слідчих суддів. Орієнтовно справи, розглянуті в порядку КПК 2012 р., стануть надходити до нас через місяць-два. Разом з тим проблематика кодексу виявляється вже тепер. Так, згідно з ч.3 ст.23 КПК «сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом». Здавалось би, дочекались! Ніяких судових повісток, викликів. Прокурор уважає за необхідне забезпечить явку свідків, і суд їх допитає. Але ж не так усе виходить.

Уже ст.315 КПК передбачає здійснення судового виклику під час підготовчого провадження, а ч.2 ст.134 кодексу перекладає цей обов’язок на суд, оскільки «суд здійснює судовий виклик учасників кримінального провадження, участь яких у судовому провадженні є обов’язковою». І знову ми повертаємося на круги свої. Досвід розгляду справ у порядку Цивільного процесуального кодексу підказує, що можна з упевненістю сказати: основною проблемою буде вручення сторонам судових повісток, відповідних копій документів тощо.

Останнім часом виникла ще одна проблема. Постало питання: на якому етапі процесу обвинувачення повинне представити суду матеріали кримінального провадження? Дехто, виходячи з положення абз.2 ч.4 ст.291 КПК («надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється») вважає, що ці матеріали мають бути надані не в підготовчому провадженні, а після початку судового розгляду.

Оскільки в ч.2 ст.314 кодексу передбачено, що підготовче судове засідання відбувається за правилами судового розгляду, ми вважаємо, що саме на етапі підготовчого провадження мають надаватися названі матеріали. Це випливає з положень ст.317 КПК, а також із огляду на необхідність процесуальної економії.

Саме у випадку надання матеріалів під час підготовчого провадження сторони, а також суд матимуть змогу вивчити їх, щоб з початком судового розгляду перейти до ефективного дослідження зібраних у справі доказів, не відкладати її слухання щоразу, коли прокурор буде пред’являти якийсь доказ, а захист вимагатиме час для додаткового його вивчення.

Також зауважу, що вже зараз від суддів місцевих судів надходять повідомлення про пасивну поведінку прокурорів, а також адвокатів у судових засіданнях. На жаль, і сторона обвинувачення, і сторона захисту не усвідомлюють одного з основних принципів сучасної судової реформи — диспозитивності. Їм здається, що все доводитиметься саме собою, без їхніх надзусиль, а суд, як і раніше, працюватиме і за обвинувачення, і за захист.

— А наскільки важко було суддям пристосуватися до положень нового КПК?

— Загалом усе згадане вище належить до так званих проблем росту. Ми, як і всі люди, боїмося нового. Тим більше ця теза стосується такої досить консервативної корпорації, як суддівський корпус. У народі є прислів’я: «Очі бояться, а руки роблять». Так і буде з новим КПК.

Пригадуються проблеми з уведенням у дію нового ЦПК. І тоді були страхи та невпевненість. До речі, низку суперечностей у цьому кодексі не усунуто й досі, але судова практика знайшла можливості для втілення його положень у життя.

Те ж буде і з новим КПК. Звичайно, в цьому випадку проблем більше. Це й паралельне застосування протягом тривалого часу двох кодексів — 1960 р. та нового (згідно з «Перехідними положеннями»), і революційне положення ч.4 ст.95 КПК 2012 р. про обов’язок суду «обгрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання».

Недоліком варто вважати ліквідацію новим кодексом такого документа, як протокол судового засідання. Не заперечуючи можливості повної фіксації процесу технічними засобами, вважаємо, що протокол судового засідання слід було б зберегти. Бо ж саме він дає можливість належного аналізу як дотримання в ході розгляду процесуальних вимог, так і змісту показань учасників процесу.

Із досвіду розгляду справ за чинним КПК випливає, що фіксація процесу без ведення протоколу нівелює значення показань на стадії апеляції. Якщо протокол судового засідання можна вивчити за кілька годин, то деякі технічні записи доведеться прослуховувати днями й тижнями, при цьому потрібно буде вести відповідні записи, що значно ускладнить роботу суддів як апеляційної, так і касаційної інстанцій. У той же час посада секретаря судового засідання збережена, і його робота зводиться до складання журналу судового засідання. Можливо, як компроміс слід було б розширити вимоги до журналу судового засідання — зобов’язати відображати в них основний зміст показань учасників процесу тощо.

— Одним із нововведень кримінального судочинства стала поява слідчого судді. Для забезпечення цих функцій планувалося збільшити кількість суддів у місцевих загальних судах з 1 січня цього року. Проте наразі збільшення відклали на півроку. На вашу думку, чи впораються суди Хмельниччини з навантаженням у наявному складі?

— По правді кажучи, не така вже й значна кількість посад для цієї мети виділена по Хмельницькій області — всього 19. За умови, що в нас 21 місцевий суд, серед яких у Хмельницькому міськрайсуді 32 судді, у Кам’янець-Подільському — 16, названа кількість додаткових посад, звичайно, ой як би знадобилась, особливо для трискладових судів. Але й за відсутності додаткових людей судді Хмельниччини впораються з поставленими завданнями, нам не звикати. Хоча хотілося б вірити, що це відстрочення — лише до 1 липня 2013 р., бо ж надто часто в нас користуються порадою класика: «Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість».

— Незабаром у Хмельницькому буде відкрито відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Що значить ця подія для вашої області, наскільки велика необхідність у такій інституції?

— Щороку судами області розглядаються десятки тисяч кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських та справ про адміністративні правопорушення. Зрозуміло, що доконечною необхідністю ефективної діяльності правоохоронних органів і судів є практичне впровадження наукових методів доказування та поширення обсягів використання спеціальних наукових знань, тобто проведення експертиз. Зростаюча потреба в їх проведенні в стислі строки вимагає розширення мережі судово-експертних установ і наближення їх до органів досудового розслідування та судів.

Тому апеляційний суд, головне управління юстиції, територіальне управління Державної судової адміністрації та прокуратура області підтримали ініціативу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про створення в Хмельницькій області свого відділення. Приємно, що його робота розпочнеться в рік відзначення сторічного ювілею інституту — одного з найбільш авторитетних і престижних експертних закладів України.

Маємо надію, що діяльність цього відділення становитиме спільний практичний інтерес, слугуватиме активізації співпраці правоохоронних органів і судів у своєчасному проведенні судових експертиз, буде плідною й успішною.

«Найоб’єктивнішу оцінку якостям кандидата на посаду судді може бути дано лише за місцем його роботи»

— З огляду на трагічні події в Харкові суддівська спільнота звернулася до органів державної влади, Президента щодо необхідності забезпечення державного захисту суддів та працівників апарату судів. На вашу думку, що сьогодні слід зробити для посилення захисту судді й чи здатні убезпечити його життя зміни в законодавстві?

— На жаль, сьогодні суддя абсолютно не захищений. Розмова про суддівську недоторканність і тому подібне не більш як міф. Ми вже не пам’ятаємо, коли держава виділяла кошти на встановлення охоронної сигналізації в житлах суддів, більше того, немає ніякої мови про надання самого житла.

У нашій установі з 12 суддів практично кожен третій потребує помешкання або покращення житлових умов. Востаннє квартира надавалася нашому судді 3 роки тому. Будь-яких коштів, навіть на службове житло, як передбачає закон, узагалі не виділялося. То яка ж може бути безпека судді, якщо немає навіть де гарантувати цю безпеку.

Щодо звірячого вбивства наших колег (і це стосується не тільки харківської трагедії), то хоч-не-хоч, а формується в суддівському корпусі думка про необхідність відновлення смертної кари для тих, хто здатний на такі вчинки. В Україні на сьогодні більш ніж тисяча «довічників». Чому законослухняні громадяни, у тому числі й потерпілі від злочинів, мають утримувати цю «нечисть» своїм коштом?

— Суддів обурило не тільки зухвале вбивство їхнього колеги, а й реакція інтернет-користувачів, які в коментарях до повідомлень про трагедію нешанобливо та негативно висловлювалися щодо судової системи. Чи не вбачаєте ви однією із загроз людям у мантіях загальну недовіру суспільства до них?

— Мене завжди дивує й навіть дратує нав’язана суспільству думка про низький рівень довіри громадян до правосуддя. Причини на те є різні, але звертаю увагу, що за правового нігілізму серед широких верств населення шляхом систематичної критики діяльності судів, висвітлення перебігу резонансних процесів у засобах масової інформації фактично йде зомбування громадян, можливо, і з метою відволікання їхньої уваги від нагальних життєвих проблем.

Подивіться: кожна інформаційна програма на центральних каналах телебачення розпочинається з розповідей про злочини, судові процеси, одне слово, — негативу, начебто країна не має іншого життя. Тому не тільки в наших громадян, а й за кордоном складається хибне враження про вибірковість правосуддя, злочинність суддів, їхню продажність тощо. Наслідком такої ситуації й стали обурливі публікації інтернет-користувачів.

Водночас слід розуміти, що ніякими заборонами на такі телепередачі чи висвітлення такого роду подій в інших засобах масової інформації, у тому числі й в Інтернеті, позитивних зрушень у правосвідомості громадян не досягти. Підтримати ідею зміцнення незалежності суддів, виявити довіру до судів мають передусім представники законодавчої влади, урядовці, представники всіх впливових політичних сил, інші учасники суспільного життя.

Хіба можна змінити думку громадян країни, коли до їхнього відома доносяться результати спеціальних досліджень про начебто катастрофічне падіння рівня довіри до судової влади? Проте варто було б запитати в цих дослідників: а яка частина опитаних респондентів хоч один раз була в суді?

Звернімося до статистичних даних. У 2011 р. в Україні суди загальної юрисдикції розглянули близько 8 млн справ, а суди нашої області — 162 тис. справ, рішення в яких оскаржувалися в 5,5% випадків. Отже, з рішеннями по 94,5% розглянутих справ люди погоджуються.

Напередодні чергового з’їзду суддів України було ініційовано опитування громадян у всіх без винятку місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції. Опитуванням охоплено 21028 осіб, які 15 серпня 2012 р. перебували в судах. З’ясувалося, що переважна більшість громадян схвалюють роботу судів: 56% опитуваних — повністю, а 23% — частково задоволені рівнем незалежності, неупередженості та справедливості розгляду справ. Такі ж результати опитування встановлені й у нашому суді.

Щодо загроз, то вони можуть існувати не тільки для суддів, яким досить часто доводиться приймати мужні та сміливі рішення, а й для влади в цілому, якщо вона тільки споглядатиме, як з усіх боків учасники суспільного життя систематично, необгрунтовано, необ’єктивно, нерідко непрофесійно ганьблять судову владу, суди та суддів. Тому підтримую ініціативи органів суддівського самоврядування про щонайменше проведення парламентських слухань у зв’язку з харківськими подіями та реакцією на них ЗМІ.

— З 1 січня цього року набули чинності зміни до інструкцій з діловодства в судах, якими, зокрема, запроваджено обов’язкове штрих-кодування процесуальних документів та збереження обліково-статистичної картки справи в базі даних автоматизованої системи документообігу суду тощо. Наскільки готовий до такої роботи ваш апеляційний суд та місцеві суди області?

— Відповідно до вимог Інструкції з діловодства в судах загальної юрисдикції з 1 січня 2013 р. уже фактично запроваджено штрих-кодування, й автоматизована система документообігу на кожній сторінці копії процесуального документа в момент друку формує унікальний штрих-код, який у подальшому дасть можливість ідентифікувати документ. Інструкція передбачає, що такий же штрих-код повинен бути і на кожній сторінці оригіналу процесуального документа.

Проте чинне процесуальне законодавство не передбачає виготовлення оригіналів процесуальних документів лише за допомогою комп’ютера. Ще багато суддів пишуть вироки, рішення, ухвали від руки. Крім того, не всі суди, у тому числі й апеляційний, мають необхідну кількість нарадчих кімнат, обладнаних комп’ютерами, принтерами, щоб там можна було виготовляти процесуальні документи зі штрих-кодами. Для цього необхідне належне фінансування судової системи. Недофінансування створює проблеми в плані організації розгляду справ, впливає на строки їх вирішення.

— На з’їзді суддів до порядку денного включено питання щодо проекту Кодексу професійної етики судді. Участь в обговоренні документа вже взяли судді кількох міст країни, висловлюючи свої побажання. Чи долучився до дискусій Хмельницький? Якими положеннями, на вашу думку, варто було б доповнити чинну редакцію кодексу?

— Наразі діє Кодекс професійної етики судді, затверджений V з’їздом суддів України в жовтні 2002 року. Однак він містить низку положень, які не відповідають нормам чинного закону «Про судоустрій і статус суддів». Позачерговий Х з’їзд суддів України прийняв рішення про підготовку пропозицій щодо внесення змін до цього кодексу.

Сьогодні існує кілька робочих проектів, підготовлених членами Асоціації українських правників — працівниками Інституту законодавчих передбачень і правової експертизи під керівництвом професора Василя Костицького та Радою суддів. При підготовці пропозицій до тексту Кодексу професійної етики судді враховано результати регіональних дискусій у Донецьку, Івано-Франківську, Львові, Одесі, Севастополі, Харкові та Чернігові, а також експертні пропозиції суддів Німеччини (м.Кельн) та США.

Судді Хмельниччини брали участь в обговоренні пропозицій до тексту кодексу в жовтні 2012 р., яке відбулося в Києві, а також у роботі круглого столу щодо проекту Кодексу суддівської етики, проведеного 16 листопада 2012 р. у Хмельницькому університеті управління та права.

На моє переконання, Кодекс суддівської етики повинен зміцнити авторитет судової влади в суспільстві, чітко встановити рамки етичної поведінки та відмежувати її від дисциплінарної відповідальності суддів. Мають бути конкретизовані випадки порушення суддівської етики з урахуванням специфіки роботи судді.

Не завжди його поведінку можна оцінювати згідно з вимогами процесуального законодавства, є випадки недобросовісної поведінки, які повинні оцінюватися суддівським товариством на підставі Кодексу суддівської етики. Останній, вважаю, повинен встановлювати стандарти поведінки, а не дисциплінарної відповідальності суддів. Крім того, на думку суддів, кодекс має передбачати механізм та порядок захисту суддів від безпідставного, необгрунтованого звинувачення в порушенні професійної етики або норм і принципів суспільної моралі.

Відповідно до вимог п.4 ч.4 ст.54 закону «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний додержуватися присяги судді. У зв’язку із чим у кодексі варто було б приділити увагу цьому питанню та зазначити, що саме є порушенням присяги судді і що є порушенням морально-етичних принципів поведінки. Ці поняття треба чітко визначити й розмежувати.

Крім того, на мою думку, необхідно:

—    встановити коло осіб, на яких поширюється дія кодексу (професійні судді, судді у відставці, присяжні, народні засідателі);

—    визначити підстави для самовідводу судді з морально-етичних міркувань.

Уважаю, що питання дотримання суддею вимог кодексу повинне розглядатися органами суддівського самоврядування та ВККС.

— Нині триває вже третій добір кандидатів на суддівські посади. З огляду на поповнення, яке минулого року отримали суди Хмельниччини, чи достатньо підготовлені до реальної роботи новопризначені судді?

— Специфіка формування суддівського корпусу передбачає певний підхід до добору кандидатів, перевірку їх професійних і моральних якостей, здатності працювати в умовах великого фізичного й розумового напруження тощо. Крім глибоких знань у різних галузях права, претенденти повинні вміти користуватися цими знаннями, швидко орієнтуватися в тій чи іншій ситуації, при розгляді справ визначати, що є головним, а що другорядним. До того ж здатність людини кваліфіковано, сумлінно й неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також його моральні якості перевіряються шляхом тестування, іспитів і співбесіди.

Однак найоб’єктивнішу оцінку якостей кандидата на посаду судді може бути дано лише за місцем його роботи. Тому при зарахуванні осіб в резерв доцільно було б передбачити надання переваг тим з них, хто працює в судах, органах прокуратури, адвокатами, має необхідні професійні та моральні якості.

Особливістю третього етапу добору є те, що претенденти в судді повинні проходити спеціальну підготовку в Національній школі суддів. Хочеться, щоб майбутнім суддям в навчальній програмі більше часу відводилося на практичні завдання, зокрема й за участю психологів. Стажування кандидати повинні проходити в тих судах, де планують працювати. Характеристика за результатами такого стажування повинна мати вирішальне значення.

— Як ви вважаєте, сьогодні професія судді — це робота чи покликання?

— Згадалися слова відомого давньогрецького філософа Сократа, який говорив, що судді властиві 4 речі: слухати уважно, обмірковувати тверезо, відповідати ввічливо, вирішувати безсторонньо. Щоб сповна відповідати вимогам, які ставляться до судді, слід мати покликання серця і душі та постійно й наполегливо працювати над собою.