Тліюча давність

ЄСПЛ поклав на державу відповідальність за бездіяльність слідчих

Поліцейські мали би знати, що життя викраденого чоловіка висить на волосині. Утім, упродовж 2 років вони не зробили спроб уберегти його. Звичайно, легше було просто почекати зізнань убивць.

Байдужі правоохоронці

Справа «Olewnik-Cieplińska and Olewnik v. Poland» стосувалася викрадення та вбивства Кшиштофа Oлевника — брата й сина заявників. 25-річного хлопця, чий батько був бізнесменом із Плоцька, викрали у 2001-му, більше ніж 2 роки тримали в неволі та мордували. Потім, незважаючи на передання викупу, якого злочинці вимагали за допомогою телефонних повідомлень і листів, убили.

Його тіло знайшли майже через 5 років, коли один із викрадачів, якого назвав свідок у 2005 р., зізнався в скоєному та вказав місце поховання.

У своєму рішенні від 5.09.2019 Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що відбулося порушення ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через невиконання державою обов’язку захищати життя родича заявників та цієї ж норми у зв’язку з неналежним розслідуванням обставин його смерті.

У 2010 р. 10 членів банди були засуджені. Вирок переважно ґрунтувався на їхніх зізнаннях. Під час судового процесу злочинці описали, як прикували жертву до стіни за шию та ногу, як давали наркотики, били та тримали в напівголодному стані.

Слідство у справі про вбивство К.Oлевника тривало ще 17 років після викрадення. Однак обставини подій так і не були повністю з’ясовані.

Недбалість чи співучасть?

Імовірний лідер банди та двоє інших головних співучасників злочину померли за ґратами до або безпосередньо після судового розгляду справи. Незважаючи на те що їх смерті були кваліфіковані як самогубство, розслідування спричинило відставку міністра юстиції та хвилю звільнень у прокуратурі та пенітенціарній системі.

Крім дізнання стосовно членів банди, між 2009 та 2013 рр. було зроблено ще кілька спроб з’ясувати обставини викрадення та вбивства. Зокрема, Прокуратура м.Гданська відкрила кримінальні провадження проти більшості осіб, причетних до цієї справи: поліцейських — за зловживання повноваженнями, прокурорів — за недбалість, високопосадовців — за бездіяльність. Двох офіцерів виправдали, оскільки злочини були погашені давністю, у той час як інші розслідування припинили.

У 2009 р. Сейм (нижня палата парламенту) також створив комітет з розслідування, який перевіряв не тільки дії поліції та прокуратури, а й державних органів управління та тюремної служби. У його звіті у 2011 р. зазначалося, що «видима неквапливість, помилки, необачність і непрофесіоналізм слідчих мали наслідком нездатність виявити винуватців викрадення та… в кінцевому підсумку смерті К.Олевника».

Комітет також вивчав імовірність того, що помилки «державних службовців були навмисними та… спрямованими на приховування слідів, знищення доказів… Отже, деякі з них співпрацювали з бандою, яка викрала та вбила К.Олевника».

Розслідування фактів викрадення та вбивства, виявлення інших причетних осіб усе ще триває.

Не могли чи не хотіли?

У 2015 р. родина звернулась у Страсбург. Посилаючись на ст.2 конвенції, заявники стверджували, що національні органи влади були відповідальні за смерть їхнього родича, бо не змогли ефективно розслідувати обставини викрадення й у підсумку захистити його життя. Родичі вбитого вказували також на те, що не було проведено ефективного розслідування.

ЄСПЛ установив, що органам влади Польщі було відомо або мало бути відомо про існування реального ризику для життя К.Олевника з моменту його зникнення. За таких обставин влада мусила зробити все можливе для того, щоб знайти викраденого якомога швидше та встановити особи злочинців.

Євросуд мав багато доказів щодо дій, яких уживали поліція та прокуратура. Він звернув особливу увагу на звіт парламентського комітету з розслідування та його висновки. Мовилося про некомпетентність поліції протягом перших років розслідування.

Погоджуючись із такою оцінкою, Суд перерахував деякі найбільш серйозні помилки поліції. Серед іншого їй не вдалося: належним чином зібрати всі докази судово-медичної експертизи в будинку жертви безпосередньо після викрадення; протягом 3 років узяти свідчення в касира супермаркету, який продав мобільний телефон керівнику банди у 2001 р.; вивчити анонімний лист від 2003 р., в якому були названі особи, причетні до викрадення; швидко проаналізувати та відстежити дзвінки, навіть незважаючи на те, що викрадачі використовували відому телефонну СІМ-картку; проконтролювати передання викупу.

Ці помилки чітко вказували на те, що органи влади не реагували на звернення громадян з належним рівнем відданості, який є необхідним у випадку викрадення та тривалого насильного тримання людини.

Тому у Страсбурзі дійшли висновку, що органи влади повинні вважатися відповідальними за ці неподобства. ЄСПЛ констатував порушення ст.2 конвенції у зв’язку з невиконанням державою свого обов’язку захистити життя родича заявників.

У рішенні зазначено, що у 2005 р. відбувся переломний момент у розслідуванні, викрадачі були заарештовані й обвинувачені, а потім швидко засуджені, переважно після їхніх зізнань. Крім того, парламентське розслідування та зусилля Прокуратури м.Гданська у 2009 та 2013 рр. сприяли позитивному розвитку слідства.

Проте через 17 років після викрадення провадження у справі все ще тривало, а обставини подій не були повністю з’ясовані. Тому заявники залишались у стані невизначеності. Уряду надіслали запит щодо надання інформації про триваюче провадження, але він не зробив цього, пославшись на таємницю слідства.

Тож Євросуд дійшов висновку, що органи влади не провели ефективного розслідування всіх обставин смерті К.Олевника. За недбалість правоохоронців державу зобов’язали виплатити родичам загиблого €100 тис. як компенсацію за моральну шкоду.