Вигоди служби

Засуджені особи не повинні залишатися на посадах, під час перебування на яких одержували хабарі

У заключній частині аналізу практики призначення судами покарань за хабарництво, проведеного Верховним Судом спільно з апеляційними судами, піде мова про підстави та обгрунтованість призначення засудженим особам більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, а також про практику апеляційного та касаційного розгляду справ про хабарництво. Крім того, ця частина документа містить інформацію щодо заходів, яких вживають місцеві та апеляційні суди з метою підвищення рівня оперативності та якості розгляду кримінальних справ зазначеної категорії. Нагадаємо, аналіз підготували суддя ВС Володимир ПИВОВАР та головний консультант управління вивчення та аналізу судової практики ВС Ольга ІЩЕНКО.

Обгрунтованість пом’якшення

Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, урегульовано ст.69 КК, чч.1 та 2 якої були доповнені реченнями відповідного змісту згідно із законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» від 15.11.2011 №4025-VІ, що набрав чинності 18.01.2012.

Відповідно до ч.1 ст.69 КК (у редакції, що діяла до 18.01.2012) за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (частині статті) «Особливої частини» цього кодексу, або обрати інший, більш м’який вид основного покарання, не зазначений в статті (частині статті) «Особливої частини» КК, за вказаний злочин. У такому випадку суд не має права призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в «Загальній частині» КК.

Відповідно до ч.2 ст.69 КК (у редакції, що діяла до 18 січня 2012 р.) на підставах, указаних у ч.1 цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в статті (частині статті) «Особливої частини» цього кодексу як обов’язкове.

У цій категорії справ суди не часто застосовують ст.69 КК, а при її застосуванні в основному правильно зазначають у вироках наявність кількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину.

Так, Первомайський міський суд Луганської області вироком від 20.06.2011 засудив виконуючого обов’язки заступника начальника підприємства «Первомайськ-Сервіс» Р. за ч.1 ст.368 КК за одержання хабара в розмірі 2 тис. грн. за укладення договору на транспортне обслуговування та на підставі ст.69 цього кодексу призначив покарання у виді штрафу в розмірі 8,5 тис. грн. без позбавлення права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями.

Застосувавши ст.69 КК, суд врахував наявність таких пом’якшуючих обставин, як щире каяття в скоєному, визнання вини та скоєння злочину вперше.

Іншим прикладом є вирок Теплицького районного суду Вінницької області від 22.11.2011, яким засуджено Щ. за ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК із застосуванням стст.69, 70 КК до штрафу в розмірі 1,7 тис. грн. із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, а також посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю в органах державної влади, на підприємствах, в організаціях будь-якої форми власності, строком на 1 рік 2 місяці. Суд рішення про застосування до Щ. вимог ст.69 КК і призначення основного покарання у виді штрафу нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч.1 ст.368 КК, мотивував тим, що Щ. скоїв злочини, які відповідно до ст.12 КК є злочинами невеликої тяжкості, за місцем проживання характеризується позитивно, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, раніше не судимий, щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю злочинів, тяжких наслідків цими злочинами не завдано.

Але аналіз судової практики засвідчив, що не всі суди дотримуються вимог ст.69 КК.

Приймаючи рішення про призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, у т.ч. про непризначення обов’язкового додаткового покарання, суди в мотивувальній частині вироку не завжди зазначають про наявність кількох обставин, що пом’якшують покарання, та про те, яким чином ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину, а також в резолютивній частині вироку не посилаються на ст.69 КК.

Так, Старобільський районний суд Луганської області вироком від 11.05.2011 визнав винним лікаря-невропатолога неврологічного кабінету місцевої поліклініки К. в одержанні від С. хабара в розмірі 450 грн. за видачу йому листка непрацездатності та засудив за ч.1 ст.368 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки із застосуванням ст.69 КК без позбавлення права займатися лікарською діяльністю.

У цій справі суд визнав обставиною, що пом’якшує покарання, лише одну — щире каяття, що не відповідає вимогам ст.69 КК.

Аналогічні порушення вимог ст.69 КК допущені Ленінським районним судом м.Луганська, який у вироку від 10.11.2011 при призначенні Л. покарання за ч.3 ст.368 КК визнав обставиною, яка пом’якшує покарання, також лише одну — щире каяття.

Вироком цього суду Л. визнано винною в тому, що вона, працюючи на посаді коменданта гуртожитку та виконуючи обов’язки паспортиста за сумісництвом, отримала від К. хабар у розмірі 1,5 тис. грн. за сприяння йому в реєстрації в гуртожитку. Л. засуджено за ч.3 ст.368 КК із застосуванням ст.69 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

У мотивувальній частині вироку суд обгрунтував можливість звільнення підсудної від обов’язкового додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, але цього не відображено в резолютивній частині вироку.

Таким чином, унаслідок неправильного застосування судами кримінального закону засуджені у цих справах особи залишилися працювати на посадах, перебуваючи на яких одержували хабарі.

Практика судів апеляційної інстанції

Апеляційні суди вироки судів першої інстанції у справах зазначеної категорії скасовували та змінювали через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, м’якість (суворість) покарання, а також неправильне застосування кримінального закону.

Так, Апеляційний суд Вінницької області ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах від 25.05.2011 у справі за обвинуваченням О. за ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 1.04.2011 скасував та направив справу на новий судовий розгляд на тій підставі, що при призначені засудженому покарання суд першої інстанції допустив неправильне застосування кримінального закону, а саме: всупереч вимогам ч.1 ст.75 КК звільнив засудженого від відбування як основного, так і додаткового покарання замість того, щоб звільнити від відбування тільки основного покарання. Крім того, під час розгляду справи суд допустив істотну неповноту судового слідства, оскільки не повною мірою дослідив особу винного та дані про його минулу судимість. Зокрема, в матеріалах справи відсутні дані щодо сплати в дохід держави штрафу в розмірі 3,9 тис. грн., до якого О. було раніше засуджено вироком Жмеринського міськрайонного суду від 22.07.2010, що впливає на призначення засудженому остаточного покарання, а також вирок суду було скасовано через м’якість призначеного покарання, оскільки О. раніше притягувався до кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової діяльності, на шлях виправлення не став, не сплатив штрафу за попереднім вироком, після цього скоїв злочин із використанням службового становища, у зв’язку з чим призначене йому покарання із застосуванням ст.75 КК не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого через м’якість.

Також Апеляційний суд Вінницької області ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах від 8.12.2011 у справі за обвинуваченням А. за ч.1 ст.368 КК скасував вирок Ленінського районного суду м.Він­ниці від 21.10.2011, а справу закрив на підставі п.4 ст.6 КПК, звільнивши останнього від кримінальної відповідальності на підставі п.«в» ст.1, ст.6 закону «Про амністію у 2011 році» від 8.07.2011. А. обвинувачувався в скоєнні злочину невеликої тяжкості до набрання чинності зазначеним законом, вину свою визнав, має 2 неповнолітніх дітей, не позбавлений батьківських прав і не заперечує проти застосування амністії, тобто він є суб’єктом амністії.

Апеляційний суд зазначив, що відповідно до п.4 ст.6 КПК кримінальна справа не може бути порушена, а порушена — підлягає закриттю, якщо акт амністії передбачає не застосування покарання за скоєне діяння. Однак усупереч вимогам кримінально-процесуального закону та закону «Про амністію у 2011 році» суд першої інстанції постановив щодо А. обвинувальний вирок, у зв’язку з чим вирок суду було скасовано, а справу закрито через істотне порушення вимог закону.

Підставою скасування вироку і постановлення апеляційним судом нового вироку було неправильне застосування кримінального закону.

Так, Апеляційний суд Вінницької області у справі за обвинуваченням О. за ч.2 ст.368 КК вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 12.05.2011 в частині призначеного покарання скасував і постановив новий від 27.07.2011 на тій підставі, що суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон при призначенні додаткового покарання у виді позбавлення О. права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій лише в органах ДПА, хоча ст.55 КК передбачає необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на всіх державних підприємствах, установах, організаціях, що надалі не дасть їй можливості обіймати відповідні посади в інших державних підприємствах, установах, організаціях. Крім того, відповідно до ст.54 КК апеляційний суд позбавив О. 2-го рангу державного службовця.

Іншим прикладом є вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 3.06.2011, яким дії працівника правоохоронного органу Б. перекваліфіковано з ч.2 ст.368 КК на ч.1 ст.368 КК та засуджено за ч.3 ст.364 та ч.1 ст.368 КК до позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, пов’язані з владними повноваженнями, строком на 2 роки, а на підставі ст.54 КК його позбавлено спеціального звання майора міліції. Відповідно до стст.75, 76 КК засудженого звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Б. визнано винним у тому, що він  5.11.2010 вимагав та одержав від Г. хабар у розмірі 6 тис. грн. за те, що не зареєстрував заяви про злочин, не провів у законному порядку перевірки та не притягнув останнього до кримінальної відповідальності.

Призначаючи покарання, міськрайонний суд урахував відсутність обставин, які обтяжують покарання, та наявність низки обставин, які пом’якшують покарання, а саме: щире каяття у скоєному, до кримінальної відповідальності Б. притягується вперше, тривалий час працював у правоохоронних органах, проте на момент розгляду справи звільнений з посади, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, має батьків-пенсіонерів, на утриманні перебуває 3 малолітніх дітей. Суд першої інстанції визнав ці обставини такими, що дають підстави для застосування ст.75 КК, та дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання з іспитовим строком 3 роки, на підставі ст.76 КК зобов’язав його не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції й повідомляти останню про зміну місця роботи, навчання, проживання й періодично з’являтися для реєстрації до інспекції.

Апеляційний суд Кіровоградської області за апеляцією прокурора зазначений вирок суду скасував та 23.08.2011 постановив новий, яким призначив засудженому реальне покарання із застосуванням ст.69 КК у виді позбавлення волі строком на 3 роки без конфіскації майна та з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, пов’язані із владними повноваженнями, строком на 2 роки.

Цей вирок апеляційного суду було переглянуто в касаційному порядку та ухвалою ВСС від 8.12.2011 залишено без змін.

Касаційний розгляд

Порушення вимог кримінального законодавства щодо призначення покарання стало підставою для скасування та зміни вироків (ухвал) Верховним Судом.

Так, колегія суддів Судової палати в кримінальних справах ВС ухвалою від 23.03.2011 за касаційною скаргою прокурора скасувала вирок і направила на новий судовий розгляд справу щодо Ч., який вироком Апеляційного суду Одеської області від 2.06.2010 засуджений за ч.2 ст.368 КК до позбавленні волі строком на 5 років із позбавленням права обіймати посади в судових органах строком на 3 роки та із застосуванням ст.54 КК — позбавлення ІІ кваліфікаційного класу судді.

На підставі ст.75 КК Ч. звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Ч. визнано винним у тому, що він як суддя Доманівського районного суду Миколаївської області 20 та 24 лютого 2009 р. отримав від підсудних О. та Т. 5 тис. грн. хабара за призначення їм покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. О. і Т. притягнені до суду за скоєння злочину, склад якого передбачено ч.3 ст.185 КК.

Переглядаючи вирок за касаційним поданням прокурора, який просив його скасувати у зв’язку із неправильним застосуванням стст.75, 77 КК, касаційний суд частково погодився з доводами подання й зазначив таке.

Відповідно до положень ст.75 КК у випадку призначення одного із основних покарань, передбачених цією нормою, суд з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи вправі звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням. Але при цьому не може звільнити його від відбування додаткового покарання. Навпаки, згідно зі ст.77 КК при ухваленні такого рішення суд може призначити окремі додаткові покарання, з-поміж них і ті, що були обрані в цій справі, —позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення кваліфікаційного класу судді.

Наведене дає підстави вважати, що суд при призначенні покарання Ч. неправильно застосував кримінальний закон, у зв’язку з чим вирок апеляційного суду було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

Іншим прикладом є вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 23.06.2010, яким засуджено П. за ч.2 ст.368 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком на 3 роки та з конфіскацією 1/2 майна, що є його власністю.

На підставі ст.75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Апеляційний суд Чернігівської області вироком від 5.10.2010 вирок місцевого суду щодо П. у частині призначеного покарання скасував та призначив покарання за ч.2 ст.368 КК із застосуванням ст.69 КК у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком на 2 роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст.54 КК П. позбавлено 7-го рангу п’ятої категорії державного службовця.

П. засуджено за те, що він, працюючи начальником управління Держкомзему в м.Чернігові, 23.03.2010 одержав від М. хабар у розмірі $1 тис. 500 за сприяння у виділенні земельної ділянки для ведення садівництва.

Касаційна скарга захисника К. про зміну вироку і застосування щодо П. ст.75 КК задоволена частково з таких підстав.

Відповідно до вимог закону щодо загальних засад призначення покарання суд, обираючи останнє, повинен врахувати ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Обираючи П. покарання, суд апеляційної інстанції не дотримався вимог стст.65—67 КК. Дійшовши обгрунтованого висновку про м’якість призначеного П. покарання із застосуванням ст.75 КК та необхідність із врахуванням ступеня тяжкості скоєного ним злочину призначення йому покарання з його реальним відбуванням у місцях позбавлення волі, суд не повною мірою врахував дані про особу та стан здоров’я засудженого і призначив йому надто суворе покарання. Зокрема, суд не врахував, що П. має тривалий стаж роботи на різних посадах в органах державного управління, характеризується виключно позитивно, раніше не притягувався до відповідальності, має хронічні захворювання, що підтверджуються відповідною медичною довідкою.

З урахуванням наведеного, колегія суддів ВС змінила вирок щодо П. та, застосувавши ст.69 КК, пом’якшила покарання до 1 року 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком на 2 роки та з конфіскацією всього належного йому майна. У решті вирок залишено без змін.

Підвищуємо рівень якості

Аналіз судової практики засвідчив, що суди, за винятком деяких випадків, вимоги стст.23 та 23² КПК щодо з’ясування причин та умов, що сприяли скоєнню злочину, не виконували й реагування на них окремими ухвалами (постановами) не було. Лише деякі місцеві суди в кримінальних справах про хабарництво реагували окремими постановами.

Так, Ленінський районний суд м.Вінниці в кримінальній справі за обвинуваченням К. за ч.2 ст.368 КК виніс окрему постанову стосовно порушень, допущених начальником Вінницького РВ УМВС у Вінницькій області щодо формального ставлення до добору, підготовки та розстановки кадрів, незадовільного проведення профілактичної роботи щодо попередження злочинності серед особового складу слідчих слідчого відділу Вінницького РВ УМВС у Вінницькій області.

Цей же суд у кримінальній справі за обвинуваченням К. за ч.1 ст.366 та ч.2 ст.368 КК виніс окрему постанову стосовно порушень, допущених начальником Ленінського РВ УМВС у Вінницькій області щодо необхідності підвищення контролю за особовим складом та проведення профілактичної роботи щодо попередження аналогічних злочинів.

З метою підвищення рівня оперативності та якості розгляду кримінальних справ зазначеної категорії апеляційні суди періодично проводять узагальнення судової практики розгляду кримінальних справ про злочини з ознаками корупційних діянь, зокрема про одержання хабара.

Результати узагальнень, зокрема щодо строків та якості розгляду кримінальних справ про хабарництво, обговорюються на регіональних семінарах суддів. Крім того, судді апеляційних судів надають методичну та практичну допомогу суддям місцевих судів у застосуванні законодавства, у т.ч. із виїздом на місця.

За повідомленнями районних судів, питання, що стосуються оперативності та якості розгляду кримінальних справ зазначеної категорії, періодично розглядаються на нарадах за участю голови суду, а також щороку обговорюються на нарадах, присвячених підсумкам роботи суду.

Результати проведеного аналізу свідчать, що суди загалом правильно вирішують питання щодо призначення покарання у справах про хабарництво.

У більшості випадків суди дотримуються закріпленого у ч.2 ст.65 КК принципу доцільності покарання, тобто засудженій особі призначається покарання, яке необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Водночас у практиці судів ще мають місце недоліки та помилки. Деякі суди при призначенні покарання неправильно застосовують норми кримінального закону, але за відсутності апеляцій учасників процесу вироки місцевих судів залишаються без змін. За наявності відповідного оскарження, такі недоліки та помилки виправляють суди вищого рівня.