Злочинність на окупованій території залишається безкарною, — звіт

Судова система України не здатна ефективно розслідувати та притягувати до відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту.

Про це йдеться у звіті «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації», в обговоренні якого взяли участь члени Ради суддів України, повідомляє «ЗіБ».

Як повідомили в прес-службі РСУ, дослідження протягом 2016-2017 рр проводило МФ «Відродження» разом з низкою правозахисних центрів та ГО «Вектор прав людини».

Як показало дослідження, загальні та специфічні причини, зумовлені збройним конфліктом призвели до значного зростання навантаження на місцеві загальні суди Донецької та Луганської областей. Тут спостерігаються серйозні проблеми на фоні тиску на суддів та суд під час здійснення правосуддя. Найбільш поширеною формою впливу судді назвали вплив через загрози рідним, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. Після початку російської агресії умови роботи суддів Донеччини та Луганщини здебільшого погіршилися. Крім того, законодавство України не містить жодних інструкцій, як діяти системі правосуддя в умовах бойових дій. Судова практика щодо покладення обов’язку відшкодувати шкоду внаслідок терористичних актів на державу Україна через нечіткість законодавчого регулювання непослідовна (навіть на рівні касаційної інстанції)поки що складається не на користь позивачів.

Практика українських судів щодо покладення обов’язку відшкодувати шкоду внаслідок подій на сході України на РФ складається на користь потерпілих осіб, оскільки органи РФ не оскаржують судові рішення. Але виконання таких рішень ще не стало реальністю.

Внаслідок припинення діяльності державних органів та установ на окупованих територіях ускладнилося виконання судових рішень у справах, де такі орган чи установа були стороною. Також ускладнено виконання рішення судів щодо боржників, які проживають чи знаходяться на окупованих територіях.

Отримання стягувачем виконавчого документа у справі, матеріали якої залишилися наокупованій території, є надто складною процедурою і вимагає відновлення втраченихматеріалів справи.

Невизначеним був і залишається статус полонених.

Процедури обміну полоненими під час збройного конфлікту на сході України залишаються за межами правового регулювання.

Необхідність сплати судового збору була істотною проблемою для звернення до суду жертв збройного конфлікту. Суди часто територіально віддалені для осіб-переселенців, що ускладнює їх фізичний доступ до суду.

Повідомлення учасників судових процесів із числа внутрішньо переміщених осіб часто ускладнене неможливістю встановити їх фактичне місце проживання.

Учасники бойових дій під час проведення операції об’єднаних сил мають надто короткий строк звернення до суду у службових спорах. Особи, які беруть участь в операції об’єднаних сил, обмежені у можливостях особисто брати участь у судовому процесі. Учасникам бойових дій, які є підсудними, часто не забезпечують право участі в апеляційному перегляді справи.

Окремою проблемою дослідники визначили свавільне затримання осіб, утримання в місцях несвободи,а також безальтернативність запобіжного заходу, коли йдеться про «тяжкі» статті КК України, наприклад, ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України). Розслідування випадків свавільних затримань, утримань у місцях несвободи, а також зникнень і притягнення винних осіб до відповідальності майже завжди неефективне.

Винувата особа має можливість уникнути правосуддя шляхом переховування на окупованих територіях. Злочинність на непідконтрольній території фактично залишається безкарною. Значна кількість справ розглядається в заочному провадженні, оскільки підсудні перебувають на непідконтрольній українській владі території.

Кваліфікація злочинів військовослужбовців РФ, громадян України та іноземців – учасників так званих ДНР, ЛНР, які зі зброєю в руках беруть участь у воєнних діях, залежить від чіткого визначення статусу збройного конфлікту на сході України та його учасників, якого наразі немає.

Що ж до злочинної (або терористичної) природи організованих збройних угруповань так званих ДНР і ЛНР, то, безумовно, їхня діяльність порушує законодавство України і повинна бути оцінена під кутом зору кримінального права. Однак суди здебільшого не визнають загальновідомим фактом те, що так звані ДНР та ЛНР є терористичними організаціями, а тому «терористичність» цих організації потребує доказування в кожному окремому провадженні. Внаслідок цього відсутня уніфікована практика кваліфікації однакових злочинів.