Ліга недоторканних

Чи не пора скасувати дипломатичний імунітет?

Дипломатичний імунітет ставить іноземних дипломатів вище за закони країни, в якій вони живуть і працюють. Чи не відкриває ця система можливості для зловживання таким привілейованим становищем? Питання про дипломатичний статус знову привернуло увагу у Великій Британії у зв’язку з незвичайною справою, що розглядається в лондонському суді.

Заможний посол

Саудівський бізнесмен, шейх Валід Джуффалі посилається на дипломатичний імунітет, намагаючись оскаржити претензії своєї колишньої дружини — моделі Крістіни Естради, котра претендує на частину його чотиримільярдних статків. Як було заявлено в суді, вони розлучилися в 2013 році.

У 2014-му В.Джуффалі був призначений карибською острівною державою Сент-Люсія на посаду постійного представника в Міжнародній морській організації, секретаріат якої розташований у Лондоні. Це призначення тоді здивувало багатьох.

У лютому Високий суд ухвалив, що в цьому випадку дипломатичний статус являє собою «абсолютно штучну конструкцію», оскільки В.Джуффалі ніколи не був пов’язаний ні з островом Сент-Люсія, ні з мореплаванням.

Наприкінці березня цього року апеляційний суд постановив, що суддя був не правий, визначивши, що В.Джуффалі «в принципі не може мати дипломатичний імунітет». Одночасно апеляційний суд відхилив і позов бізнесмена, вирішивши, що його дипломатичний статус не має стосунку до суті розглядуваної справи, оскільки В.Джуффалі має дозвіл на постійне проживання в країні й тому не має імунітету від цивільних судових претензій.

Особи, що мають право на постійне місце проживання в країні і є дипломатами іноземної держави, згідно із законом наділені імунітетом тільки стосовно дій, пов’язаних з їхніми службовими обов’язками.

Після винесення судового рішення представник саудівського мільярдера заявив, що В.Джуффалі відповідально виконував свої дипломатичні обов’язки і що прем’єр-міністр Сент-Люсії у своїх свідченнях також відзначив, що В.Джуффалі старанно виконував свою роботу. Він, проте, був обурений тим, що суд визнав саудівського бізнесмена особою, що має статус британського резидента.

Уряд Сент-Люсії заявив, що завжди дотримувався необхідних процедур при призначенні дипломатів і що випадок В.Джуффалі не був винятком.

Міжнародна морська організація відмовилася прокоментувати ситуацію.

Наріжний камінь

Дипломатичний імунітет, призначений захищати від різних загроз дипломатів, котрі працюють у ворожому оточенні, — це давній наріжний камінь міжнародних відносин. Історія цього принципу сягає глибини віків; він діяв задовго до ухвалення Віденської конвенції.

У Великій Британії проживають близько 25 тис. іноземних дипломатів і членів їхніх сімей, що також мають дипломатичний імунітет. Випадок з В.Джуффалі — не перший, який викликає питання. Так, шейх Хамід бен Джасім бен Джабер аль Тані уникнув суду завдяки дипломатичному імунітету.

У 2010 році тодішній міністр внутрішніх справ Вільям Хейг обнародував подробиці 18 злочинів, у яких звинуватили іноземних дипломатів, котрі працювали в Сполученому Королівстві. Серед цих випадків — сексуальні домагання, контрабанда людей, погрози вбивства і керування авто в нетверезому стані.

У грудні повідомлялося, що співробітники посольств заборгували ‡95 млн у вигляді плати за проїзд у центр Лондона. Посольства багатьох країн уважають, що ця плата — вид податку, а дипломати звільнені Віденською конвенцією від сплати податків.

У лютому суд постановив, що шейх Хамід бен Джасім бен джабер Аль Тані, один з найзаможніших людей на планеті й колишній прем’єр-міністр Катару, на підставі свого дипломатичного статусу не може постати перед судом у справі про незаконне ув’язнення в Катарі чоловіка, котрий мав подвійне громадянство Британії та Катару. Шейх Хамід і уряд Катару відкинули звинувачення, заявивши, що із цією людиною поводилися відповідно до міжнародного права і законів Катару.

Подібні випадки привели до закликів переглянути систему дипломатичного імунітету.

«Застаріла система»

Адвокат Джеффрі Робінсон, котрий спеціалізується на правах людини, вважає, що дипломатична недоторканність мала сенс у часи холодної війни, коли дипломати дійсно працювали у ворожому оточенні й могли потрапити в якусь пастку, проте зараз вона вже не потрібна.

«Вона (ця система) ставить дипломатів вище за закон, — говорить він. — Це суперечить Великій хартії вільностей. Думаю, що Віденська конвенція має бути змінена, а дипломатичний імунітет — обмежений. Я не вважаю, що дипломатичний імунітет повинен поширюватися на всі цивільні позови. Він має діяти тільки у випадку кримінального переслідування і лише за певних умов».

Юрист також переконаний, що поняття «дипломат» дуже розпливчасте, оскільки стосується не тільки послів і співробітників дипмісій, котрі представляють свої країни за кордоном, а й різних агентств ООН і представництв інших міжнародних організацій.

І хоча призначення іноземців дипломатами — порівняно рідкісне явище, у випадку В.Джуффалі існують побоювання, що цю систему просто використали для того, щоб уникнути судового переслідування.

«У світі є кілька країн, де ви можете купити громадянство», — говорить адвокат Марк Стівенс, колишній президент Асоціації юристів Британської співдружності. Він підозрює, що за відповідну плату там можна отримати й дещо інше. «Якщо ви — якась шишка, що стоїть за багатомільйонною шахрайською схемою, вам сам Бог велить отримати дипломатичний паспорт і відповідний дипломатичний імунітет», — зауважив він.

На практиці, проте, дипломатичний статус не завжди може вберегти від переслідування правоохоронних органів. Так, грузинський дипломат Георгій Махарадзе, який зловживав алкоголем, у 1997 році у Вашингтоні, перебуваючи за кермом, наїхав на підлітка. Американська влада попросила Грузію позбавити його дипломатичного статусу. Це було зроблено, і Г.Махарадзе зізнався в неумисному вбивстві.

У листопаді 2015 року нарешті зрушилася з місця й справа про вбивство співробітниці лондонської поліції Івонни Флетчер. Після усунення Каддафі розслідування цієї справи було розширене, і за підозрою у вбивстві арештували громадянина Лівії.

«Твердий підхід»

Прихильники збереження системи в її нинішньому вигляді стверджують, що вона охороняє послів та інших співробітників дипломатичної місії від загроз і від фіктивних судових претензій з метою перешкодити їхній роботі. «Це необхідний інструмент. Він захищає дипломатів, котрі працюють за кордоном», — говорить професор міжнародного права Лондонського університету Саут-Бенк Крейг-Баркер. Він уважає, що це обов’язок міністерства закордонних справ — не приймати вірчі грамоти, якщо кандидатура нового дипломата викликає підозри, і видворяти з країни тих, хто допускає серйозні порушення закону.

Представник британського МЗС стверджує, що дипломатичний імунітет дозволяє британським дипломатам працювати в різних країнах, у тому числі й недружні. Він додав, що володарі дипломатичного статусу не повинні отримувати з нього особисту вигоду й що Віденська конвенція передбачає: дипломати повинні поважати закони країни перебування. «Британія займає тверду позицію щодо дипломатичних місій, чиї співробітники порушують закон. У більшості серйозних випадків ми вимагаємо видворення таких людей з країни», — зауважив представник МЗС.

Міністр закордонних справ Великої Британії Філіп Геммонд розкритикував рішення судді щодо позбавлення шейха В.Джуффалі імунітету, британське МЗС направило до апеляційного суду свою думку, в якій було сказано, що суддя припустився помилки.

Інститут дипломатичного імунітету, можливо, такий старий, як і міждержавні відносини, але спори із цього приводу триватимуть.

Довідка «ЗіБ»

Стаття 29 Віденської конвенції про дипломатичні відносини

Особа дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або затриманню в будь-якій формі. Держава перебування зобов’язана ставитися до нього з належною повагою й вживати всіх належних заходів для попередження будь-яких посягань на його особу, свободу або гідність.