Горе переможеним!

До чого приведе спроба легалізації проскрипцій в Україні

У процесі вивчення вітчизняного законодавства незмінно виникає відчуття, що закони в нашій країні пишуть люди, дуже далекі не тільки від України і юриспруденції, а й від здорового глузду. Цю тезу підтвердив і законопроект «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо особливостей звернення в дохід держави грошових коштів, цінностей і доходів від них до ухвалення вироку суду)» (№4057), що пройшов перше читання.

Від Сулли до торби

Уважне ознайомлення з пропонованими групою народних депутатів доповненнями до КПК викликає ефект дежавю. Відразу згадується курс лекцій з історії римського права й інструмент проскрипцій, яким диктатори та імператори Стародавнього Риму користувалися для зведення рахунків з опозицією, вільнодумцями і, звичайно, для наповнення державної скарбниці й особистого збагачення. Вперше таке поняття було введене в практику в 82 році до н.е. спеціальним едиктом про проскрипції диктатора Сулли.

Суть його полягала в такому. Сулла склав список опозиціонерів, які підлягали знищенню, а їхнє майно конфіскувалося на користь держави, тобто на користь еліти, що виграла громадянську війну. Дітей і родичів тих, хто програв, виганяли й позбавляли римського громадянства. Масова розправа і швидке збагачення стимулювалися тим, що до списку вже почали вносити сторонніх людей, котрі не мали жодного стосунку до переможених, проте мали майно і гроші, на які зазіхали донощики й ненаситні переможці.

В історії розвитку людського суспільства цей інструмент покарання існував у різних формах: від інквізиції в середньовіччі до розкуркулення в СРСР. Безперечно, це дико, коли подібний проект з жорсткою каральною функцією спеціальної конфіскації з’явився в європейській державі в 2016 році.

Заручники держави

Висновок про те, що ці доповнення до КПК несуть у собі згубні для держави й соціально-економічного добробуту суспільства елементи проскрипцій, можна проілюструвати на прикладі аналізу деяких статей проекту №4057. Але насамперед звертає на себе увагу сама концепція документа, яка, по суті, несе зерно розбрату й ставить під сумнів принципи презумпції невинуватості й недоторканності приватної власності.

Майно підозрюваного без доказів вини в ході розслідування і без вироку суду апріорі стає заручником і об’єктом посягання на нього з боку держави. Така концепція йде в розріз з Декларацією про державний суверенітет України, законом «Про власність» і Конституцією.

Зараз в Основному Законі встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів приватної власності може бути застосоване тільки як виняток з мотивів суспільної необхідності, за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з подальшим повним відшкодуванням їх вартості допускається тільки в умовах воєнного або надзвичайного стану. Конфіскація майна можлива виключно за рішенням суду у випадках, обсязі й порядку, встановлених законом (ст.41 Конституції). Однак те, що гарантує Основний Закон, оспорюють своєю ініціативою народні депутати.

Стосується кожного!

Спочатку в п.2 ст.297⁶ КПК (у редакції проекту) конкретизуються види правопорушень, за яких можлива процедура спеціальної конфіскації. Вона застосовується при обвинуваченнях у зловживанні службовим становищем (ст.191 Кримінального кодексу), організації та участі в діяльності організованих злочинних угруповань (ст.255 КК), одержанні хабара (ст.368 КК). Звернімо увагу, що ці правопорушення зачіпають не тільки чиновників, а й усіх громадян України. А проектом не передбачено вузької цільової спрямованості тільки на державних службовців.

Крім того, в ч.2 ст.59 КК установлено, що майно конфіскується за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості. Також конфіскація може бути застосована тільки у випадках, спеціально передбачених «Особливою частиною» КК. Але санкції чч.1—4 ст.191, чч.1, 2 ст.368, чч.1, 2 ст.369² КК не передбачають такого виду покарання, як конфіскація. До того ж більшість з указаних у ст.297⁶ КПК (у редакції проекту) складів не є тяжкими або особливо тяжкими злочинами.

Наступним пунктом визначається коло цінностей, які підлягають конфіскації. Туманне формулювання про «інші цінності» може охоплювати також рухоме й нерухоме майно, акції підприємств, крім основного переліку. Фактично в такого підозрюваного можуть забрати все до останньої нитки.

Більше того, пп.2 п.4 ст.297⁶ допускає вилучення майна третіх осіб. Його конфіскують, якщо власник — підозрюваний чи третя сторона — не зможе пояснити походження цінностей і заявлені доходи не відповідають витратам. Яким чином таку невідповідність установлюватимуть — невідомо. В Податковому, а тим більше в Кримінальному кодексах немає порядку і методики виявлення розбіжностей між доходами і витратами.

Законодавче поняття «третя особа» має розпливчате визначення, під яке, крім родичів, можуть потрапити особи, котрі прямо чи опосередковано мають стосунок до підозрюваних. Також не визначено методу доказування факту умисного передання майна підозрюваним третій особі до відкриття кримінального провадження. Фактично третьою особою за умови старанного виконання закону може стати кожен з нас!

Зокрема, така можливість виникає, коли покупцеві певного майна згодом пред’являють підозру в скоєнні злочину і в ході досудового розслідування виявляється, що він не може довести законності походження коштів, витрачених на покупку. Продавець у такій ситуації не може і не повинен володіти інформацією про законність походження отриманих грошей. Проте, за логікою проекту, ці кошти будуть вилучені й обернені в дохід держави, а продане майно залишиться у власності підозрюваного або буде конфісковане після вироку суду.

Гарний підозрюваний — мертвий підозрюваний?

Однією з умов конфіскації в підозрюваного майна пп.1 п.5 ст.297⁶ називає переховування від слідства і суду більш як 6 місяців. На жаль, в Україні правоохоронні й судові органи використовують практику відкриття кримінальних проваджень і проведення судових засідань без належного сповіщення відповідача або підозрюваного. Законодавчо не встановлена відповідальність за неналежне сповіщення, що може призвести до безлічі фальсифікацій. Громадянин може жити й не знати, що 6 місяців є підозрюваним (з урахуванням того, що нині будь-яка заява і скарга автоматично вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань), і в судний день втратить усе — і волю, і майно.

Якщо дотримуватися буквально написаного в пп.2 п.5 ст.297⁶ КПК, з урахуванням правил пунктуації й логічного сенсу, отримуємо реінкарнацію едикту Сулли. Його головна думка полягає в тому, щоб підозрюваного схопити, вбити, а потім вилучити майно на користь держави.

Пред’явивши громадянинові підозри за стст.191, 255, 368 КК, провівши процедуру спеціальної конфіскації й тримаючи його як підозрюваного в слідчому ізоляторі, держава буде зацікавлена не доводити справу до вироку, що значно спростить процес вилучення його майна на свою користь. Адже подати прохання про спеціальну конфіскацію можна, не доводячи слідство до кінця, не висуваючи офіційних обвинувачень, а лише за фактом закриття кримінального провадження внаслідок смерті підозрюваного. Невже законодавець через невміння користуватися комами здатний оживити фатальні рішення?

Прокурор з повноваженнями рейдера

Для спрощення процесу спецконфіскації п.6 ст.297⁶ і п.3 ст.297⁷ КПК (у редакції проекту) наділяють прокурорів абсолютним правом контролювати й ініціювати процес вилучення майна підозрюваних на користь держави до винесення рішення суду. Тільки одноосібно прокурор визначає обставини і причини, за яких реалізується ця процедура. Якщо прокурор установив обставини, що доводять злочинне походження цінностей, він отримує можливість анулювати право власності.

Інститут прокуратури сьогодні навіть не увійшов у процес реформування, тому «старі» корумповані прокурори визначатимуть обставини для вилучення. Нереформована прокуратура отримує абсолютні рейдерські повноваження щодо вилучення власності громадян, які перебувають у статусі підозрюваних.

А ст. 297⁸ КПК фактично розв’язує руки суду й прокуратурі в частині використання права заочного розгляду питань про спеціальну конфіскацію майна без присутності в суді підозрюваних і третіх осіб. Тобто вам і не треба знати, що десь в Україні ви не тільки підозрюваний, а й у вас ще заочно відбирають ваше майно на користь держави.

Крім того, п.2 ст.297¹⁰ КПК позбавляє підозрюваного можливості оспорювати рішення першої та апеляційної інстанцій про спеціальну конфіскацію у вищому спеціалізованому і Верховному судах. Невже так спеціально прописали, щоб замкнути коло в регіонах і розв’язати руки місцевим рейдерам і донощикам?

Так, з одного боку, п.1 ст.297¹¹ говорить: якщо суд установить невинуватість особи в скоєнні злочинів, передбачених стст.191, 255, 368 КК (інакше кажучи, як можна довести законність володіння своїм майном?), то колишній підозрюваний має право вимагати повернення конфіскованого через рік після вилучення. А з другого — ніде не прописана процедура збереження й обліку майна.

Також не уточнюється, як повернути майно, якщо виправдувальний вирок (як основна умова звернення до суду) був ухвалений пізніше, ніж через один рік після спецконфіскації?. Тобто якщо підозрюваний протягом року не зможе виправдатися, він автоматично втрачає все своє майно, навіть якщо врешті-решт буде виправданий за всіма пунктами обвинувачення. І судова тяганина стане ще одним способом для рейдерів оволодіти вподобаним підприємством.

«У найкращих міжнародних традиціях»

У пояснювальній записці творці закону роблять акцент на тому, що проект написано в найкращих міжнародних традиціях з питань спеціальної конфіскації. Цей інструмент дійсно існує в багатьох країнах, особливо в державах звичайного права, оскільки там діє незалежна судова влада. Але навіть у таких країнах, як США і Велика Британія, інструмент NCB (non-conviction based forfeiture — конфіскація без вироку суду), який імплементується в рамках цивільного процесу (in rem procedures), зазвичай використовується паралельно з кримінальним провадженням.

NCB застосовується і в деяких європейських державах, але так, щоб закон забезпечував власникові майна всі гарантії і стандарти для захисту свого базового конституційного права. Щоб конфіскувати що-небудь без наявності вироку, потрібно в суді довести злочинність походження майна. І зробити це без якісного, неупередженого кримінального провадження, яке показує прямий зв’язок майна зі злочином, нереально в ЄС і тим більше нереально, по суті, в Україні.

У п.3 ст.297¹¹ КПК (уже за Фрейдом) встановлюється, що закон діє 2 роки. Едикти Сулли теж діяли тільки протягом 2-х років! Може, саме ці «найкращі міжнародні традиції» мали на увазі депутати?

Механізм спецконфіскації працює ефективно тільки в тих державах, де діє професійна, некорумпована прокуратура і суди. Але в руках корумпованого українського прокурора й судді інструмент спецконфіскації стане сучасною рейдерської схемою і каральним інструментом проскрипцій з кримінальним відтінком і дискримінацією населення за майновою ознакою.

Враховуючи те, що положення проекту суперечать нормам Конституції й законодавства України про кримінальну відповідальність, не можна не погодитися з думкою головного науково-експертного управління Верховної Ради, яке зробило єдино правильний висновок про неприйнятність цієї ініціативи й рекомендувало відхилити законопроект. Проте до висновків експертів не прислухалися й дали надію черговому мертвому закону стати реальним і внести смуту в українське суспільство.

Наші нардепи документ не прочитали, а тільки вивчили пояснювальну записку до нього, в якій основною метою було визначено «повернення коштів, украдених режимом Януковича». На жаль, механізму, як ці кошти повернути до бюджету України, закон не встановлює, проте відкриває можливості наповнення порожньої скарбниці за рахунок населення — через легалізацію варварського доісторичного інструменту проскрипцій.