Звання, помножене на нуль

Три версії причин, що змусили п’ятого заступитися за четвертого

Уперше в практиці глава держави оскаржив власноруч підписаний акт уже наступного дня після набуття ним чинності. За офіційною версією, аби унеможливити скасування закону в судовому порядку. За неофіційною — аби убезпечити себе від зазіхань з боку Верховної Ради. Але, можливо, більш близька до правди третя, ще несподіваніша причина.

Бий своїх, аби чужі не скаржилися

Якщо згадати хронологію появи закону «Про позбавлення В. Януковича звання Президента України» №144-VIII,
то парламент ухвалив його ще 4 лютого цього року. За інформацією офіційного сайту ВР, спікер Володимир Гройсман підписав документ та направив його Президенту Петрові Порошенку 9 лютого. Після цього закон «загубився»: глава держави не підписав його, але і не наклав вето.

Лише в середині травня про нього раптом згадав лідер радикалів Олег Ляшко. Спікер пообіцяв розібратися, в яких коридорах заблукав документ. На це знадобився ще місяць, і 17 червня закон побачив світ. Однак за два дні стало відомо, що глава держави вніс подання до Конституційного Суду, в якому піддав сумніву повноваження парламенту приймати такі акти в принципі.

Бажання П.Порошенка заступитися за свого попередника викликало неабиякий резонанс у ЗМІ. Втім, заступник глави Адміністрації Президента Віталій Ковальчук невдовзі дав доволі несподіване пояснення. «Звернувшись до Конституційного Суду, П.Порошенко зробив цілком очевидний юридичний хід, обгрунтований необхідністю бути впевненим, що в майбутньому цей закон не буде оскаржений у суді ні в Україні, ні за кордоном», — зазначив В.Ковальчук.

Пересічного громадянина таке обгрунтування може й заспокоїть. Однак кожен більш-менш обізнаний правник розуміє неможливість оскарження в судах конституційності закону. А закордонним установам, які повноважні розглядати скарги щодо дотримання Україною міжнародних зобов’язань, спори про президентські гарантії не підсудні. Отже, ніщо не вимагало від гаранта такого поспіху: якщо закон хтось і наважиться оскаржити, то лише в КС.

Тим більше, якщо йти за такою логікою, то глава держави мав би внести на вул. Жилянську подання стосовно доброго десятка рішень парламенту. Особливо тих, що були ухвалені в революційному запалі наприкінці лютого—початку березня 2014 року. І насамперед — стосовно постанови ВР від 22.02.2014 №750-VII, якою відновлена дія Основного Закону в редакції 2004 року. Адже у той час Конституція навіть поруч не лежала з деякими актами.

Натомість позбавлення четвертого Президента його звання не має практичного значення для розвитку країни як правової держави. Та й рішення Суду щодо конституційності будь-якого закону не перешкоджає його скасуванню самим парламентом у майбутньому. Тобто версія В.Ковальчука —
не більш ніж ширма для справжніх мотивів унесення подання.

Сам собі рятувальник

Водночас установлення невідповідності Основному Закону того чи іншого акта навряд чи зупинить народних депутатів від повторення прецеденту. Достатньо згадати ту саму постанову ВР №750-VII або численні спроби Уряду обмежити чи скасувати законом про державний бюджет різноманітні соціальні виплати, заробітну плату чи пенсії.

Ці приклади ставлять під сумнів другу версію, котру висловлювали в соцмережах окремі фахівці: бажання П.Порошенка втримати парламент від спокуси застосувати щодо нього таку ж практику позбавлення президентського звання. Причому не тільки після закінчення повноважень, а й достроково. Така собі традиційна «уловка-22»: турбота про себе самого в разі виникнення реальної небезпеки є проявом здорового глузду. Адже, на думку деяких експертів, якщо залишити закон у силі, Верховна Рада нібито матиме індульгенцію на довільне поводження із першими особами держави.

Так, судячи з тексту подання, не виключено, що воно лягло на стіл Президента одночасно з текстом закону №144-VIII. Документ містить незаперечні аргументи, підкріплені посиланнями на рішення самого КС щодо як неможливості ухвалювати ненормативні акти у вигляді законів, так і відсутності в Конституції положення, яке давало б парламенту право на власний розсуд «множити на нуль» звання Президента. Це обгрунтування майже не залишає КС шляху для альтернативного вирішення спору.

Звісно, версія «самопорятунку» могла б спрацювати в правовій державі, де сформована повага політиків і чиновників до рішень судів усіх рівнів. Та якщо Верховна Рада час від часу ігнорує й більш принципові правові позиції КС, то що змусить її раптом змінити своє ставлення до власних обов’язків?

Отже, можна припустити, що в разі виникнення необхідності прийняти той чи інший акт нардепи схвалять його, не озираючись на будь-які застереження КС. Хіба що подбають про «залізобетонну» аргументацію для суспільства щодо крайньої необхідності такого рішення. І принагідно знову звинуватять Суд у перевищенні повноважень під час ухвалення «незручного» рішення та ігноруванні волі народу.

Стратегія плюндрування

З огляду на практику, що склалася останнім часом, президентське подання можна розглядати і як складову стратегії щодо дискредитації чинного складу КС. Причому розробленої не самотужки на вул. Банковій, а спільно з лідерами парламентських фракцій.

Ця, третя, версія вкладається у ланцюг інших подій довкола Суду. Нагадаємо: на вул. Жилянській перебувають на розгляді дві резонансні справи: щодо люстрації та пакету законів ідеологічного спрямування. Їх доля доволі туманна, а наслідки скасування взагалі загрожують катастрофою для стабільності владної коаліції.

Водночас пропоновані зміни до люстраційного закону передбачають поширення процедури очищення на суддів КС. На цьому тижні міністр юстиції Павло Петренко окремо наголосив, що висновки Венеціанської комісії нібито не заперечують такого очищення. Рік тому на нього не наважилися. Суд був украй потрібний для ухвалення рішення щодо кримського референдуму. Сьогодні, з огляду на зміну тональності у виступах окремих політиків і чиновників, він уже сприймається останніми як потенційна загроза.

Додамо до цього кримінальне провадження, яке за два дні до свого звільнення ініціював колишній голова СБУ Валентин Наливайченко. Він стверджував про наявність доказів щодо перевищення Головою КС Юрієм Бауліним службових повноважень, «що призвело до узурпації влади колишнім Президентом Віктором Януковичем». Тобто правове підгрунтя для очищення Суду від небажаних фахівців фактично створене.

Натомість інформаційний супровід для внутрішнього і зовнішнього використання вельми слабкий. Юридичні тонкощі важко донести до суспільної свідомості. Набагато простіше продемонструвати: судді КС захищають не демократію і право, а того, кому зобов’язані своїми посадами. І що може бути більш наочним, ніж визнання неконституційним рішення парламенту про позбавлення В.Януковича звання Президента?!

Для п’ятого глави держави такий результат стане подвійною перемогою. З одного боку, він не перебиратиме на себе суспільний негатив, який би неодмінно отримав у разі накладення вето на закон №144-VIII. З другого — якщо 2-а версія і є мотивом для оскарження акта, то і тут мета буде досягнута.

Цугцванг для КС

За таких обставин у суддів КС залишається небагато простору для маневру. Визнати закон №144-VIII конституційним не дозволить власна фахова гордість. А протилежне рішення матиме вельми неприємні наслідки для юрисдикції в цілому. Не виключено, що деякі політики під таким соусом намагатимуться проштовхнути ідею взагалі відмовитися від конституційного контролю за законодавчими рішеннями. Поки що ця ідея призабулася, але її завжди можна реанімувати за допомогою глашатаїв, які опанували радикальну виборчу нішу.

На думку експертів, у КС залишається шанс знайти аргументи для відмови у відкритті провадження щодо спірного закону. Наприклад, пославшись на його ненормативний характер. Адже, за Конституцією, він має право вирішувати питання про відповідність їй «законів та інших правових актів Верховної Ради». (А якщо закон не є правовим, то це і не закон узагалі, тож і розглядати такий документ з помилковою назвою Суд не може.) Або на відсутність практичної необхідності, що неодноразово ставало мотивом більшості попередніх відмовних ухвал КС. Мовляв, Суд консультацій не дає.

Звісно, звинуватити суддів у тому, що вони не стали повертати В.Януковичу президентське звання, не зможе ні парламентська більшість, ні чинний глава держави. Але це поставить хрест на сторонніх хитромудрих планах, якщо вони мали місце.

Втім, це не врятує Суд від подальших спроб отримати контроль над ним з боку тих чи інших можновладців. Рано чи пізно йому доведеться зіткнутися з компетенційним спором між законодавцем чи Урядом і гарантом дотримання Конституції. Тоді потрібно буде відповісти на ті запитання, які наразі намагаються не озвучувати. Якщо КС до того часу збереже незалежність, його правова позиція буде здатна «помножити на нуль» кар’єру не одного політика та чиновника.