Чому голову ВСС не потішило переведення до найвищої судової інстанції
18 вересня парламент перевів на роботу до Верховного Суду голову Вищого спеціалізованого суду по розгляду цивільних і кримінальних справ Леоніда Фесенка. На подив журналістів, особливо фотографів, цей історичний момент пройшов без участі новоспеченого представника найвищого судового органу (а з чуток, і його майбутнього голови). Як виявилось, Л.Фесенко несподівано відбув на конференцію до Москви.
Благі перспективи
Донедавна лише деякі експерти й журналісти вагалися, даючи прогнози, хто ж очолить Верховний Суд після виходу у відставку його нинішнього Голови Петра Пилипчука, котрий майже 30 років пропрацював у найвищому судовому органі. Та й усі прикмети вказували тільки на одну людину — керівника ВСС Л.Фесенка.
Ще в середині серпня Вища кваліфікаційна комісія суддів відповідно до закону розмістила оголошення, в якому згадувався і Леонід Іванович як претендент на переведення у ВС. Будь-яка хоч трохи ознайомлена з внутрішньосудовими перипетіями людина розуміла: без гарних перспектив таку високу посаду не залишають. А у Верховному Суді єдиною вакансією, яка повинна з’явитися цього року, була посада його Голови.
У ВККС заминки не відбулося: 27 серпня комісія оперативно дала рекомендацію на підвищення. І в коментарях ЗМІ, зокрема «Коммерсанту», Л.Фесенко не приховував, що дійсно має намір боротися за посаду Голови ВС. Залишався останній, формальний етап — Верховна Рада. Але перший парламентський тиждень 11-ї сесії виявився скороченим, призначень суддів не планувалося, тому розгляд питання відклали на 2 тижні.
За цей час, судячи з насиченого робочого графіка, Л.Фесенко вже готувався до переходу на нову посаду. Наприкінці серпня в Сімферополі на засіданні голів усіх апеляційних судів загальної юрисдикції були підбиті підсумки роботи за І півріччя, ще через 2 тижні скликано пленум ВСС для аналогічного звіту й затвердження постанови про плани на наступні 6 місяців. Журналісти при кожній слушній нагоді цікавилися планами Леоніда Івановича, і він дипломатично, але відверто ділився ними. Зокрема, обіцяв, що в разі обрання Головою ВС добиватиметься повернення найвищому судовому органу втрачених у ході реформи 2010 року повноважень, що цілком уписувалося в своєрідну «передвиборну агітацію».
Все начебто йшло накатаним шляхом, який 2 роки тому підніс Л.Фесенка на посаду голови вищого спецсуду. Але 18 вересня на пленарному засіданні ВР відбулася маленька, на перший погляд, заминка: головуючий Адам Мартинюк зачитав заяву Л.Фесенка, який просив відкласти розгляд його кандидатури «у зв’язку з тим, що відбув у відрядження до Москви для участі у всесвітньому конгресі».
Мабуть, нардепи були настільки стурбовані передвиборною кампанією, що не звернули уваги на це прохання, розцінивши його не більш як реверанс у свій бік, і вирішили піти назустріч колишньому колезі: мовляв, конгрес — справа свята. Загалом ображатися на прояв такого роду неповаги до парламенту й перешкоджати виконанню бажань Леоніда Івановича не стали. Хоча перед початком розгляду питання керівник Вищої ради юстиції Володимир Колесниченко намагався відрадити нардепів від голосування за переведення Л.Фесенка.
Наступного дня деякі інформагенства, розповідаючи про наявність у порядку денному найближчого засідання ВРЮ заяви П.Пилипчука про відставку та пригадавши про проголосоване напередодні у ВР переведення, стверджували, що «швидше за все, Л.Фесенко очолить ВС на безальтернативній основі». Знову ж таки — не вникаючи в деталі, в яких, як відомо, і криється істина…
Деталі в «євразійському контексті»
Перші хмаринки на ясному шляху Л.Фесенка з’явилися ще минулого тижня. На пленум ВСС, який міг стати прекрасним інформаційним майданчиком для його керівника, журналістів просто не запросили. Так, підбиття підсумків — річ нудна, але не секретна. Судячи з об’ємного прес-релізу, який того ж дня був поширений прес-службою ВСС (див. стор.7. — Прим. ред.), ніяких гострих тем на пленумі також не обговорювалося. Єдиним розумним поясненням такого рішення могло бути небажання голови ВСС відповідати на запитання журналістів про свої перспективи. Та й нагадування про дані раніше обіцянки щодо планів на новому місці, мабуть, викликали тільки роздратування.
Далі — більше: Вища рада юстиції переносить дату чергового засідання з 18 на 25 вересня. У порядку денному — невеликі зміни: з’явився пункт про розгляд заяви П.Пилипчука про вихід у відставку, але питання про відставку Л.Фесенка з посади голови ВСС немає. Хоча, переставши бути з 18 вересня суддею ВСС, він автоматично втрачає й адміністративну посаду. Для юридичного оформлення формально необхідне рішення ВРЮ, але про це Леонід Іванович просити колег не поспішає.
Не менш дивною виявилась і причина нез’явлення на засідання ВР. Дійсно, 18 вересня почав роботу Всесвітній конгрес із процесуального права. Тема московської конференції — «Цивільний процес у міжкультурному діалозі: євразійський контекст». У програмі заходу Л.Фесенка немає ні серед почесних гостей, ні як доповідача від України. За деякими даними, його поява в «білокам’яній» викликала здивування в російських колег: форум швидше науковий, ніж практичний, та й «контекст» не характерний для українського правосуддя. Ні слова про участь Л.Фесенка в конференції не з’явилося на сайті ВСС ні до, ні після початку її роботи (і, як відзначили учасники цього форуму, Леонід Іванович навіть не зареєструвався на ньому). Це дає привід припустити, що поїздка в Москву була не більше ніж спробою відкласти голосування зі свого питання у ВР. Злі язики стверджують, що формально голова ВСС відрядив себе за кордон, навіть не маючи офіційного запрошення на руках.
Так це чи ні, можна дізнатися тільки у самого Леоніда Івановича, але конференція — триденна, і раніше 21 вересня чекати його в Києві не доводиться. Можливо, щось проясниться на черговому засіданні ВРЮ 25 вересня, членом якого Л.Фесенко є. Доти доводиться аналізувати деталі й робити припущення.
А ці деталі складаються в логічний ланцюжок тільки в тому випадку, якщо Леонід Іванович раптом перестав вірити, що його сходження на вершину судової системи буде безхмарним. У якийсь момент і з якихось причин він раптом ясно зрозумів, в яку ситуацію потрапить після переходу до ВС.
Ні синиці в руках, ні журавля в небі?
Важко сказати, наскільки доречним буде в цьому випадку принцип Пітера про «ударну сублімацію», оскільки навряд чи весь цей сценарій розігрувався з метою звільнення крісла голови ВСС. Швидше в наявності — банальна переоцінка можливостей та недооцінка незалежності суддів Верховного Суду. А також — їхньої пам’яті.
Місяць тому, як тільки з’явилися перші прогнози про причини переходу Л.Фесенка до ВС, наш кореспондент мав необережність поцікавитися думкою деяких суддів про свого майбутнього шефа. Так, не «для преси», а для загального уявлення. Реакція була несподіваною.
Один пригадав, як два роки тому всім суддям ВС довелося півгодини чекати призначеної з Л.Фесенком зустрічі, щоб потім у короткому спічі почути обіцянки золотих гір тим, хто перейде працювати до нього, і про «горе переможеним». Іншого обурили методи, за допомогою яких велася боротьба за кабінети для апарату й суддів нової установи, коли ВСС уселявся на територію ВС. А тепер на одній з недавніх нарад Л.Фесенко вже закликав ущільнитися апарат ВСС, щоб заручиться підтримкою майбутніх колег.
Не повірили у ВС і в обіцянку нових повноважень, адже, знову ж таки, два роки тому нардеп, а потім керівник ВСС відстоював прямо протилежні ідеї. «Не віримо ми тим суддям, які пройшли через політику, раз обпеклися: для них обіцяти…» — залишивши можливість закінчити фразу, резюмував наш співбесідник.
Мабуть, про такі настрої стало відомо Л.Фесенку, і він зрозумів, що обіцяна підтримка впливових політиків-юристів навряд чи схилить на його бік більшість членів Пленуму ВС. Адже, на відміну від решти адмінпосад у судовій системі, на найвищу обирають безпосередньо в Кловському палаці, без подань і рекомендацій збоку. Але ж хтось повинен був вселити йому віру в протилежне?
На сильного сподівайся...
Очевидно, бажання Л.Фесенка перейти до ВС не базувалося на його самонадіяності. Навряд чи до прийняття такого рішення підштовхнула «думка суддів Верховного Суду і суддів загальних судів із цього приводу» (як він сам пояснював наприкінці серпня журналістам «Коммерсанта» свою заяву про перехід до ВС). Адже в разі невдачі Леонід Іванович переставав бути першим серед рівних в одній установі, стаючи лише рівним серед перших в іншій. Хай і рангом вище. (Що, до речі, і було юридично оформлено постановою ВР від 18 вересня.) Значить, віру в переможний результат операції «Переведення» йому вселив хтось впливовий у правовій сфері, той, хто має авторитет і в парламенті, і у Вищій раді юстиції, і у Вищій кваліфкомісії суддів.
Під такі критерії підпадає тільки одна фігура — голова Комітету ВР з питань правосуддя Сергій Ківалов. Він нерозлучний з Л.Фесенком і керівником ВРЮ Володимиром Колесниченком, про що можна судити хоч би з частих спільних закордонних відряджень. Наприклад, на останнє засідання юридичного комітету Парламентської асамблеї Ради Європи, яке пройшло на початку вересня в Парижі, Сергій Васильович узяв і Леоніда Івановича, і Володимира Миколайовича. Хоча на багатьох подібних заходах нашим суддям, особливо старого гарту, робити нічого: роздуми європейців про необхідність толерантно ставитися до осіб нетрадиційної орієнтації або про «насадження» гендерної рівності навряд чи викличуть у наших служителів Феміди інтерес і бажання подискутувати. Хіба що — в недипломатичних виразах.
У цьому випадку тема засідання комітету була начебто глобальною — національна безпека та доступ до інформації, але, знову ж таки, явно поза сферою судових інтересів. Одначе, мабуть, якщо перефразовувати французького короля Генріха IV, «Париж вартий будь-якої теми». І не виключено, що саме після повернення в Київ Л.Фесенка зародилися перші сумніви в тому, що у ВС чекають саме його. Адже в С.Ківалова на той момент були відповідальніші завдання: доповідь про реформування Європейського суду з прав людини й майбутня конференція на цю ж тему в Одесі. Ось тільки точка неповернення була пройдена, а рекомендація ВККС уже була в парламенті.
Отже, в судовій системі напередодні чергового з’їзду настають істотні адміністративні пертурбації. Крім вакансій Голови ВС і заступника голови ВСС (18 вересня парламент також задовольнив заяву про відставку Миколи Пшонки), звільняється крісло керівника ВСС. Більш того, в колах, причетних до ухвалення кадрових рішень у судовій системі, ходять чутки про те, що й В.Колесниченко може не утриматися на своїй посаді до кінця каденції, бо авторитет, який він мав при призначенні, підірвали накопичений негатив і скандали за час його роботи. Можливо, передчуваючи це, голова ВРЮ заздалегідь потурбувався про отримання посади судді ВСС.
Що ж, з усього цього можна зробити один висновок: майбутнє Верховного Суду, як і рік тому, — в руках, а точніше в голосах, самих суддів ВС. І нового керівника ВС вони знайдуть серед своїх, а не серед чужих. Що зайвий раз доводить: Кловський палац залишається тим бастіоном, який захищає його мешканців від зовнішнього впливу.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!