Улюблена забава українських політиків — «розхитувати» парламентську більшість
Вже в день появи парламентської більшості (а було це ще при змішаній системі виборів ВР у далекому 2002 році!) кулуарами Ради поповзли чутки про її швидкий розкол. Відтоді обговорення теми «вистачить — не вистачить голосів» займає більшу частину часу опозиціонерів і постійно турбує «арифметичну складову сірої речовини» політиків і політологів…
У пошуках утрачених ілюзій
Скільки нинішній більшості у Верховній Раді? Правильно, трохи більше 100 днів. Усі ці 3 з чимось місяці будь-яке згадування слів «більшість» і «коаліція», як правило, було пов’язане суто з новими поповненнями за рахунок окремих перебіжчиків з опозиції.
Проте справи коаліційні розбудили Юрія Єханурова, а той, вражений, мабуть, прикладом Олександра Герцена, вирішив розбудити не тільки колег з «Нашої України», а й заразом увесь депутатський корпус. Як грім серед ясного неба пролунали слова екс-прем’єра: мовляв, «НУНС» не проти ввійти в коаліцію з «регіоналами» і литвинівцями, а комуністів витіснити звідти.
Заради справедливості скажемо, що «комуна» нібито першою почала. Напередодні їхній «вічний опозиціонер» Леонід Грач знову досить категорично заявив про вихід фракції КПУ з більшості через незгоду з низкою соціальних ініціатив Уряду. Критика програми реформ Кабміну Миколи Азарова звучала і з вуст лідера комуністів Петра Симоненка. Не така різка, звичайно, але все-таки досить неупереджена як для лідера політичної сили, котра претендує на місце серед трьох китів, на яких тримається коаліція.
Воно й зрозуміло: як не є, попереду місцеві вибори, осінь, як мовиться, недалеко, а від минулої опозиційності комуністів і сліду не залишилося. Потрібно повертати довіру електорату. Принаймні робити хоч щось для цього.
Правда, миротворець-Голуб (той, що Олександр і депутат) усіляко заперечує навіть можливість виходу своїх однопартійців з коаліції. Думається, не в останню чергу теж через вибори. Хіба бюджет виборчої кампанії менш важливий, ніж симпатії електорату? Участь «комуни» в коаліції дає можливість партії хоча б теоретично претендувати на «кадровий поділ». Чим КПУ, звичайно ж, по можливості користується. А без участі в коаліції навряд чи це вийде! «Регіонали» вже давно навчилися посилати абсолютно чіткі меседжі: кадри — тільки від «своїх»!
Коли раптом — заява Ю.Єханурова!..
Проблиски в димовій завісі
Потрібно сказати, що й усередині «НУНС», зокрема в самій «Нашій Україні», слова керівника київської організації партії теж спричинили ефект висадженої в повітря бомби. Там хутенько повідомили, що заява Ю.Єханурова є його власною думкою, яку він уже неодноразово висловлював. «Ні президія, ні рада партії таких питань не обговорювали і ніяких рішень не приймали. Більше того, ми вважаємо, що ці питання тепер не на часі», — заявила голова політради «Нашої України» Віра Ульянченко.
І несподівано додала: «Війна Юлії Тимошенко та її оточення проти Президента Віктора Ющенка вже суттєво послабила демократичні сили, що стало однією з причин їхнього програшу на президентських виборах. Саме представники БЮТ, підтримуючи цю війну, кували перемогу Віктора Януковича, проте, мабуть, цього замало — і війна для БЮТ триває... Вигадки БЮТ про зустріч В.Ющенка і В.Януковича, ймовірно, є димовою завісою для прикриття власних планів щодо об’єднання з В.Януковичем».
Таким чином, у сюжеті, що скандально розвивається, про «розхитування» коаліції з’явився четвертий суб’єкт у вигляді БЮТ — й інтрига обернулася зовсім в інший бік.
Про вояжі з поглинаннями
Очевидно, однією з причин гучної заяви Ю.Єханурова було прагнення як особисто його, так і «групи товаришів» реалізувати свій потенціал у нових умовах. Що вже приховувати: після поразки на виборах «помаранчевих» і фактичного зникнення (тимчасового?) як самої «Нашої України» з реальної політики, так і В.Ющенка з розповідей у новинах, багато хто залишився незадоволеним їх витісненням з кола осіб, котрі реально впливали на ситуацію. Справа в українській політиці загалом звична...
З другого боку, всі вже знають, що наближення до Партії регіонів схоже на політ біля чорної діри: притягання об’єкта настільки сильне, що миттєво пригнічує волю і свободу суб’єкта — діє зі страшною силою і поглинає у власному просторі. Можна поцікавитися в активістів Блоку Володимира Литвина — щодо цього в них є власний досвід таких «польотів».
Коли «регіонали» сильні, коли фокусують владу, зосереджують у своїх руках і руках «своїх», то «ковтання» окремих осіб з «НУНС» або навіть цілої партії може пройти і безболісно, і практично непомітно!..
Втім, мабуть, тій самій «групі товаришів» при подібному сценарії не буде приводу сумувати. Іноді здається, що і в самій «Нашій Україні» не завжди знають, хто союзник, а хто противник і взагалі куди пливе корабель.
Обіцянку В.Ющенка зробити з «любих друзів» передовий загін боротьби за ідеали майдану, звісно, багато хто ще пам’ятає, проте сліди політичної діяльності «любих друзів», на жаль, не викликають у суспільстві несподіваного сплеску електоральних симпатій. Швидше навпаки...
Інша справа, що ліберально-демократичну нішу все одно доведеться освоювати комусь із «НУНС», сподіваючись на краще і беручи як зразок консервативну Велику Британію (де ліберальні демократи за кілька днів стали реальною третьою силою). Розлад і безлад у «Нашій Україні» великі, але, можливо, вона не безнадійна. Хоча відірватися від землі, аби почати «політ» у новому напрямку, буде непросто…
Максимум з мінімуму?
Те, що балачки про розвал коаліції шляхом витіснення комуністів вигідні БЮТ, очевидно. Мати користь хоча б з чогось — нині наріжний камінь вітчизняних опозиціонерів. Ось уже минули 100 днів президентства В.Януковича і 100 днів прем’єрства М.Азарова, а нашим «незгодним» так і не вдалося запам’ятатись електорату чимось хоча б у суто політтехнологічному сенсі дієвим. Тактика дрібних укусів себе не виправдовує. Очевидно, що й спроби «розхитати» коаліцію — теж із цієї серії.
Заради справедливості слід зазначити, що є все ж таки один нюанс: рано чи пізно Партії регіонів теж незручним буде сусідство по коаліції з КПУ, а тій, у свою чергу, перед виборами знову доведеться коригувати свою поведінку, озираючись на електорат.
Якщо замислитися, то залишки (осколки) «Нашої України» більш привабливішими були б, якби вони вийшли «на заміну» комуністам в основному складі коаліції. Тоді цілком логічно оголосити в країні примирення, сказати, що ідеологічних розбіжностей нині у владі немає, і справді реформувати економіку, добиватися стабільності й порядку. Тому не виключено, що подібну рокіровку ми все ж таки зможемо спостерігати в перспективі.
Ось тільки питання: чи настав час?
Можливо, саме для відповіді на це запитання як пробну кулю й закинув Ю.Єхануров свою пропозицію в ЗМІ. Останнім часом ми частенько спостерігаємо за подібними пробними кулями…
Проте відповідь залишається за «регіоналами». Поки на вул. Банковій відхрещуються від можливих пертурбацій у коаліції, вважаючи, що й нинішньої більшості достатньо для успішного проходження потрібних законів. Тим більше що глава Адміністрації Президента Сергій Льовочкін допускає «якісні суперечності всередині коаліції в разі приєднання інших політичних сил». Але коли настане черга правити Конституцію, позицію, очевидно, доведеться змінити, а суперечності чимось згладити.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!