Если предмет залога — две или больше вещей (прав), взыскание может быть обращено на все эти вещи (права) или на любую из них на выбор залогодержателя.
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
м.Київ 8 грудня 2010 року
Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів: ГРИГОР’ЄВОЇ Л.І., ОХРІМЧУК Л.І., БАЛЮКА М.І., ., Сеніна Ю. Л.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до Особи 3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення й за зустрічним позовом Особи 3 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 15.07.2010 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 1.09.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2010 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 24.06.2008 уклав з Приватною виробничо-комерційною фірмою «S.» договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії на суму, що не перевищує 1 млн 840 тис. грн., з наступним графіком зниження максимального ліміту заборгованості з 23.12.2008 до 920 тис. грн. зі строком погашення до 23.01.2009. 24 червня 2008 року з Особою 3 укладено договір іпотеки, за яким Особа 3 передала в іпотеку жилий будинок, розташований за Адресою 1. Указував, що внаслідок невиконання умов договору в позичальника виникла заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії та станом на 29.12.2009 заборгованість становить 2164463 грн. 06 коп. Зазначав, що згідно з п.3.2.6 договору про надання відновлювальної кредитної лінії в разі неповернення позичальником кредиту в строки, передбачені договором, кредитор має право звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов’язань за цим договором, оформлені відповідно до договору іпотеки. Посилаючись на викладене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, установивши згідно із ч.1 ст.39 закону «Про іпотеку» спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів із початковою ціною продажу, що відповідатиме ринковій вартості, додатково визначеній незалежним експертом, з метою погашення заборгованості перед позивачем; виселити Особу 3, Особу 4, Особу 5 з жилого будинку за Адресою 1; стягнути з Особи 3 штраф за невиконання договору іпотеки в сумі 800 грн., судовий збір у сумі 1700 грн. і 120 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Уточнивши та доповнивши позовні вимоги, позивач просив зобов’язати Особу 3 надати документи, що підтверджують право власності на земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, який передано в іпотеку; установити на підставі ст.3, ч.4 ст.6 закону «Про іпотеку», що предметом іпотеки, за договором іпотеки від 24.06.2008, є також земельна ділянка, на якій розташований жилий будинок, що переданий в іпотеку; звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку та розташований на ній жилий будинок, що знаходяться за Адресою 1, установивши згідно із ч.1 ст.39 закону «Про іпотеку» спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів із початковою ціною продажу, що відповідатиме ринковій вартості, додатково визначеній незалежним експертом, з метою погашення заборгованості перед позивачем; виселити Особу 3, Особу 4, Особу 5 зі спірного жилого будинку; стягнути з Особи 3 штраф за невиконання договору іпотеки в сумі 800 грн., судовий збір у сумі 1700 грн. та 120 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Особа 3 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 24.06.2008, укладений нею та ПАТ «Укрсоцбанк». Указувала, що зазначений договір іпотеки порушує її право власності на земельну ділянку та суперечить вимогам стст.6, 15, 18 закону «Про іпотеку» і стст.120, 132 ЗК.
Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 15.07.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 1.09.2010, у задоволенні позову АКБ «Укрсоцбанк» відмовлено; позов Особи 3 задоволено: визнано недійсним договір іпотеки від 24.06.2008.
У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов і відмовити в задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.2 розд.ХІІІ «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом у порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгля-ду за правилами Цивільного процесуального кодексу від 18.03.2004 в редакції, чинній до введення в дію закону від 7.07.2010.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 24.06.2008 АКБ «Укрсоцбанк» та ПВКФ «S.» уклали договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії на суму, що не перевищує
1 млн 840 тис. грн., з наступним графіком зниження максимального ліміту заборгованості з 23.12.2008 до 920 тис. грн. зі строком погашення до 23.01.2009.
З метою забезпечення виконання умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 24.06.2008 АКБ «Укрсоцбанк» та Особа 3 уклали договір іпотеки, за яким Особа 3 передала в іпотеку жилий будинок, що розташований за Адресою 1 та належить Особі 3 на праві власності на підставі договору дарування від 19.08.94.
Крім того, для забезпечення виконання умов цього самого договору про надання відновлювальної кредитної лінії 24.06.2008 АКБ «Укрсоцбанк» та Особа 6 уклали договір застави товарів в обороті, а саме — цукру-піску вагою 980 т.
У порушення умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії, ПВКФ «S.» зобов’язання за договором не виконала, у зв’язку із чим станом на 29.12.2009 заборгованість за кредитним договором становить 2164463 грн. 06 коп.
Відмовляючи в задоволенні позову АКБ «Укрсоцбанк», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач має право задовольнити позовні вимоги не тільки за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, а й за рахунок заставленого майна, а саме цукру-піску, вартість якого дорівнює 2575400 грн.
Однак з висновком суду не можна погодитись із таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, котрі були досліджені в судовому засіданні.
Постановлене у справі рішення повинно бути гранично повним, зрозумілим, чітким, а висновки суду про встановлені обставини, правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами й не можуть грунтуватись на припущеннях.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Так, у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст.572 ЦК).
Згідно з ст.1 закону «Про іпотеку» іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.
Частина 4 ст.6 закону «Про іпотеку» встановлює, що якщо будівля (споруда), котра передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає переданню в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов’язки, які мав іпотекодавець за правочином, котрим установлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).
Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, якщо в іпотеку передається будівля (споруда), розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю, то іпотека поширюється й на належну іпотекодавцю земельну ділянку або її частину, на котрій розташована відповідна будівля (споруда).
Статтею 3 ЦПК передбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до стст.11, 15 ЦК цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист же цивільних прав — це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК.
Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася по захист свого права (стст.3, 4, 11 ЦПК).
Згідно із ч.2 ст.31 ЦПК позивачеві належить і право визначення предмета й підстав позову.
Відповідно до чч.2, 5 ст.590 ЦК заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави, якщо зобов’язання не буде виконане в установлений строк (термін), якщо інше не передбачено договором або законом. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей на вибір заставодержателя.
Таким чином, відмовляючи АКБ «Укрсоцбанк» у задоволенні позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, районний суд послався на те, що АКБ «Укрсоцбанк» є заставодержателем рухомого й нерухомого майна та відповідно до ст.7 закону «Про іпотеку» й ст.19 закону «Про заставу» має право задовольнити свої вимоги за невиконання договору про надання відновлювальної кредитної лінії за рахунок заставленого майна, однак, на порушення ст.213—214 ЦПК, не навів правової норми, на підставі якої відмовив АКБ «Укрсоцбанк» у захисті його права в обраний ним спосіб, у той час як факт невиконання позичальником основного зобов’язання відповідачем не оспорюється.
Крім того, судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема в частині відмови у задоволенні позову щодо нарахування пені.
Так, згідно з ст.256 ЦК особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.
Згідно із п.1 ч.2 ст.258 ЦК позовна давність про стягнення неустойки (штрафу, пені) становить один рік.
Відповідно до ст.611 ЦК в разі порушення зобов’язання наступають правові наслідки, встановлені договором, зокрема сплата неустойки.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість зі сплати пені нарахована АКБ «Укрсоцбанк» за період з 29.12.2008 до 29.12.2009, тобто в межах позовної давності.
Таким чином, посилання суду на неправомірність нарахування пені за договором іпотеки не можна визнати обгрунтованим.
У той же час, задовольняючи позов Особи 3 про визнання недійсним договору іпотеки, суд, на порушення стст.213, 214 ЦПК, не врахував доводів АКБ «Укрсоцбанк» про те, що під час укладення договору іпотеки Особа 3 ще не була власником земельної ділянки, а лише подала документи на її приватизацію, у зв’язку із чим земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок, не могла бути предметом договору іпотеки в момент його укладення.
За таких обставин судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунені апеляційним судом, а тому судові рішення відповідно до ст.338 ЦПК підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.
Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 15.07.2010 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 1.09.2010 скасувати, передати справу на новий розгляд до Єнакіївського міського суду Донецької області.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в формате PDF
(pdf, 8.13 МБ)
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!