Рожденный в муках реформы

Появление ВС сопровождалось подстраиванием под требования закона и их игнорированием самими судьями

Выполнять закон должны вроде бы все. Но, если занимаешь кресло в высших органах власти, выполнение становится делом добровольным. А когда норма мешает поставленной цели, первую можно игнорировать. Этому, собственно, все и стали свидетелями во время рождения нового Верховного Суда.

Самопроголошений орган

Лише 9 листопада в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців з’явився запис про щойно виниклу установу. Відразу впала у вічі відсутність відомостей про розпорядчий акт, на підставі якого створено цю юридичну особу, або про її засновника. Наприклад, щодо Конституційного Суду, який зареєстрований на підставі закону з відповідною назвою, засновником указана Верховна Рада. А ВС, виходить, — «самонароджений», адже прямої вказівки про дату його створення парламент не зробив.

У наказі Державної судової адміністрації від 9.11.2017 №276/к, яким в.о. керівника апарату нової установи призначено Віктора Капустинського, посилання на підставу для створення самого Суду також відсутнє. «Ми керувалися виключно законом «Про судоустрій і статус суддів», прийнятого у 2016 році, і тими нормами «Прикінцевих та перехідних положень», які закладені в ньому. Тобто жодних проблем з приводу призначення т.в.о. керівника апарату ВС я не бачу», — прокоментував «ЗіБ» появу свого наказу голова ДСАУ Зеновій Холоднюк.

Утім, він уник відповіді на запитання про те, хто дав розпорядження видати такий акт саме 9 листопада. Якщо це зроблено на підставі прямої дії норми Конституції, то чому ВС не був утворений ще у 2016 році? Якщо ж це самодіяльність ДСАУ, то в неї немає таких повноважень як вирішувати, коли та які саме суди утворювати. Більше того, якщо завтра хтось оскаржить правомірність видання такого наказу й суд зупинить його дію, країна залишиться без найвищого судового органу.

На пташиних правах

Досить пікантною є й ситуація із призначенням самих суддів. Адже, як стало відомо, на момент проведення церемонії складання присяги чимало з них так і не звільнилися з попередніх місць роботи. Деякі, наприклад, пішли у відпустку саме напередодні урочистостей.

Не було й рішення Вищої ради правосуддя про їх звільнення, а указ Президента від 10.11.2017 говорить про призначення, а не переведення. Тож тепер формально більшість (якщо не всі) судді ВС обіймають одразу 2 крісла — у попередній та новій установі. При цьому беруть участь у роботі однієї з них на власний розсуд та на громадських засадах.

Чесно кажучи, важко пригадати такий прецедент, коли б представник найвищого судового органу брав участь у його роботі на пташиних правах. Але факт залишається фактом: усі касаційні суди ВС уже 13 листопада прозвітували про проведення зборів та обрання членів організаційного комітету з проведення Пленуму. Причому участь у зборах брали й ті, хто офіційно не перейшов на роботу до ВС. Просто були у відпустці, проходили повз і… проголосували.

До речі, у тексті указу від 10.11.2017 значиться лише 113 прізвищ: відсутній Сергій Слинько з Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, кандидатуру якого ВРП рекомендувала до Касаційного кримінального суду. За наявною інформацією, він сам попросив відстрочити призначення до завершення розгляду Радою заяви щодо оцінки поширеної деякими громадськими активістами інформації про нібито незаконність його дій у «справі Олексія Пукача». Хоча закон не містить такої підстави для відстрочення прийняття рішення, і Президент повинен видати указ не пізніше ніж через 30 днів після надходження подання від ВРП.

Загалом до позначки в 30 осіб не дістався жоден із касаційних судів. При цьому в адміністративному, цивільному та кримінальному не вистачає двох, а в господарському — одного судді.

За двома кріслами

Утім, процедурні вимоги закону, схоже, вирішили просто не помічати (див. «ЗіБ»). Так, ні у ВРП, ні у Вищій кваліфікаційній комісії суддів так і не спромоглися сформулювати однозначну позицію щодо того, чи можна створювати інституцію без установчого акта. Так само повисло в повітрі: чи можна призначати суддів на одну посаду, не звільнивши попередньо з іншої, оскільки в указі йдеться про їх призначення, а не про переведення? Нарешті, чи можна видавати указ про призначення поза межами встановленого в законі 6-місячного строку?

З’ясувати ці процедурні моменти на різноманітних заходах не вдалося: очільники органів, що відповідають за суддівські кадри та авторитет Феміди, тільки розводили руками. І це все, що треба знати про незалежність їхньої думки від позиції, сформованої на вул. Банковій.

Те, наскільки для тієї ж ВРП дотримання закону є безумовним принципом роботи, можна було з’ясувати, ознайомившись зі складом учасників засідання 14 листопада. Адже серед новопризначених суддів ВС є й два члени Ради, які мали б автоматично втратити свій статус.

Ще напередодні засідання член ВРП і суддя двох судів Алла Лесько на сторінці у Фейсбуку повідомила, що залишається у складі Ради: «Я усвідомлюю рівень навантаження на суддів Касаційного цивільного суду (до складу якого вона призначена. — Прим. В.К.), проте щонайменше до лютого-березня 2018 року вважаю необхідним продовжувати роботу у ВРП». Таке рішення вона пояснила тим, що без неї буде складно забезпечити мінімальне суддівське представництво у складі першої дисциплінарної палати Ради, секретарем якої вона є. А винним у цьому є позачерговий XIV з’їзд суддів, який не став заповнювати вакансії в колегіальному органі. Тож, коли наступний з’їзд обере двох нових представників, А.Лесько приєднається до колег, аби «своєю роботою як судді докласти зусиль до утвердження високого авторитету ВС».

З одного боку, було б цікаво дізнатися, де тепер зберігаються трудові книжки членів ВРП, які призначені до ВС (крім А.Лесько, це також Алла Олійник, яка теж узяла участь у роботі Ради). Як їм удалося переоформити відрядження до ВРП з нової установи, не звільняючись із ВСС? Гадаю, це питання щоразу порушуватимуть ті, хто оскаржуватиме рішення Ради через неповноважність її складу.

З другого боку, обґрунтування свого рішення небажанням ускладнювати роботу ВРП не узгоджується з реаліями. Якщо А.Лесько та А.Олійник подадуть заяви про звільнення з Ради після обрання нових членів з’їздом, суддівське представництво у ВРП не зміниться: заповняться одні, але виникнуть нові дві вакансії. А наступний черговий з’їзд відбудеться через 2 роки. От якби обидві судді ВС склали повноваження членів ВРП найближчим часом, Рада суддів оголосила б конкурс одразу на 4 вакансії. І тоді XV з’їзд мав би підстави заповнити їх одним махом.

Якщо ж члени ВРП вважають, що притягнення суддів до відповідальності є більш важливим обов’язком, ніж захист прав та інтересів громадян, то навіщо брали участь у першому конкурсі до ВС? У них був час до квітня 2019-го, аби спробувати свої сили під час другого добору.

Урешті-решт гонитва за двома зайцями, як і спроба всидіти у двох кріслах, ніколи добром не закінчиться. І якщо вже на такому рівні судді дозволяють собі та іншим підлаштовувати закон під власні потреби, то ні про які 70% довіри до вітчизняної Феміди навіть мріяти не можна. Хіба що опитування проводитиметься тільки у владних коридорах.