Выбоина на пути

Законом не возлагается на истца обязанность доказывания вины ответчика в причинении ущерба, он лишь должен доказать факт причинения ущерба и ее его размер.К такому выводу пришел ВСУ в постановлении от 3 декабря 2014 №6-183цс14, текст которого печатает "Закон и Бизнес".

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

_{3 грудня 2014 року                         м.Київ                                                   №6-183цс14}

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 7 до Чернігівської міської ради, треті особи: Особа 8, комунальне шляхо-будівельне підприємство Чернігівської міської ради, про відшкодування майнової шкоди, за заявою Особи 7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.07.2014,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року Особа 7 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 24.04.2014 він, керуючи належним Особі 8 автомобілем Toyota Karina й проїжджаючи по вул. Незалежності в м.Чернігові, в’їхав правим колесом автомобіля в яму, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження. Він уважає, що причиною цієї пригоди є недбальство відповідача, який не забезпечує належний стан шляхового покриття.

Особа 7 просив стягнути із Чернігівської міської ради на відшкодування майнової шкоди вартість відновлювального ремонту автомобіля 11775 грн. 70 коп., а також суму витрат на проведення автотоварознавчого дослідження.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 12.03.2014 в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 25.04.2014 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 23.07.2014 рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 25.04.2014 скасовано, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 12.03.2014 залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду заяві Особа 7 просить скасувати ухвалу ВСС від 23.07.2014 й ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п.1 ч.1 стст.395, 396 та 1166 Цивільного кодексу.

На підтвердження своїх доводів Особа 7 наводить ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.12.2013 та 22.01.2014.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 20.10.2014 справу допущено до провадження у Верховному Суді.

Заслухавши суддю-доповідача й перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВС визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з ст.355 Цивільного процесуального кодексу заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи встановлено, що 24.04.2013 Особа 7, керуючи автомобілем Toyota Karina, власником якого є Особа 8, в’їхав правим переднім колесом автомобіля у вибоїну на асфальтобетонному покритті проїзної частини, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження. Власником дороги є Чернігівська міська рада.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до стст.386, 395 та 396 ЦК особа, яка не є власником майна, зобов’язана довести факт спричинення їй шкоди, однак судом апеляційної інстанції не було встановлено факту спричинення шкоди саме позивачу.

Також суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позивачем усіх елементів складу цивільного правопорушення згідно з вимогами ст.1166 ЦК, оскільки відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 8.07.2013 пошкодження асфальтобетонного покриття у вигляді вибоїн не визнано причиною дорожньо-транспортної пригоди, а лише сприятливим чинником.

Проте в наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.12.2013 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, виходив з того, що особа, яка не є власником транспортного засобу, але керувала ним на законних підставах, має право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п.1 ч.1 стст.395, 396, 1166 ЦК.

Разом з тим зміст наданої для порівняння ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 22.01.2014 не дає підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Стаття 395 ЦК визначає види речових прав на чуже майно, до яких належить право володіння.

Речове право на чуже майно, як і право власності, має абсолютний характер. Суб’єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб’єктами, хто його оточує.

Таким чином, абсолютний характер речового права виявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Відповідно до ст.396 ЦК правила про захист права власності, встановлені гл.29 ЦК, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно з вини третіх осіб завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися по захист належних їй прав на підставі ст.396 ЦК.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення по захист цього права.

Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до п.2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ від 10.10.2001 №1306.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції з підстав відсутності в позивача права вимоги, неправильно застосував норми стст.395, 396 ЦК, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що Особа 7 у момент дорожньо-транспортної пригоди правомірно володів транспортним засобом.

Стосовно посилання скаржника на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.1166 ЦК слід зазначити таке.

Згідно з вимогами чч.1, 2 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов’язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір; наведене положення закону судами під час розгляду справи не враховано.

Відповідно до ст.360⁴ ЦПК Верхов­ний Суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала ВСС від 23.07.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.360³ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА :

Заяву Особи 7 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 23.07.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.