Исключение, ставшее нормой
Как и почему содержание под стражей стало самой распространенной мерой пресечения в Украине
Как отмечалось во время мероприятия, 65% всех мер пресечения в Украине — содержание под стражей, хотя оно должно применяться только в исключительных случаях.
Человек еще не признан виновным, но уже месяцами — а то и годами — сидит в СИЗО. Почему содержание под стражей превратилось в стандартную, а не исключительную меру пресечения — и есть ли из этого выход?
Женева, а не Страсбург
У Національній асоціації адвокатів України відбувся перший у цьому році круглий стіл, присвячений стандартам доказування при розгляді клопотань про застосування, продовження та зміну запобіжних заходів. Захід організував адвокат Богдан Глядик, який уже кілька років консолідує фахове середовище навколо цієї проблематики: минулого року комітет провів чотири великі заходи з питань тримання під вартою.
До дискусії онлайн долучилась Ганна Юдківська — колишня суддя Європейського суду з прав людини від України, а нині голова Робочої групи ООН з питань довільних затримань. Вона зізналась, що більшість адвокатів, з якими спілкувалась в Україні, майже нічого не знали про цей механізм — попри те, що він реально працює.
Робоча група є єдиним недоговірним механізмом ООН із мандатом на розгляд індивідуальних скарг, що спирається на тлумачення Міжнародного пакту про громадянські та політичні права — зокрема, ст.9 (відповідник ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та ст.14. На відміну від ЄСПЛ, вона не вимагає попереднього вичерпання національних засобів захисту і може розглядати скарги навіть тоді, коли справа ще перебуває в першій інстанції. Саме тому справи українців, подані в листопаді 2025 року, вже будуть розглянуті на сесії наприкінці березня, а рішення оприлюднять влітку — за рік-півтора від звернення. Для порівняння: ЄСПЛ розглядає справи в середньому 5—6 років.
«Тримання під вартою — це виключний захід, це не правило, це виняток з правила. А правило якраз — це альтернативні запобіжні заходи для того, щоб забезпечити явку обвинуваченого до суду», — процитувала Г.Юдківська тематичний звіт робочої групи, що набув статусу офіційного документа ООН. На нього можна посилатися у скаргах до суду.
Звіт також містить пряму критику практики застав: фінансові умови звільнення нерідко визначаються виходячи з тяжкості злочину, а не реальних можливостей особи, — фактично перетворюючи заставу на форму попереднього ув’язнення за майновим статусом. Паралельно, як повідомляв «ЗіБ», Конституційний Суд України наразі розглядає питання визначення розміру застави у виняткових випадках, і Г.Юдківська рекомендувала НААУ долучити до цього провадження позицію з посиланням на рішення ЄСПЛ у справі «Істоміна проти України».
Є принциповий нюанс для адвокатів: якщо скарга вже подана до робочої групи і отримано рішення, ЄСПЛ таку скаргу не прийме. Натомість робоча група може переглянути справу після рішення ЄСПЛ. За минулий рік після висновків групи звільнено з-під варти 25 осіб із близько 80 розглянутих заяв — майже 40% виконання для органу, що не має жодного примусового механізму.
Доказати ризик — не словом
Суддя Великої палати Верховного Суду Надія Стефанів зупинилась на тому, яку допомогу може надати Верховний Суд навіть попри те, що запобіжні заходи прямо не входять до його касаційної компетенції.
Як позитивний зразок Н.Стефанів навела ухвалу Київського апеляційного суду від лютого 2026 року у справі про шахрайство через колл-центри. В ній і перша, і апеляційна інстанції ретельно описали кожен ризик і пов’язали його з конкретними обставинами справи. Зокрема, суди розписали, які докази вже зібрано, чому ризик перешкоджання слідству вже не є актуальним, і послалися на рішення ЄСПЛ у справі «McKay v. The United Kingdom» щодо основної мети ст.5 конвенції.
«Переконливість судового рішення, його мотивованість є запорукою того, що воно встоїть всюди — і в дисциплінарному провадженні, і в наступних інстанціях», — наголосила суддя. За її словами, три скопійовані з попереднього рішення речення — це прямий шлях до Страсбурга.
Н.Стефанів також розповіла, що зараз у ВП ВС перебуває справа про продовження строків досудового розслідування: особа під запобіжним заходом вже 3—4 роки, і питання, чи підлягає відповідна ухвала слідчого судді оскарженню в апеляційному порядку, ще не вирішене. Рішення очікується в травні.
Б.Глядик у цьому контексті навів свіжий приклад: рішення ЄСПЛ у справі «Рідкодубський та інші проти України» (опубліковане в січні 2026 року) констатувало порушення через відсутність розгляду альтернатив тримання під вартою. Вже в першому засіданні після цього суд замість звільнення призначив «альтернативу» — заставу в 120 млн грн. Апеляційний суд згодом знизив суму до 19 млн грн., але особа досі перебуває під вартою. «Своєрідне почуття гумору», — прокоментував адвокат.
Статистика замість правосуддя
До дискусії також долучилась слідча суддя Подільского районного суду м.Києва Леся Будзан. За її словами, в умовах відключень електроенергії та критичного дефіциту кадрів, за штатом Подільського райсуду має бути 21 суддя, реально працює 13 — очікувати від кожної ухвали розгорнутого мотивування фізично складно. За годину доводиться розглядати по три-чотири клопотання про запобіжний захід.
Водночас Л.Будзан розповіла, що в своїх процесах перевіряє кожен ризик: обґрунтованість підозри відповідно до ст.194 КПК, наявність конкретних доказів щодо кожного з ризиків, визначених у ст.177 КПК, і неможливість забезпечення належної поведінки більш м'якими заходами. Голослівних заяв прокурора без матеріального підтвердження суд до уваги не бере — і наводила приклади відмов у задоволенні клопотань через недоведеність підозри або невключення до клопотання висновку експертизи.
Статистичними даними поділилась і координатор моніторингової місії IAC ISHR Анастасія Алєксєєва: в 2025 році організація відстежила 197 судових засідань і зафіксувала 336 процесуальних ситуацій, що можуть не відповідати стст.5—6 конвенції. У 42 засіданнях (21%) зафіксовано автоматичне або квазіавтоматичне продовження тримання під вартою.
«Прокурор подає майже дослівні клопотання, ухвали суду є ідентичними — і це продовжується роками. Жодних нових обставин, жодних нових аргументів», — зазначили в організації. Серед негативних тенденцій — також застави, реально нездійсненні до сплати: деяким особам призначають суми, які неможливо внести, особливо коли майно заарештовано і в самої особи, і в її родичів.
Представник уповноваженого ВР з прав людини Андрій Овсієнко підсумував: кількість звернень у 2024—2025 роках залишається стабільно високою, а зміст зводиться до одних і тих самих порушень — надмірний формалізм ухвал, фактичне автоматичне продовження, неспіврозмірні застави. На його думку, кожне рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення, повинно мати конкретну відповідь на національному рівні — аж до дисциплінарного провадження. «Потрібно бути чесними з собою і з суспільством. Ми чудово знаємо, в чому проблема, і чому вона досі не вирішена», — підсумував А.Овсієнко.