«Листи щастя» v.2.0

Чи вдасться ДАІ цього разу поставити на конвеєр розсилання штрафів за порушення ПДР?

Ширяться чутки, що ДАІ знову почне розсилання «листів щастя»: нова система автофіксування порушень уже працює в тестовому режимі й дає просто-таки фантастичні результати, а МВС розробило законопроект, який скоро запустять у парламент... Наскільки реальні загрози та як розвиватимуться події? «ЗіБ» вирішив детально вивчити це питання.

^{«Ідеш на них — обличчя горить, після них — спина горить. І вони ні про що не питають... поки. У цьому весь ефект. І вже дисциплінує». М.ЖВАНЕЦЬКИЙ. «Турнікети»}

Березневі тези

Чутки, на жаль для автолюбителів, небезпідставні. Річ у тому, що розвивати транспортну інфраструктуру в рамках відомої Програми економічних реформ «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» планується, зокрема підвищуючи безпеку руху на автодорогах шляхом фотофіксування порушень Правил дорожнього руху.

Дане завдання згідно з п.196 Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження цієї програми (указ Президента від 12.03.2013 №128) має бути виконано до грудня поточного року. МВС доручено розробити, а Каб­міну — погодити й зареєструвати в парламенті проект закону про внесення відповідних змін до Кодексу про адмінправопорушення.

Основні положення тезово прописані в самому плані та в принципі дають загальне уявлення про механізми розсилання «листів щастя», а отже, і привід для роздумів. З огляду на старанність органів виконавчої влади, імовірність того, що всі передбачені Президентом новели ми побачимо в урядовому проекті, досить висока.

Отже, наприкінці року депутатам, напевно, запропонують подумати над тим, щоб законодавчо закріпити:

1) фотофіксування порушень Правил дорожнього руху в режимі «без втручання уповноваженої особи», яке базується на принципах автоматичної обробки інформації про порушення ПДР;

2) вручення постанови про адміністративне правопорушення особисто власникові транспортного засобу зі встановленням строку судового оскарження такої постанови протягом 30 днів із дня вручення;

3) звільнення власника транспортного засобу від відповідальності в разі дотримання водночас двох умов: а) якщо є достовірна інформація про особу, котра скоїла правопорушення на його транспортному засобі; б) якщо справжнього порушника буде притягнено до відповідальності.

Очевидно, що саме в рамках виконання президентського доручення у Києві на узбіччях доріг й почали з’являтися сірі ящики з електронною начинкою. Їх нині тестують на предмет ефективності. За наявною інформацією, такі бокси вже встановлені на просп. Перемоги, вул. Олени Теліги та на в’їздах у Київ.

Про технічні можливості гаджетів нещодавно розповів керівник центру безпеки руху ДАІ Сергій Будник. Він повідомив, що пристрої фіксуватимуть перевищення швидкості, порушення правил проїзду перехрестя, виїзд на зустрічну смугу, паркування в забороненому місці. Також посадовець похвалився результатами випробувань приладу на одному з виїздів зі столиці. За його словами, комп’ютер, що фіксував тільки перевищення швидкості, за 6 годин роботи «задокументував» понад 2 тис. фактів порушень. Навіть за найменшими «тарифами» КпАП (ст.122 встановлює штраф від 15 неоподатковуваних мінімумів) це більше  ніж півмільйона гривень. Отже, окупитися такі прилади повинні досить швидко, тому авторам ідеї готувати економічне обгрунтування для пояснювальної записки до майбутнього законопроекту буде досить легко та приємно.

Чи правомірна система стягування штрафів, основана на таких принципах, і скільки вона пропрацює? Складні питання. Й ось чому.

Фіаско «Візира»

Серед реальних і потенційних об’єктів системи автоматичного фіксування й обробки інформації про порушення ПДР знайдеться чимало тих, хто обов’язково спробує її «зламати» в юридичній площині. І тому є приклад.

Рівно 5 років тому, 24 вересня 2008 року, Верховна Рада прийняла закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» №586-VI.

Тоді в КпАП з’явилася ст.14¹, в якій мовилося про відповідальність власників (співвласників) транспортних засобів за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху в разі фіксування таких порушень спеціальними технічними засобами, що працюють в автоматичному режимі.

Крім того, законодавець доповнив «процесуальну» ст.258 кодексу ч.6, якою дозволив ДАІ в разі виявлення порушень ПДР технічними засобами накладати штраф за спрощеним алгоритмом:

1) протокол про адмінправопорушення не складати;

2) постанову у справі виносити без участі особи, котру притягають до відповідальності;

3) копії постанови й матеріалів, отриманих у результаті застосування технічних засобів фіксації, направляти особі, яку притягують до адмінвідповідальності.

Після набрання цими нормами чинності почалася неприємна для водіїв практика «конвеєрного» покарання. Інспектори на дорогах знімали за допомогою «Візирів» машини-порушники й навіть не зупиняли їх, за держномером транспортного засобу визначали власника, якому й надсилалася постанова про притягнення до відповідальності з пропозицією сплатити штраф.

В Інтернеті здійнявся галас, журналісти писали розгромні статті про несправедливий підхід до покарання водіїв, а найбільш свідомі юристи, із загостреним почуттям справедливості, ініціювали судові розгляди.

Основні аргументи зводилися до того, що фіксування порушень «Візиром» не можна вважати автоматичним, як передбачала ст.14¹ КпАП, адже прилад був у руках людини. Також указували на те, що, не зупиняючи транспортний засіб, міліція порушувала закон — не виконувала завдання запобігання правопорушенням. Тоді деяким «джигітам» за одну поїздку з Києва в Одесу ДАІ відправляла по 5—6 «листів щастя».

Висувалися претензії й до самого приладу через можливість маніпулювати даними. На Youtube й нині можна знайти відеоролики, де, судячи з показань «Візира», автобус на швидкості 80 км/год висаджує на зупинці пасажирів або тролейбус їде по місту зі швидкістю 110 км/год. Також були питання до сертифікації приладу й захисту інформації.

Одним адвокатам на цих підставах удавалося вигравати справи в судах, іншим — ні. Крапку в спорах поставив у 2010 році Конституційний Суд. Громадянин Артем Багинський, пославшись на неоднакове застосування судами ст.14¹ КпАП, попросив єдиний орган конституційної юрисдикції дати тлумачення цієї норми. Але Суд, вивчивши питання в системному зв’язку з іншими положеннями, взагалі визнав її неконституційною. А заразом — і ч.6 ст.258 кодексу (рішення від 22.12.2010 №23-рп). Аналіз аргументів КС, викладений у мотивувальній частині рішення, буде дуже корисним для оцінки майбутніх законодавчих змін.

Потрібні визначеність і гарантії

Отже, КС констатував: вказані норми порушують принцип правової визначеності — необхідний елемент верховенства права, закріплений Конституцією.

Обмеження права повинне грунтуватися на критеріях, які дають особі можливість відокремити правомірну поведінку від протиправної, прогнозувати її юридичні наслідки. Звідси — необхідність індивідуалізації відповідальності (ч.2 ст.61 Основного Закону). Зміст індивідуалізації розкривається в ч.2 ст.33 КпАП: «При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність».

Тож накладення стягнення на власника авто без установлення особи водія-порушника суперечить суті адміністративного правопорушення, обов’язковою ознакою якого є винна (умисна чи необережна) дія або бездіяльність суб’єкта, і хоча б уже тому створює ту саму правову невизначеність.

Також КС установив невідповідність спірних норм системі процесуальних механізмів, які гарантують неможливість притягнення до відповідальності осіб, котрі не скоювали порушень.

По-перше, людина фактично була позбавлена можливості реалізації передбачених ст.268 КпАП прав: «знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права»; бути присутнім при розгляді справи.

По-друге, оскільки рішення про притягнення до відповідальності грунтувалося лише на одному фотознімку без залучення водія, порушувалася сама процедура доказування. Так, згідно з стст.252, 280 КпАП при розгляді справи про адмінправопорушення посадова особа зобов’язана з’ясувати: чи було вчинено порушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка ж доказів повинна грунтуватися на «всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності» (тобто доказів вини конкретної особи повинно бути хоча б два).

Можливі варіанти

Тож, навіть якщо презюмувати об’єктивність і точність показань приладів автоматичного фіксування порушень ПДР, що працюють сьогодні в тестовому режимі, принаймні дві з трьох тез майбутнього законопроекту ніяк не вкладаються в правові позиції Конституційного Суду.

Автоматичне фіксування порушень ПДР (перша теза) — цілком законне й уже фактично реалізоване. Але що робити далі з отриманими даними? Ідеї покарання за умовчанням власника авто (нехай навіть з можливістю подальшого оскарження постанови в судовому порядку) та звільнення від відповідальності у випадку, якщо здати справжнього винуватця, не витримують ніякої критики.

З урахуванням викладеного вище змісту принципу правової визначеності та наявних гарантій захисту прав суб’єктів, котрих притягають до відповідальності, думаю, що отриманий фотознімок із задокументованим фактом порушення повинен бути вивчений посадовою особою, яка розглядає справу. Як мінімум за знімком слід провести ідентифікацію особи водія (у будь-якому випадку особа винного повинна бути встановлена), про що скласти відповідну довідку (другий після знімка доказ). Далі належить відправити водієві повістку з пропозицією взяти участь у розгляді справи про притягнення до відповідальності (для забезпечення можливості реалізувати закріплені права та процедуру доказування). За результатами бесіди з водієм або у зв’язку з його неявкою потрібно скласти протокол про адміністративне правопорушення (третій доказ). На його підставі посадова особа має право винести постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності (це рішення можна оскаржити в суді в загальному порядку).

Не так просто, як автоматичне розсилання «листів щастя», проте не складніше, ніж складання протоколу на місці вчинення правопорушення.

І для реалізації такого порядку вносити зміни до КпАП начебто й не треба: алгоритм повністю узгоджується з чинним законодавством. Єдине, що доведеться зробити, — це сертифікувати новий прилад фотофіксування порушень ПДР й забезпечити захист інформації, що циркулює в системі. Проте це загальна вимога до будь-якого використовуваного міліцією технічного пристрою.

Ось тільки саме через непотрібність законодавчих змін цей варіант реалізації п.196 національного плану дій, затвердженого Президентом, малоймовірний. А точніше — неможливий.

А тому законопроект (якщо він тільки не загубиться у Верховній Раді серед інших нереалізованих нормотворчих ініціатив), у якому прописаний механізм реалізації презумпції винуватості власника транспортного засобу, чекає доля його попередника — численні тяжби й, рано чи пізно, звернення до Конституційного Суду. Як цього разу тлумачитимуть положення другої версії закону про «листи щастя» — питання відкрите.