Захисник суспільства

У державі, де процвітають підкуп і продажність, омбудсмен - безсилий

В умовах латентного «трансферу» влади з рук політиків до економічної еліти перед омбудсменом постають нові виклики, що потребують запровадження сучасних інструментів захисту прав людини й подолання корупції та подвійних стандартів, особливо у сфері здійснення правосуддя. Такий висновок озвучила професор Єва Лентовська — перший польський омбудсмен.

Уперше про відновлення паритету між правами та обов’язками громадян і можновладців задумалися у Швеції. Там ще в 1809 році було запроваджено посаду обмудсмена юстиції — спеціально призначеної незалежної особи, яка була медіатором між державою та громадянським суспільством, а також ініціювала розслідування порушень прав людини та розголошувала їх результати. З поступовим розвитком суспільств усвідомлення важливості захисту й відновлення прав та свобод людини й громадянина прийшло й в інші країні, а сам інститут «захисника громадськості» легітимізувався у Фінляндії, Норвегії, Данії та інших країнах Європи й світу.

З-поміж соціалістичних держав Східного блоку першою запровадити таку посаду наважилася Польща. Тут в 1987 році «речником громадянських прав» стала Є.Лентовська, яка під час свого візиту до України прочитала лекцію про реалізацію прав людини в країнах Східної Європи та розповіла про перепони на шляху становлення інституту омбудсмена в Польщі.

Так, «речник громадянських прав» у цій країні з самого початку був номінально незалежною від усіх гілок влади особою, проте не наділеною імперативно-владними повноваженнями. Його основним методом боротьби стала критика, гласність та поширення інформації про порушення прав людини. Є.Лентовська через півроку після свого призначення, крім написання офіційних звітів та оприлюднення щорічних та спеціальних доповідей, почала регулярно публікувати нариси про повсякденну діяльність уповноваженого з прав людини в газеті «Республіка». Вона також започаткувала традицію щотижневих зустрічей із представниками ЗМІ на сходах власного офісу.

Така активність викликала невдоволення з боку держави, оскільки, як пояснила Є.Лентовська, в країнах Східної Європи є певний культ влади. Можновладці почали чинити опір роботі уповноваженого з прав людини, зокрема шляхом дискредитації його професіоналізму. Крім того, її звинуватили у втручанні як у виключно державні справи, так і в приватні справи громадян.

Останні, за словами професора, також спочатку не зовсім розуміли роль та істинне призначення омбудсмена, звертаючись до нього з проханнями «провести газ» чи «повернути квартиру». «Права людини є фундаментальними та основоположними цінностями, в той час як інтереси людини мають більш прагматичний та короткочасний характер. Істинне призначення омбудсмена — захист прав, а не інтересів громадян», — наголосила Є.Лентовська під час свого виступу перед киянами. Власне тому вона завжди була проти некритичної підтримки будь-яких звернень громадян, підтвердження чого можна знайти в її книзі «Як починалася робота Уповноваженого з прав людини».

У виданні професор також наголошує, що громадяни, перш ніж звертатися до омбудсмена, мають спробувати розібратися з проблемою самостійно, оскільки, як вона метафорично зазначає, «ніхто не викликає «швидку допомогу» через обпечений палець, навіть якщо він дуже болить, тому що, зайнявшись пальцем, «швидка допомога» не зможе прийняти виклик від людини, яка опинилася в більш тяжкому стані та потребує негайної медичної допомоги». Тому пріоритетом діяльності Є.Лентовської на початку її роботи була ліквідація правової неграмотності та підвищення рівня правової культури населення, що, вочевидь, є актуальним завданням і для уповноваженого ВР з прав людини.

Крім того, професор відзначила, що її основним покликанням на початку роботи на посаді омбудсмена Польщі була боротьба за незалежність цієї інституції від влади.

Відходячи від теми історії, професор звернула увагу на сучасні умови захисту прав людини та появу нових викликів перед омбудсменом у зв’язку з поглибленням економічних процесів у суспільстві. Влада, стримувати необмежені прояви якої покликаний інститут речника громадянських прав, поступово переходить з рук політичної верхівки до економічної еліти країни. За таких обставин, на думку Є.Лентовської, конституційне звернення, сама конституція та омбудсмен безсилі.

Як приклад вона навела процес перевірки безпеки громадян в аеропорту Варшави, який здійснюється приватною фірмою на основі договору субпід­ряду. Працівники фірми намагаються контролювати поведінку майбутніх пасажирів, не маючи повноважень прикордонних військ чи польської армії, а право на безпеку, гарантоване конституцією, забезпечується приватним суб’єктом, а не самою державною установою. В Україні яскравим прикладом «трансферу влади», на думку першого омбудсмена Польщі, є ситуація з підписанням угоди від імені держави з УЄФА без будь-яких конституційних підстав на те.

Оскільки надалі проникнення економічних інтересів у всі сфери суспільного життя буде лише поглиблюватися, на її думку, нагальною є необхідність запровадження нових інструментів захисту прав людини, які б мали вплив не лише на державні органи влади, а й на приватні підприємства, задіяні у «великій грі». На жаль, Є.Лентовська наразі не знає панацеї «від УЄФА» та новостворених перепон з боку деяких державних органів, проте вона переконана, що про це необхідно голосно говорити.

Найбільшу роль у поширенні інформації сьогодні, звичайно ж, відіграють ЗМІ. Професор із жалем констатувала зменшення інтересу журналістів до проблеми прав людини.

Завершуючи свою доповідь, Є.Лентовська зазначила, що ефективність уповноваженого з прав людини залежить від його активності та що йому завжди знайдеться місце в системі права, яка є «механізмом, а не простим текстом». Однак у державі, де процвітає корупція, особливо у сфері здійснення правосуддя, омбудсмен — безсилий.