Долю обвинувачених в Америці в переважній більшості випадків вирішує не суд присяжних, на який батьки-засновники США покладали головні надії в забезпеченні справедливого судочинства та протистоянні тиранії, а система зізнавальних угод (plea bargains), що укладають за зачиненими дверима. Як до них ставляться адвокати й судді?
Краще менше, але дешевше
Переважна більшість заарештованих у кримінальних справах спочатку не визнають себе винними. Від них часто чуєш упевнену фразу: «Та в них нічого немає!» Проблема в тому, що прокуратура, як правило, не попросить у судді дати ордер на ваш арешт, якщо в неї ще немає солідної доказової бази.
Згідно із законом державне обвинувачення зобов’язане надати людині неабияку частину зібраного проти неї компромату. Арештант ознайомлюється з ним, зазвичай доходить висновку, що його справи кепські, і в більшості випадків погоджується на пропозицію укласти угоду. Суть її в тому, що людина визнає себе винною в менш тяжкому злочині, а прокуратура натомість погоджується зняти з неї інше обвинувачення, за яким загрожує значно більший строк.
Зрозуміло, що виграє від такої операції ув’язнений. Наприклад, у 2012 році середній федеральний вирок за наркотики становив після зізнавальної угоди 5 років 4 місяці, тоді як обвинувачені, які пішли на суд і були визнані винними, отримали в середньому 16 років.
Прокуратура ж дістає змогу закрити справу й заощадити свої ресурси. До того ж американський суд — це завжди лотерея, і представиники обвинувачення не хочуть ризикувати.
Прокурори зацікавлені в тому, щоб ви визнали себе винним якомога раніше, тому що це дозволить їм не витрачати час і гроші на підготовку до процесу. За це вони попросять суддю врахувати при проголошенні вироку, що ви зізналися «своєчасно».
Особливо поширені такі угоди у федеральній системі США, де у 2014 році до суду дійшло менше ніж 3% кримінальних справ. Тобто понад 97% закінчились угодами. За 3 роки картина навряд чи помітно змінилася.
Був рік, коли за все літо в Манхеттенському федеральному суді не було жодного процесу. Величезний судовий хмарочос був порожній, якщо не брати до уваги нудьгуючих діловодів і судових приставів.
Хто не ризикує, той погоджується
Інститут угод між обвинуваченими та прокуратурою в США поширений куди більше, ніж в інших західних країнах. Але він існував не від самого початку.
До громадянської війни 1861—1865 рр. це було рідкісне явище. Після неї та імміграції, що різко збільшилася, стало значно більше злочинності, й угоди допомогли полегшити тягар, який звалився на судову систему. Злочинці, як і раніше, сідали в тюрму, але на менший строк, а прокурори швидше закривали справи.
Така система викликає нарікання з різних боків. Одні критики, особливо за кордоном, криво дивляться на ці «угоди з дияволом», тому що вони дозволяють злочинцям уникати належного покарання. Інші, навпаки, нарікають, що при нинішній системі винними себе іноді визнають зовсім непричетні люди, які переоцінюють зібрані прокуратурою докази й недооцінюють можливостей свого захисту.
Прихильники такої точки зору говорять, що люди приймають цілком раціональне рішення. Вони вважають за краще погодитися на відносно скромний строк і не грати в судову лотерею, програш в якій загрожує набагато суворішим покаранням.
Деякі дослідники підрахували, що від 2 до 8% американських засуджених опинилися в місцях позбавлення волі саме внаслідок самообмови.
У США сидить близько 2,2 млн чоловік, тому навіть якщо частка таких осіб — усього 1%, мова йде більше ніж про 20 тис. душ.
А судді проти
На сполох із цього приводу б’ють такі ліберальні юристи, як відомий манхеттенський федеральний суддя Джед Рейкофф. У 2014 році він надрукував у The New York Review of Books статтю під заголовком «Чому безневинні люди визнають себе винними», в якій закликав змінити систему пізнавальних угод. Зокрема, Д.Рейкофф запропонував залучити суддів у процес їх складання, який нині відданий на відкуп прокурорам і відбувається в таємниці від громадськості.
Американські судді не хочуть садити безневинних і вживають заходів, покликаних відсіяти обвинувачених, які себе обмовляють. Зокрема, протокол відповідних церемоній вимагає, щоб обвинувачений переконливо розповів про злочин, в якому він зізнається.
Буває, що суддя визнає його версію непереконливою та відмовляється прийняти зізнання. Права визнати вину й цим полегшити собі покарання в конституції США немає. Втім, судді відмовляються прийняти визнання вини дуже рідко.
Іноді судді самі намагаються з’ясувати, наскільки щире каяття заарештованого.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!