Між поверненням володільцю і попереднім станом

Підстави визнання недійсними рішень органів влади та правовстановлюючих документів на власність

Практика визнання недійсними рішень органів влади та державних актів на право власності на землю в більшості випадків свідчить про те, що суди виносять вердикти, виходячи з факту юридичної залежності державного акта від рішення органу влади, на підставі якого він виданий. Проте врахування такої залежності не завжди є достатнім у зв’язку з тим, що відповідні державні акти набували легітимності правопосвідчувального документа не тільки від рішення органу влади про надання ділянки певній особі у власність, а й від державної реєстрації земель.

Перелік на резерв

Згідно з висловленою у постанові від 4.06.2014 (№6-46цс14) правовою позицією Верховного Суду державні акти на право власності на земельні ділянки можуть визнаватися судами недійсними з метою захисту порушених прав на землю без визнання недійсним рішення органу влади, на підставі якого такий акт виданий, у випадках видання державних актів на право власності на земельні ділянки з порушенням вимог закону, всупереч рішенням чи угодам. Відповідне визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав на земельну ділянку в судовому порядку. У вказаній постанові Суд посилався на ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.10.2013, який, застосувавши ст.155 Земельного кодексу, визнав помилковим висновок суду апеляційної інстанції про неможливість визнання недійсним державного акта, оспореного з підстав перевищення указаного в ньому розміру земельної ділянки над розміром, зазначеним у рішенні сільської ради про надання землі у власність.

У справі №363/431/14-ц Вишгородський районний суд Київської області постановив рішення від 23.06.2014 про часткове задоволення позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Новосілківської сільради Вишгородського району до Вишгородської районної державної адміністрації, реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції та 9-х приватних осіб щодо скасування рішення про державну реєстрацію, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та повернення земельних ділянок. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з виключного переліку згідно з порядком перерозподілу резервного фонду земель між працівниками державних та комунальних закладів, підприємств та організацій культури, освіти та охорони здоров’я та пенсіонерами серед них, які проживають у сільській місцевості. Оскільки відповідачі не належали до зазначеного переліку осіб, землю їм було надано у власність незаконно. Однак колегія суддів Апеляційного суду Київської області рішенням від 21.08.2014 не погодилася із вказаними доводами суду першої інстанції та скасувала рішення з урахуванням стст.116, 118 ЗК, п.7 указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8.08.95 №720/95.

Ухвалою ВСС від 24.12.2014 рішення апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі. При перегляді цих рішень колегія суддів дійшла висновку щодо незастосування судом апеляційної інстанції вимог стст.212, 213 Цивільного процесуального кодексу, ст.25 ЗК. З ухвали від 24.12.2014 додатково вбачається, що, залишаючи рішення суду першої інстанції в силі, суд касаційної інстанції виходив з того, що резервний фонд земель підлягає перерозподілу передусім між працівниками державних та комунальних закладів, підприємств та організацій культури, освіти та охорони здоров’я та пенсіонерами серед них, які проживають у сільській місцевості та мають виключне право на подання клопотання про виділ землі з резервного фонду. У зв’язку з тим що на території сільської ради проживали такі громадяни, які ще не отримували земельних ділянок у власність, рішення органу місцевого самоврядування про надання земельних ділянок з резервного фонду особам, які до вказаного переліку не належали, не відповідало вимогам закону.

Згідно з роз’ясненнями, наданими у п.7 постанови пленуму ВСС «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1.03.2013 №3, земельні відносини, суб’єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об’єктами — землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій права на землю. Захист судом права на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними стст.16, 21, 393 Цивільного кодексу та ст.152 ЗК, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до вказаного спори, що виникають із земельних відносин, в яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб’єкта владних повноважень, згідно зі ст.15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, які відповідно до закону необхідні для набуття й реалізації права на землю, про надання чи передання земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею.

Всупереч правам держави

При постановленні рішення від 2.06.2014 у справі №363/429/14-ц про відмову в задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Новосілківської сільської ради до Вишгородської районної державної адміністрації та 20-ох осіб про скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та повернення земельних ділянок у комунальну власність суд не врахував вищевказаного роз’яснення, у зв’язку із чим апеляційна інстанція скасувала рішення суду першої інстанції та частково задовольнила позов рішенням від 30.07.2014. Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла такого висновку з урахуванням обставин, що оскаржуване позивачем розпорядження було прийняте всупереч вимогам земельного та цивільного законодавства, що порушило права власника — держави в особі сільської ради, тому воно визнано незаконним. Як наслідок, державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на підставі вказаного розпорядження, також визнані недійсними. Що стосується позовних вимог про повернення земельної ділянки у комунальну власність та визнання за сільською радою відповідного права на неї, то колегія суддів апеляційної інстанції не вбачала підстав для їх задоволення, оскільки визнання незаконним розпорядження районної ради, визнання недійсним державних актів про право власності на земельні ділянки, видані на підставі цього розпорядження, тягне за собою повернення сторін у первісний стан. При перегляді зазначених рішень колегія суддів ВСС погодилася з висновками Апеляційного суду Київської області, прийнявши ухвалу від 16.10.2014.

Статтею 152 ЗК передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач можуть вимагати усунення будь-яких порушень їхніх прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до стст.16, 42, 120, 152, 161 ЗК та ст.16 ЦК Вишгородський районний суд від 23.01.2014 задовольнив позов про скасування рішення та визнання недійсним державного акта. Постановляючи рішення про задоволення позову, суд виходив з того, що відповідачка приватизувала частину земельної ділянки згідно з оспорюваним рішенням Новопетрівської сільської ради Вишгородського району, яким передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд разом зі спірною земельною ділянкою, яка визначена для спільного користування (проходу) з іншою особою (що суперечить ЗК) та слугує єдиним проходом до будинку позивача.

З такими висновками суду першої інстанції погодилася судова колегія апеляційної інстанції, прийнявши ухвалу від 12.05.2014 з підстав всебічного з’ясування всіх обставин справи, належної правової оцінки доказів, відповідності висновків суду фактичним обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Вийшли за межі

Правовою позицією, висловленою 1.07.2015 у справі №6-319цс15, ВС визначив підсудність справ за заявами, зокрема з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками. Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов’язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як указані рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. У зв’язку із чим визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30.09.2015, ухваленим у справі №363/2562/15-ц, задоволено та скасовано державні акти на право власності на земельні ділянки позивача та відповідача. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки площа земельної ділянки, вказана у виданому відповідачу державному акті, не відповідала площі, визначеній рішенням сільської ради для передання останній у власність, через що частина будинку та ділянки позивача накладаються на ділянку відповідача, то позовні вимоги про скасування державних актів на право власності на земельні ділянки сторін підлягали задоволенню.

При перегляді вказаного рішення колегія суддів апеляційної інстанції, ухваливши рішення від 17.12.2015, висловила думку, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи та норми права, які підлягають застосуванню, дійшов правильного висновку про необхідність скасування державного акта відповідача, оскільки він виданий з порушенням вимог закону та не відповідає змісту рішення Толокунської сільської ради Вишгородського району. Однак рішення в частині скасування державного акта на право власності на земельну ділянку позивача, оскільки його видачею не порушено прав чи законних інтересів позивача і з цього приводу відсутній будь-який спір між сторонами, колегія суддів апеляційної інстанції вважала за необхідне скасувати та ухвалити нове — про відмову в задоволенні цих вимог.

Верховний Суд 24.06.2015 ухвалив постанову у справі №6-472цс15, предметом якої був спір про визнання права власності на земельну ділянку та визнання рішення селищної ради й державного акта на право власності на землю недійсними. Зокрема, ВС зробив правовий висновок про те, що ст.173 ЗК визначено: межа району, села, селища, міста, району в місті — це умовно замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює відповідну територію від інших. Згідно з п.«б» ч.1 ст.12 ЗК до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить передання на ввіреній їм території земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

З урахуванням зазначеного правового висновку рішенням суду від 12.11.2015 у справі №363/1128/15-ц позов прокурора Вишгородського району в інтересах держави в особі Новопетрівської сільської ради Вишгородського району про визнання недійсним розпорядження та державного акта про право власності на земельну ділянку та її витребування із чужого незаконного володіння задоволено частково. Також визнано протиправним та скасовано розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність 8 громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області» в частині передання у власність відповідачам земельної ділянки на вказаній території; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку та скасовано його державну реєстрацію; визнано за Новопетрівською сільрадою право комунальної власності на земельну ділянку. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У своїх висновках суд керувався ч.4 ст.116, ч.3 ст.152, стст.155, 173 ЗК, ст.19 закону «Про землеустрій» та ст.16 закону «Про місцеве самоврядування». Що стосується вимоги про зобов’язання відповідача повернути земельну ділянку в комунальну власність до земель запасу, то підстав для цього суд не встановив. Суд уважав, що вчинити дії стосовно приведення земельної ділянки у попередній стан, у тому числі повернути її власнику, особа має тоді, коли існують об’єктивні перешкоди поверненню, пов’язані з певним використанням ділянки. Без вчинення таких дій відповідачем право особи не може бути відновлене у зв’язку з відсутністю обгрунтувань.