Тимчасове затримання та зберігання транспортних засобів: проблемні питання

7 листопада 2015 року почав діяти Закон України «Про Національну поліцію», яким визначено, що Національна поліція України (далі – поліція) – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Набрання чинності вказаним Законом викликало і продовжує викликати багато запитань, як у пересічних громадян нашої країни так і досвідчених правників, як на практичному так і на теоретичному рівні, зазначає юридична компанія LEX LIGA.

Одним з актуальних питань сьогодення стало надання Національній поліції повноважень із тимчасового затримання транспортних засобів. Так, згідно з п. 11 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» остання, відповідно до покладених на неї завдань, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

На врегулювання правовідносин із тимчасового затримання транспортних засобів безпосередньо спрямований Порядок тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках (далі – Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102 (в редакції Постанови КМУ № 888 від 28 жовтня 2015 року). Так, тимчасове затримання транспортного засобу поліцейським проводиться у випадках, передбачених ст. 265-2 КУпАП, зокрема, у разі, коли неможливо усунути причину затримання на місці виявлення адміністративного правопорушення, і передбачає примусове припинення використання такого транспортного засобу шляхом його блокування за допомогою технічних пристроїв або доставлення на спеціальний майданчик чи стоянку, якщо транспортний засіб створює значні перешкоди дорожньому руху.

Доставлення транспортного засобу здійснюється виключно на спеціальний майданчик чи стоянку і лише за допомогою спеціальних автомобілів – евакуаторів, у тому числі тих, що належать підприємствам, установам та організаціям, які провадять діяльність, пов’язану з транспортуванням транспортних засобів, і з якими територіальним органом Національної поліції укладені в установленому порядку договори.

Отже, за відсутності укладеного договору між органами Національної поліції та відповідним підприємством, установою та організацією, що здійснюватиме транспортування транспортного засобу, доставлення останнього суперечитиме вимогам Порядку.

Крім того, після прибуття евакуатора поліцейський у присутності двох свідків і представника підприємства, установи або організації, яким належить евакуатор, складає акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу з додержанням вимог, встановлених п. 4 Порядку.

Зауважимо, що згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Наведена норма передбачає сукупність елементів, виходячи з яких, можна говорити про те, що на даний час підрозділи Національної поліції повноцінно функціонують у кількох містах України (м. Київ, Одеса, Львів).

Між тим, у п. 14 «Перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію» вказується, що до створення, укомплектування спеціально підготовленими поліцейськими та забезпечення функціонування на всій території України патрульної поліції тимчасово, до 31 грудня 2016 року, дозволяється функціонування в складі поліції державної автомобільної інспекції, на яку покладаються обов’язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція.

Під час виконання повноважень з охорони публічного порядку та забезпечення безпеки дорожнього руху підрозділи державної автомобільної інспекції та громадської безпеки керуються положеннями цитованого Закону та інших законів України і підпорядковуються відповідним керівникам територіальних органів поліції.

Проте, вказані норми не містять вимоги щодо обов’язковості складання працівниками зазначених підрозділів Присяги поліцейського, проходження ними служби на посадах у поліції (навіть тимчасово), а також присвоєння їм спеціального звання поліції. За таких обставин можливе виникнення спірних ситуацій щодо легітимності складених співробітниками державної автомобільної інспекції акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу.

Також виникають запитання щодо статусу свідків складання вказаного акту. Так, у ч. 1 ст. 272 КУпАП як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі.

В такому випадку свідком може бути і співробітник поліції або інша зацікавлена особа. Тому доречніше було б у Порядку замість слова «свідок» використати слово «понятий» або ж ввести певні обмеження щодо категорій осіб, які можуть бути свідками при складанні акту.

Серед іншого, Порядок визначає, що у разі коли доставити транспортний засіб на спеціальний майданчик чи стоянку неможливо, поліцейський проводить його затримання шляхом блокування з дотриманням умов безпеки дорожнього руху (п. 5). При цьому, розблокування транспортного засобу здійснюється поліцейським після складення протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Тобто, такий елемент як, наприклад, сплата штрафу за порушення Правил дорожнього руху, що стало причиною блокування транспортного засобу Порядком не передбачається.

Потрібно також звернути увагу на те, що п. 15 Порядку визначає: спори, пов’язані із шкодою, що заподіяна тимчасово затриманому транспортному засобу і майну, яке перебуває в ньому, під час транспортування або зберігання на спеціальному майданчику чи стоянці, розв’язуються в установленому законодавством порядку.

При цьому, якщо водій або власник з’явився на місці правопорушення в момент виконання робіт із завантаження транспортного засобу, доцільно наполягати на фотографуванні транспортного засобу, що підлягає тимчасовому затриманню, і складенню переліку речей, які перебувають у ньому (п. 4 Порядку), що стане доказом у випадку пошкодження транспортного засобу під час транспортування, перебування його на спеціальному майданчику чи стоянці, або зникнення цінних речей з транспортного засобу.

І на останок зауважимо, що наведені проблемні питання висвітлені, виходячи з аналізу положень вказаних вище правових актів, оскільки на даний час відсутня судова практика вирішення окреслених спірних питань, проте викладене, сподіваємось, стане у нагоді як широкому загалу, так і професійним юристам, при спробі розв’язання наведених правових колізій.