Исковой пинг-понг

Для повышения эффективности слушания дел следует нормами ХПК исключить возможность злоупотреблений возвращением заявлений без рассмотрения

Если арсенал методов злоупотребления сторонами своими процессуальными правами пополняется почти ежегодно, то для самих судов такие методы остаются почти неизменными с момента принятия Хозяйственного процессуального кодекса. Речь в первую очередь идет о применении ст.63 ХПК, которая устанавливает исчерпывающий перечень оснований для возвращения искового заявления и приложенных к нему документов без рассмотрения.

Формальні підстави

Проаналізувавши судову практику, можемо зробити висновок, що найчастіше господарські суди використовують такі підстави для повернення позовної заяви, передбачені ст.63 ГПК:

• підписання її особою, яка не мала на це права, або особою, посадове становище якої не вказано (п.1 ч.1);

• порушення правил об’єднання вимог або об’єднання в одній позовній заяві кількох вимог до одного чи кількох відповідачів (п.5 ч.1);

• неподання доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (п.4 ч.1);

• неподання доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви й доданих до неї документів (п.6 ч.1).

Останнім часом спостерігається тенденція до досить вільного та розширеного тлумачення цієї статті, що призводить до збільшення загальної кількості повернутих заяв з формальних підстав.

Наприклад, як мотив повернення без розгляду на підставі п.6 ч.1 вказується той факт, що позовна заява та додатки до неї були направлені відповідачу днем раніше, ніж датована сама заява, тому «суд не може дійти висновку, що відповідачам була направлена копія саме тієї позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду».

В іншій ухвалі підставою для застосування п.1 ч.1 стало те, що від імені позивача — державного органу — заява підписана представником за довіреністю. Останнього уповноважено підписувати позовні заяви від імені органу виконавчої влади довіреністю, що підписана міністром. Проте суд зазначив, що не надано доказів на підтвердження таких повноважень міністра.

Ці випадки не є винятковими, вони набули широкого розголосу, що свідчить про тенденцію до використання формальних підстав для застосування ст.63 ГПК.

Наслідки повернення

Основна проблема повернення позовної заяви полягає в наслідках для позивача. У нього є два варіанти дій: оскаржити відповідну ухвалу в апеляційному порядку як таку, що перешкоджає провадженню у справі, або після усунення «недоліків», на які вказано в ухвалі, подавати заяву заново. У будь-якому випадку наслідком є невиправдане затягування розгляду справи.

Крім того, повернення позовної заяви без розгляду має ще один негативний наслідок. Згідно з ст.7 закону «Про судовий збір» сума збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги. Відповідно до п.4 ст.6 того ж акта за повторно подані позовні заяви, які раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах. Таким чином, це означає, що після усунення недоліків і повторного подання заяви доведеться сплачувати судовий збір заново.

Процедура одержання назад суми збору доволі тривала та копітка. Позаяк повертати позовну заяву можна не раз, а розмір ставок судового збору в господарському процесі високий, ця обставина негативно впливає на ефективний розгляд справи в передбачені законодавством строки.

Проблему доповнює та обставина, що в ГПК відсутні норми про залишення позовної заяви без руху з наданням строку на усунення недоліків. Такі норми містяться в ст.108 Кодексу адміністративного судочинства та ст.121 Цивільного процесуального кодексу. Проте в господарському судочинстві їх не було передбачено від самого початку. Ця обставина також зумовлює широке застосування господарськими судами ст.63 ГПК як підстави повернення заяви.

Зміни в проекті

Ще в жовтні 2015 року на розгляд Верховної Ради було подано законопроект «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (щодо встановлення правил залишення позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги без руху)» (№3291). Пропонувалося внести необхідні зміни до стст.63, 97 та 111³ ГПК.

Зокрема, передбачалося, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених в стст.54—57 ГПК, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача й надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання ухвали. Якщо позивач у встановлений строк виконає вимоги, визначені стст.54—57 ГПК, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше — неподаною та повертається позивачеві.

Проте ініціатива дотепер опрацьовується в Комітеті ВР з питань правової політики та правосуддя.

Схожі зміни запропоновані Радою з питань судової реформи в проекті нового ГПК, оприлюдненому на її сайті у квітні минулого року.

Успішні перетворення в Україні залежать також і від удосконалення процесуального законодавства, приведення його у відповідність до загальновизнаних стандартів правосуддя. Внесення відповідних змін до ГПК щодо вдосконалення порядку повернення позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги судом підвищить ефективність розгляду справ і забезпечить сталий розвиток правосуддя.