Процесуальні хащі перегляду

Куди звертатися за наявності тлумачення КС, що різниться від думки всіх судів загальної юрисдикції?

Протягом усього часу існування судової системи незалежної України не вщухають розмови довкола питань, пов’язаних із проблемою доступу громадян до правосуддя та різними застосуваннями судами одних і тих же норм права. Всі ці проблеми знайшли своє відображення в одному трудовому спорі, що став відомим на всю Україну.

Як повідомляв «ЗіБ», 22 лютого цього року Конституційний Суд ухвалив рішення №4-рп/2012 за зверненням громадянина Володимира Стріхаря. Цим актом розтлумачено норми Кодексу законів про працю щодо порядку обчислення строку позовної давності в спорах про стягнення середнього заробітку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

Найцікавішим у справі є та обставина, що Конституційний та Верховний суди дійшли протилежних висновків з одного і того самого питання. Так, Верховний Суд уважав, що строк позовної давності в спорах про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні починає перебіг з моменту звільнення, а єдиний орган конституційної юрисдикції пристав на позицію, що такий строк слід починати обчислювати з дня, коли звільнений працівник дізнав­ся або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Виникає закономірне запитання: як тепер використати рішення КС у справі, яка вже по суті розглянута всіма судами загальної юрисдикції?

Насамперед звертають на себе увагу мотиви, якими Суд обгрунтовує свою позицію: особа повинна мати дієвий судовий захист порушених прав. Тепер у разі звернення В.Стріхаря суд зобов’язаний застосувати акт КС №4-рп/2012 при вирішенні спору по суті.

Проте перед тим слід з’ясувати, в якій процесуальній формі може бути реалізоване таке право: шляхом подання нового позову, заяви про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами або ж у зв’язку з неоднаковим застосуванням судами норм матеріального права. Чи, можливо, слід звернутися до міжнародних судових установ?

При поданні нового позову суд, швидше за все, закриє провадження у справі згідно з п.2 ч.1 ст.205 ЦПК, оскільки вже набрало законної сили рішення суду, постановлене щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Перегляд Верховним Судом рішення у зв’язку з неоднаковим застосуванням норм матеріального права можливий у разі неоднакового застосування таких норм лише касаційними судами (п.1 ч.1 ст.355 ЦПК), до яких Конституційний Суд не належить.

Таким чином, з-поміж способів захисту на рівні національних судів залишається тільки перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Можливість посилання на рішення Конституційного Суду як на нововиявлену обставину передбачена, зокрема, п.4 ч.2 ст.361 ЦПК. Згідно з ним однією з підстав для перегляду рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами є встановлена Конституційним Судом неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом у справі, якщо рішення останнього ще не виконане.

Хоча КС у рішенні №4-рп/2012 і не визнав неконституційною норму закону, дано її тлумачення, відмінне від того, якого дотримувалися ВС та Апеляційний суд м.Києва. Отже, є підстави стверджувати, що існує ймовірність перегляду у зв’язку з нововиявленою обставиною, якою є рішення КС.

Водночас при вузькому тлумаченні п.4 ч.2 ст.361 ЦПК суд повинен відмовити в перегляді справи у зв’язку з нововиявленими обставинами з формальних причин. Адже рішенням КС №4-рп/2012 не встановлюється неконституційність жодного акта.

На підтвердження можливості такої відмови може свідчити також позиція пленуму Вищого господарського суду щодо питань визнання обставин нововиявленими в господарських спорах, відображена в постанові «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами» від 26.12.2011 №17, згідно з абз.2 п.6 якої не може вважатися нововиявленою обставиною висновок КС про офіційне тлумачення положень Конституції та законів України.

На нашу думку, відмова від перегляду рішення за нововиявленими обставинами в такому випадку слугуватиме доказом відсутності реальної можливості для захисту В.Стріхарем своїх прав і свобод, що суперечитиме ч.3 ст.8 Основного Закону, згідно з якою «звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується», та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої держава зобов’язана забезпечити право на справедливий суд.

Натомість відмова суду від перегляду рішення буде також доказом того, що особою вичерпано всі національні засоби правового захисту. Це, своєю чергою, дає право на звернення до Європейського суду з прав людини.

У разі вирішення Євросудом справи на користь В.Стріхаря останній, крім отримання компенсації від держави, матиме можливість звернутися до Верховного Суду із заявою про перегляд рішення суду у зв’язку з установленням міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Поки що рахунок 2:0 не на користь судової системи України. Адже, по-перше, судами загальної юрисдикції було обмежено доступ особи до правосуддя через неправильне застосування положень закону щодо строків позовної давності та, по-друге, найповажнішими судовими установами (Верховним і Конституційним судами) допущено різне застосування однієї і тієї ж норми права. Залишається інтрига щодо наступних змін рахунку. Якими будуть ставки?

 

До теми

 

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Інформаційний лист

2 березня 2012 року                                                                      №282/0/4-12

Щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою працівникові належних йому при звільненні сум, та початку його перебігу

Головам апеляційних судів областей, мм.Києва та Севастополя,
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим

 

 

У зв’язку з численними зверненнями суддів щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою працівникові належних йому при звільненні сум, та початку його перебігу Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ повідомляє таке.

Рішенням Конституційного Суду від 22.02.2012 №4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю у взаємозв’язку з положеннями стст.117, 2371 цього кодексу.

Конституційний Суд визначив, що в аспекті конституційного звернення положення ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю у взаємозв’язку з положеннями стст.116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Ураховуючи викладене, з метою забезпечення однакового й правильного застосування законодавства та запобігання ухвалення судами судових рішень з порушенням вимог закону, для вжиття відповідних заходів щодо усунення недоліків при здійсненні судочинства доводимо до вашого відома про необхідність чіткого застосування положень рішення Конституційного Суду, яке є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

 

Заступник голови

М.ПШОНКА