Закон і Бізнес


Голова ВККС, суддя ВС Ігор Самсін

«Моральне обличчя суддівського корпусу — під загрозою»


№2-3 (1041-1042) 14.01—20.01.2012
МАРИНА ЗАКАБЛУК
155372

2011 рік став особливим як для всього вітчизняного юридичного співтовариства, так і для окремо взятого українця. Адже вперше добір претендентів на посади суддів був проведений за новими правилами, передбаченими законом «Про судоустрій і статус суддів». Але без ложки дьогтю в бочці меду не обійшлося. Деякі кандидати, котрих Вища кваліфікаційна комісія суддів, яка здійснювала добір, не допустила до участі в конкурсі на заміщення вакансій більш ніж у 300 храмах Феміди, подали позов до Вищого адміністративного суду. Постійно діючий орган, отримавши від громадян інформацію про те, що кілька претендентів учиняли дії, несумісні зі званням судді, вирішив провести перевірку. До її завершення «кваліфікаційники» не могли допустити кандидатів до участі в конкурсі, тому й відмовили їм. Претенденти не погодилися з таким рішенням, і ВАС їх у цьому підтримав. То чи потрібно перевіряти особисті й моральні якості майбутніх володарів мантій? На це та інші запитання кореспондентці «ЗіБ» відповів голова ВККС, суддя ВС Ігор САМСІН.


«Суддя повинен бути прикладом законослухняності»

 — Ігорю Леоновичу, чому при першому доборі кандидатів на посади суддів виникли проблеми з такою процедурою, як перевірка особистих і моральних якостей? Чи складно було її проводити?

— Це завдання непросте для виконання, але вкрай важливе. Адже не дарма законодавець в ст.70 закону «Про судоустрій і статус суддів» зобов’язав перевіряти кандидата на посаду судді з погляду не тільки професійних навиків, готовності здійснювати правосуддя, а і його моральних і особистих якостей. Повинен сказати, що ВККС ретельно дотримувала процедуру оцінки кандидатів, звертаючи особливу увагу на моральні принципи й соціальну поведінку осіб, котрі заявили про своє бажання здійснювати правосуддя.

Зауважу, що провести таке оцінювання об’єктивно та з високою мірою достовірності дозволило чинне законодавство. Зокрема, мова йде про можливість упливати на процес добору суддів шляхом надання ВККС інформації про кандидатів, що з’явилась у громадськості, на підставі ч.3 ст.69 закону «Про судоустрій і статус суддів». Уважаю це дуже прогресивним, адже така можливість є невід’ємною частиною контролю громадянського суспільства за діяльністю системи правосуддя.

— Чому ж при доборі кандидатів на посади суддів важливо встановити, чи відповідає людина не тільки за професійною підготовкою, а й за своїми моральними якостями вимогам, які висуваються до претендентів?

— Донедавна таке питання я б уважав риторичним, таким, що не вимагає відповіді через очевидність останньої. Визнаю, що помилявся: моральне обличчя суддівського корпусу — це, як я зрозумів, тема дискусійна й ще не вичерпана. Принаймні в Україні.

Тут дозволю собі зробити невеликий ліричний відступ і згадати про квінтесенцію судової реформи і всіх змін, з нею пов’язаних. Авторитет судової влади — це те, про що ми сперечаємось і постійно говоримо зі своїми зарубіжними колегами та один з одним. Не можна, щоб громадянин, звертаючись до суду, вже відчував побоювання, що його справу розглядатиме суддя, чиї моральні засади дозволяють порушувати закон і заохочувати правопорушення. Не маю найменшого сумніву в тому, що в розумінні наших співгромадян грамотний, чесний, порядний суддя — це суддя, якому можна довірити розгляд своєї справи через перш за все моральні якості цього служителя Феміди, а не його кваліфікацію.

— Ви вважаєте, що в Україні ще немає розуміння важливості того, що кандидат на посаду судді повинен дотримуватися високих моральних принципів?

— Я б не був таким категоричним. Але зізнаюся: для мене виявився несподіваним обраний Вищим адміністративним судом підхід, викладений у рішенні від 22.12.2011 у справі за позовом Жана Запрути до ВККС про визнання дій протиправними, спонуканні вчинити дії, визнанні незаконними рішень. Суть спору зводилася до того, що кандидат на посаду судді — позивач у справі — вважав незаконною відмову ВККС у допуску його до участі в конкурсі на заміщення вакантної посади судді Ленінського районного суду м.Севастополя.

Нагадаю: 14 листопада 2011 року трьом кандидатам було відмовлено в допуску до участі в конкурсі. Відповідно до положень ст.91 закону «Про судоустрій і статус суддів» ВККС «проводить добір кандидатів на посаду судді вперше, в тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит; вносить до Вищої ради юстиції рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді для подальшого внесення відповідного подання Президентові».

При цьому, враховуючи приписи стст.66, 70, 71 закону «Про судоустрій і статус суддів», добір кандидатів на посаду судді вперше, у тому числі й конкурсний відбір, направлений на те, щоб визначити претендентів, які за рівнем теоретичних знань і професійної підготовки, а також за своїми особистими і моральними якостями можуть бути рекомендовані комісією на посаду судді і за наслідками розгляду такої рекомендації можуть бути призначені на посаду судді, здійснювати правосуддя, дотримуючись правил суддівської етики.

За загальним правилом суддівської етики, суддя повинен бути прикладом законослухняності, завжди поводитися так, щоб міцніла віра громадян у чесність, незалежність, неупередженість і справедливість суду. Служитель Феміди повинен докладати всіх зусиль, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та інформованої людини, його поведінка була бездоганною.

Кандидат на посаду судді зобо­в’язаний розуміти, що бажання отримати статус судді покладає на нього додатковий тягар відповідальності за  свою поведінку, у тому числі й у минулому. Громадськість чекає, щоб кандидат на посаду судді не тільки був професіоналом, а й за своїми особистими і моральними якостями відповідав високим стандартам поведінки в професійному, суспільно-політичному та приватному житті.

У комісію надійшла скарга від людини, котра знає Ж.Запруту. У ній містилися відомості про попередню «професійну» діяльність кандидата під час проходження служби в органах внутрішніх справ. Зокрема, указувалося на те, що претендент не­одноразово здійснював протиправні дії в 1994—1996 роках. Для перевірки вказаних відомостей була призначена спеціальна перевірка.

Також ВККС вирішила, що кандидат не може брати участі в конкурсі до отримання результатів перевірки обставин і фактів, викладених у зверненні громадянина, оскільки без відповідної перевірки участь кандидатів у конкурсі призведе до застосування ВККС лише визначеного ст.71 закону «Про судоустрій і статус суддів» першочергового критерію відбору — кількості балів, отриманих за наслідками кваліфікаційного іспиту, що може позбавити комісію можливості врахувати факти й обставини, які негативно характеризують кандидатів на посади суддів, якщо такі підтвердяться в ході перевірки.

— Чим обгрунтовувалася необхідність проведення перевірки?

Інформація такого характеру викликала в членів комісії закономірні та, слід підкреслити, виправдані сумніви в тому, що репутація вищезазначеного кандидата, набута ним раніше, допоможе йому особисто на посаді судді та всьому суддівському корпусу заслужити довіру громадськості. Крім того, провести спеціальну перевірку було необхідно згідно з положеннями ст.68 закону «Про судоустрій і статус суддів».

 «Виконання рішення породжує більше запитань, ніж відповідей»

 — Повернемося до рішення у «справі Запрути». Чому ВАС визнав рішення ВККС незаконним?

— ВАС скасував рішення ВККС про відмову кандидатові в допуску до конкурсу, пославшись на те, що на момент ухвалення цього рішення комісія ще не мала результатів спеціальної перевірки. При цьому касаційний суд, який розглянув справу в першій та останній інстанції, послався на положення ст.127 Конституції та ст.64 закону «Про судоустрій і статус суддів», що встановлюють загальні вимоги до кандидата на посаду судді.

З погляду скаржника, котрий звернувся до ВККС із інформацією про кандидата, ситуація, очевидно, виглядає зовсім не так однозначно, як з погляду колегії суддів ВАС, що ухвалила таке рішення. Я б, наприклад, не зміг пояснити цій людині, чому її інформація, така важлива для прийняття рішення про відповідність кандидата званню судді, не взята до уваги й фактично залишилася незатребуваною.

Я, як суддя з великим стажем роботи (вже 15 років є суддею ВС), у згаданій постанові ВАС не бачу відповідей на низку ключових питань. Яке законодавче положення порушила ВККС, прийнявши оскаржене рішення, і в чому полягає неправомірність скасованого акта індивідуальної дії? Як не шукав я хоч би слабкого натяку на мотивацію ухваленого рішення, але не знайшов його у вказаній постанові: суд обмежився констатацією (простіше кажучи, цитуванням) ч.3 ст.2 КАС. І як, на думку суду, мала вчинити комісія: рекомендувати кандидата (тобто позивача у справі), а згодом, установивши, що інформація стосовно нього підтвердилася, відкликати рекомендацію? Такої процедури законодавець не передбачив.

— Чи є вихід із цієї ситуації? Сьогодні у вас на руках є постанова ВАС. Що повинна робити ВККС?

— Звичайно, рішення ВАС вступило в законну силу, оскарженню не підлягає і, відповідно, буде виконане комісією. Проте виконання судового рішення теж породжує більше запитань, ніж відповідей. ВАС єдиною підставою для скасування рішення комісії назвав те, що ВККС, не маючи результатів перевірки інформації, викладеної у зверненні громадянина Ч., дійшла необгрунтованого висновку, що Ж.Запрута як кандидат на посаду судді не відповідає вимогам, установленим ст.127 Конституції та ст.64 закону «Про судоустрій і статус суддів».

Одначе таких висновків комісія не робила! Підставою для відмови в допуску до участі в конкурсі став той факт, що необхідно провести перевірку інформації, викладеної у зверненні громадянина Ч., про здійснення Ж.Запрутою протиправних дій та його неетичну поведінку, а час закінчення такої перевірки спрогнозувати неможливо.

Також у постанові ВАС мовиться, що комісія діяла «упереджено» й «нерозумно», але в чому конкретно полягає упередженість і нерозумність — залишається загадкою. Невже упередженими є дії, причому в межах передбачених законом повноважень, щодо перевірки інформації про особисті й моральні якості кандидата на посаду судді? А чи розумним було допустити до участі в конкурсі кандидата, формально визначити його переможцем конкурсу й навіть рекомендувати на посаду судді, і лише потім, отримавши підтвердження негативної інформації про нього, перебувати в розгубленості та вирішувати виниклу проблему?

І найголовніше, на мій погляд, те, що ВАС не виконав свого процесуального обов’язку, в постанові немає відповіді на основне питання: як саме, на думку суду, мала діяти комісія? Який алгоритм дій повинен бути нею виконаний?

Відсутність у постанові відповідних мотивів надзвичайно ускладнює її виконання, адже для усунення порушень закону й поновлення прав кандидата передусім необхідно визначитися з тим, у чому ж полягала незаконність рішення і як повинна діяти ВККС.

Не зрозуміла й резолютивна частина постанови ВАС — визнати рішення комісії незаконним, і крапка. Тому й виникають складнощі з його виконання. При цьому, якщо Ж.Запрута звернеться до нас із заявою про допуск його до участі в конкурсі, ми будемо змушені звернутися до суду із запитанням: які дії повинна зробити комісія? Раптом ВККС знову прийме «не те» рішення, а кандидат знову його оскаржить, і ВАС кандидата підтримає.

— Цій тяжбі кінця-краю не видно.

— Так, суд повинен виносити рішення не для того, щоб просто його винести, а для того, щоб знайти вихід із ситуації, в яку потрапив позивач, і сказати: орган, який ухвалив рішення (в даному випадку ВККС), діяв незаконно.

Проте не просто констатувати факт незаконності рішення або дій, а й пояснити, у чому помилка цього органу: наприклад, згідно з нормами конкретної статті закону слід було діяти певним чином, а комісія діяла інакше, чим і порушила закон.

На мій погляд, посилання в постанові суду на те, що комісія порушила право кандидата на зайняття вакансії судді саме в конкретному суді, буде безпідставним.

Чим же комісія порушила право кандидата на обіймання посади судді? Невже претендентам та й іншим юристам не зрозуміло, що процедура призначення на посаду судді кардинально змінилася? Суддя — це професія, що передбачає однакові статус і повноваження незалежно від місцезнаходження суду, чи то місцевий суд Києва, Одеси, Макіївки або будь-якого іншого населеного пункту. Те, в якому регіоні України суддя вершитиме правосуддя, вже інше питання, вирішувати яке законом уповноважена насамперед ВККС.

Не зайвим буде нагадати, що на етапі подання у ВККС документів претендентами на зайняття посади судді ніхто з них не заявляв про те, в якому суді якого регіону України він хоче працювати. Та й таке бажання кандидата не є пріоритетним.

 «Навіщо допускати помилки при доборі кандидатів на посади суддів?»

 — А якщо кандидата, наприклад, не допустили до участі через те, що спецперевірка підтвердила: у біографії претендента є факти, що його дискредитують, і через ці обставини він не може надіти мантію. Що далі? Як бути з таким кандидатом?

— Комісія повинна розглянути питання про його виключення з резерву.

— Закон це передбачає?

— Є загальна норма: комісія допускає до участі в конкурсі тих, хто склав кваліфікаційний іспит. А останній, як я вже відзначав, полягає не тільки в з’ясуванні рівня знань, а й визначенні особистих і моральних якостей.

— Наскільки нам відомо, Ж.Запрута — не єдиний, хто звернувся з позовом до ВАС.

— ВККС відмовила в допуску до конкурсу ще одному кандидатові, який хотів працювати в Дзержинському райсуді м.Харкова. Цього разу підставою стало звернення громадянина, в якому говорилося про те, що кандидат злочинним шляхом намагався оволодіти житлом, яке належало сім’ї заявника. За цим епізодом комісія проводить спеціальну перевірку, а ВАС перебуває в процесі розгляду позову про скасування відмовного рішення ВККС.

— Тобто крапку в цьому питанні ще не поставлено?

— Думаю, час покаже, як нам у майбутньому діяти в таких ситуаціях. Але все-таки, на моє глибоке переконання, якщо людина веде аморальний, засуджуваний суспільством спосіб життя, але відповідає вимогам ст.127 Конституції та ст.64 закону «Про судоустрій і статус суддів» — це ще не привід робити таку особу суддею.

Ми боремося з подібними проявами в системі судів і прагнемо викоренити шкідливі елементи, що ганьблять звання судді. Навіщо допускати помилки при доборі кандидатів на посади суддів? Щоб надалі від них страждати і ставити під загрозу моральне обличчя всього суддівського корпусу?