Суддя Апеляційного суду Києва В.ЧОРНОБУК

«Якщо ліквідувати стадію досудового слідства, виправдувальних вироків буде набагато більше»

Суддя Апеляційного суду м.Києва Валерій ЧОРНОБУК — один з тих, у кого є шанс змінити обличчя української адвокатури і прокуратури, він — член робочої групи при Президентові з реформування цих інститутів. І це невипадково, адже він може глянути на кримінальний процес із різних точок зору: йому довелося працювати не тільки суддею, а й адвокатом, слідчим, а його кандидатська дисертація присвячена проблемі судового контролю за досудовим слідством. Валерій Іванович в інтерв’ю «ЗіБ» поділився своїм баченням реформування системи кримінальної юстиції.

«Прокурор і адвокат — процесуально рівнозначні фігури»

— Валерію Івановичу, сьогодні багато адвокатів скаржаться на те, що в судовому процесі в них немає рівних прав з обвинуваченням. Планується, що новий закон «Про адвокатуру» змінить ситуацію на краще — буде запроваджено змагальність сторін. За рахунок чого вона з’явиться, які додаткові права в процесі отримає адвокат?

— Я не зовсім згоден з тим, що в прокурора є якісь переваги перед адвокатом навіть при нині чинному законодавстві. У прокурора й адвоката різні процесуальні права викликані тільки специфікою процесуального призначення. Прокурор обвинувачує, адвокат захищає. Але в плані змагальності в кримінальному процесі вони абсолютно рівні. Якщо взяти процесуальні права, то в захисту й обвинувачення вони абсолютно рівні — і за поданням клопотань, і за виступом у дебатах, і за поданням доказів. Докази, що подаються захистом і обвинуваченням, рівнозначні для суду. Ніякої нерівності немає. Прокурор і адвокат — просто рівнозначні фігури... Новий закон не введе, а розвине тему змагальності. На мій погляд, найменш захищеним у процесі поки що є потерпілий. У проекті нового Кримінального процесуального кодексу цьому статусу приділено особливу увагу.

— Під час багатьох судових процесів упадає в очі, що суддя, як правило, стає на бік обвинувачення, частіше задовольняє її клопотання і т.ін.

—Мені складно дати аналіз клопотанням, про які ви зараз говорите: у кожному конкретному випадку потрібно розбиратись окремо. Безумовно, мені доводилося спостерігати за якимись епізодами в судових засіданнях у резонансних справах, та й сам слухав чимало гучних справ. Часто адвокати у своїх клопотаннях виходять за межі як обвинувачення або справи, так і за межі здорового глузду. Іноді виступають заради популізму. Для таких адвокатів симпатії клієнта, суспільний резонанс важливіші за результат. Коли перебуваєш у суддівському кріслі, це добре видно.

Якщо суддя частіше стає на бік обвинувачення, то пояснюється це дуже просто — прокурори в таких процесах сильніші професійно. Буває навпаки — сильніший захист. Адвокати і прокурори загалом ведуть суд до однієї мети — пошуку істини в спорі. У кримінальних справах прокурори почувають себе вільніше, тому що, за своєю специфікою, вони постійно займаються однією і тією ж роботою — підтримкою обвинувачення в суді. Уявіть собі фахівця, який понад 5 років підряд в одному і тому самому суді підтримує обвинувачення в кримінальних справах. В адвокатів відбувається інакше: сьогодні в тебе цивільна справа, завтра — кримінальна, післязавтра — господарська або адміністративна. Така різнобічність — теж добре: цікаво працювати, краще відчуваєш право і т.д. Проте в кримінальному процесі звичайно грамотнішим виглядає прокурор. Проблемою адвокатури в цілому є не завжди високий професійний рівень адвокатів. Безумовно, питання проф­підготовки актуальне і для суддів, і для прокурорів. Одначе судді та прокурори регулярно в обов’язковому порядку проходять курси підвищення кваліфікації, у прокурорів існують різні атестації, семінари тощо. У нині чинному законі «Про адвокатуру» обов’язкової процедури підвищення профрівня адвокатів не передбачено. З одного боку, це демократично, з другого — не зовсім правильно. Ось і доводиться спостерігати за деякими адвокатами, які не можуть сформулювати свою процесуальну позицію в суді.

— Які ще проблеми ви бачите в сучасній адвокатурі?

—Що стосується адвокатури, то тут, здається, найсерйозніша проблема — це перш за все відсутність реально діючого механізму призначення адвокатів у кримінальні справи, де відмова від захисника не приймається.  Це неправильно, коли міліціонери вмовляють адвокатів зайнятися «безкоштовною» справою: «Візьми цю справу, а ми потім дамо тобі яку-небудь гарну — з платоспроможним клієнтом». Це нонсенс. У справах «за призначенням» адвокати працюють, як правило, формально, просто підписують протоколи слідчих дій. Таким чином, увесь конституційний механізм гарантованого права на захист буксує. 

— Адвокати вважають, що створення всеукраїнської професійної організації може вирішити цю проблему.

— Можливо, якщо прийом в адвокатуру, підвищення профрівня та інші поточні питання вирішуватимуться не в директивному порядку, не авторитарно. Адвокати виношують ідею створенню загальної всеукраїнської професійної організації. Ймовірно, це поліпшить ситуацію і допоможе врегулювати питання призначення адвоката в кримінальному процесі й організувати підвищення кваліфікації адвокатів. Професійна організація допоможе відрегулювати механізм обов’язкового підвищення кваліфікації. Є ідея про анонімність адвокатських іспитів при прийомі в адвокатуру, тобто він проводитиметься письмово й анонімно, як це тепер відбувається в суддів. Думаю, основною ідеєю закону «Про адвокатуру» повинне стати підвищення авторитету й престижності професії.

 «Функція загального нагляду повинна бути ліквідована як пережиток минулого»

 — В Україні вже давно говорять про необхідність реформування прокуратури, яка, по суті, є якимсь «багатоголовим монстром» з необмеженими повноваженнями. Яких функцій, на вашу думку, прокуратура повинна позбутися в результаті реформування?

— Всі говорять про необхідність реформування прокуратури, але чітка концепція поки що не розроблена. Думаю, основною ідеєю повинні бути не урізування функцій прокуратури, а зміцнення її конституційних повноважень. В Основному Законі чітко прописані ці функції, їх усього чотири. Це підтримка державного обвинувачення в суді, представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, і нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а так само при застосуванні інших методів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Необхідно, щоб прокуратура користувалася ними в більшому обсязі й професійніше.

Звичайно, окремі функції, які є сьогодні в прокуратури, виглядають атавізмом. Скажімо, загальний нагляд давно вже став притчею во язицах. Дивно виглядає в сучасному демократичному суспільстві існування природоохоронної, військової, транспортної прокуратури. У правовій цивілізованій країні таких інститутів не існує й існувати не може.

Припис прокурора — це теж пережиток тоталітарної держави, який не вписується в нинішні реалії. Чомусь нині прокуратура займається перевіркою того, як виплачується зарплата на комерційних підприємствах, це, знову-таки, щонайменше дивно. Функція загального нагляду, звичайно, повинна бути ліквідована, це пережиток минулого. Коли ми говоримо про нові правові відносини, цього бути не повинно. До речі, наші нові закони прописані так, що не мають на увазі існування цих інститутів.

Так само прокуратура повинна позбутися слідства. Не можна вести розслідування справ і водночас здійснювати нагляд за слідством.

— Проте в прокуратури є контраргумент: хто в такому разі розслідуватиме кримінальні справи стосовно співробітників правоохоронних органів, високопоставлених чиновників?

— Такі справи можуть бути передані в підслідність СБУ або міліції. І взагалі, чому прокуратурі можна довірити розслідування складних і резонансних справ, а, скажімо, міліції або СБУ не можна. Повноваження в усіх слідчих абсолютно однакові, профпідготовка теж, вузи одні, перед судом усі рівні. Навіщо комусь бути рівнішим?

— Наскільки я знаю, ідея реформування, що передбачає урізання повноважень, викликає активне несприйняття і відторгнення в самої прокуратури.

— Це природно. Кому ж це сподобається? Адже в результаті реформування прокуратура не тільки позбудеться низки функцій, відбудеться ще й скорочення кадрів. Я не люблю терміна «оптимізація»: за цим сухим словом стоять долі живих людей. А в прокуратурі сьогодні зібрані дійсно висококваліфіковані кадри, частина яких позбудеться робочих місць. Тут необхідно ретельно все продумати й не поспішати. Гадаю, потрібно не менш ніж 5 років як перехідний період. Природно, змінити все відразу й не вийде. Але в результаті реформування прокуратура поступово перестане бути тим самим «монстром», а перетвориться на цивілізований демократичний інститут, підвищиться її авторитет, зросте довіра до неї з боку громадян.

 «Кримінальний процес в Україні дуже формалізований»

 — Фахівці називають проект нового КПК революційним, оскільки центр тяжіння переноситься зі слідчих органів у судове слідство. З якими труднощами доведеться зіткнутися в процесі реалізації новацій?

— Насамперед вони будуть пов’язані з розумінням концепції та філософії пропонованого процесу. Необхідно адаптуватися до нових реалій кримінального процесу, диктованого часом. Але як тільки ми проникнемося його концепцією, його філософією, то звикнути буде нескладно. Коли кілька років тому було введено нові Цивільний і Цивільний процесуальний кодекси, багато хто, і я зокрема, були шоковані. Говорили: як можна за ним працювати, все зупиниться. Проте нічого такого не відбулося. Так, спочатку було невелике «збентеження»: як це немає протоколу судового засідання, фіксування процесу, українська мова, якийсь єдиний реєстр? Але, коли юристи прониклися новою логікою закону, все виявилося легким і зрозумілим. Те саме буде і з КПК: тут все досить просто і зрозуміло, потрібно просто трохи перебудуватися.

— Ви один з перших, ще напочатку 2000-х років, увели в Україні поняття «слідчий суддя», яке закріплено в проекті нового КПК. У чому перевага цього нововведення?

— Так, ми колись увели таке поняття, як судовий контроль за органами досудового слідства. Всі слідчі дії, пов’язані з обмеженням прав і свобод громадян, контролюватимуться слідчим суддею. Раніше слідчий виносив постанови про проведення обшуків, виїмок, ексгумацію трупа, накладення арешту на кореспонденцію, відсторонення обвинуваченого від посади й багато чого іншого. Ці слідчі дії не передбачали процедури оскарження, захисту від помилок, зловживань. Тепер усе це робитиметься на судовому засіданні в присутності всіх сторін. Особи, стосовно яких повинні проводитися ці дії, матимуть право їх оскаржити. У разі порушення конституційних прав можливе оскарження в трьох інстанціях. Це дуже демократичний принцип, це явний крок уперед.

Припустимо, директора працюючого комбінату відсторонили від посади, що може викликати в підприємства проблеми: зупинку виробництва, а надалі — несплату податків, невиплату зарплати. На нашу думку, протягом 3 днів це рішення може бути оскаржене в апеляційному суді, потім — у вищому суді. Таке процесуальне рішення розглядатимуть судді різних судів колегіально, що дозволить знизити можливість помилки при ухваленні рішення. При правильній організації роботи всередині суду це не ускладнить роботи судових органів. Прогресивність цього інституту — у відвертості, публічності процедури, у рівноправ’ї та змагальності сторін.

Навіть якщо дозвіл на проведення закритого заходу, наприклад на зняття інформації з каналів зв’язку, видавався судом, це згодом може бути вивчено й оскаржено, перевірено ще раз, наскільки законно суд дав дозвіл на проведення такої слідчої дії. Навіть якщо це зроблять уже після отримання інформації, все одно законність цього оцінюватиме вищестоящий суд.

— Згідно з проектом нового КПК в Україні не буде стадії порушення кримінальної справи, що для нас незвично…

— Дійсно, для багатьох це незвично, але це одна з дій, які спрощують ведення кримінального процесу. Адже насправді стадія, коли слідчий пише папірець про порушення справи, в багатьох країнах відсутня. Скоєно злочин, підозрюваного затримано — його відразу повідомляють про підозру, роз’яснюють процесуальні права й ведуть у суд, де на місці визначають: узяти під варту чи ні. Відразу ж допитують. А в нас як виходить: у підозрюваного спочатку відібрали пояснення, потім порушили кримінальну справу, потім допитали, потім допитали в присутності адвоката, потім йому обрали запобіжний захід, потім він просидів півроку-рік у тюрмі. А потім його приводять у судове засідання — і він починає розповідати все зовсім по-іншому. Показання, зібрані до того, як він опинився в суді, часто оцінюються негативно. То навіщо тоді потрібно було виконувати всю цю роботу?

— У чому принципова відмінність єдиного реєстру заяв про скоєння злочинів і правопорушень від системи, яка існує в нас нині?

— Зараз у кожному районному відділенні внутрішніх справ ведеться книга обліку подій і злочинів, у якій фіксуються всі звернення громадян. З моменту реєстрації правопорушення або події в цій книзі починаються відносини громадян з правоохоронними органами. У проекті нового КПК планується, що така книга (реєстр) буде одна на всю Україну й існувати в електронному вигляді. Це зробить роботу міліції прозорішою, й офіційно надану інформацію буде простіше перевірити ще раз, вона стане доступною більшій кількості органів. Той же Генпрокурор зможе заглянути в реєстр і побачити реальну картину стану злочинності в країні.

Зараз у міліції дуже багато непотрібної паперової роботи, і кращий міліціонер не той, хто розкриває злочини, а той, хто «правильно» заповнює картки. До кінця місяця зі статистикою починають творитися чудеса. Заповнення карток статзвітності в міліції — особливе мистецтво. Але це тема іншої розмови. Одне слово, міліціонери часто придумують усілякі прийоми, щоб не реєструвати злочинів.

— А як введення єдиного реєстру змінить ситуацію?

— Зміниться процедура реєстрації злочинів. Громадянин звернувся — міліція зобов’язана зареєструвати. І все. Зараз ви не знаєте, зареєстрували ваше звернення чи ні, це таємниця, покрита мороком. Після створення реєстру робота міліції стане прозорішою та ефективнішою.

 «За моєї пам’яті жодного невинного не засудили»

 — За проектом нового КПК, судді більше не зможуть повертати справи на додаткове розслідування. Чи дійсно цей інститут відживає своє?

— Інститут додаткового розслідування критикують уже 20 років, навіть афоризм з’явився на цю тему: «Повертаючи справу на дослідування, ми даємо слідчому другий шанс довести провину підсудного. Чом би нам не дати другий шанс підсудному не скоїти злочину?» Судячи з мого досвіду, можу сказати: слідчий за цей додатковий час у плані збору доказів нічого нового не знаходить, хіба що перепише якісь папірці. Вся суть додаткового розслідування полягає в казуїстиці: десь не дописали якесь слово — чи то забули вказати кваліфікуючу ознаку злочину, чи то не вказані всі епізоди і т.ін. Які можна знайти докази в справі про злочин, скоєний, наприклад, понад рік тому? Якщо ж суддя знає про наявність таких доказів, то навіщо повертати справу на додаткове розслідування? З’явився новий доказ — будь ласка, надайте його в судовому засіданні. Навіть якщо під час дебатів прокурор або адвокат встане і скаже: «У мене є нові докази, не міг їх пред’явити, тому що тільки-но дізнався про їх існування», судове слідство обов’язково буде відновлено, доказ прийнято й вивчено.

Іноді інститут додаткового розслідування використовується в суді для того, щоб не ухвалювати виправдувальних вироків. Справа повертається з якимись указівками, дорученнями, які неможливо виконати. Так поступово вона «вмирає»: справу з якихось нереабілітовуючих причин закривають, обвинуваченого звільняють з-під варти. І дуже часто ще раз до суду вона вже не доходить. Відміняючи інститут додаткового розслідування, потрібно бути готовим до більшої кількості виправдувальних вироків і ставитися до виправдувальних вироків спокійніше.

— Які ще нові механізми передбачені для того, щоб судді ухвалювали більше виправдувальних вироків?

— При нинішній системі правоохоронної діяльності та правосуддя на Україні виправдувальні вироки — це НП. Спробую пояснити чому. Виправдувальні вироки судді бояться виносити, тому що вони завжди, так би мовити, під мікроскопом розглядаються всіма вищими судовими інстанціями. Таке прискіпливе ставлення до виправдувальних вироків пояснюється тим, що виправдувальний вирок — це показник браку в роботі слідства і прокуратури. Виправдувальний вирок несе велику кількість правових наслідків, пов’язаних з відшкодуванням збитків особі, незаконно притягнутій до кримінальної відповідальності. Якщо повернемося до початку нашої бесіди, то пригадаємо про те, що конституційною вимогою до прокуратури є нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство. Виправдувальний вирок у суді — це майже обвинувальний вирок слідчому й прокуророві. Тому в разі отримання виправдувального вироку прокуратура оскаржує його, включаючи весь свій ресурс у всіх інстанціях. Такі вироки часто скасовують з формальних причин, а суддю карають.

— Проте, на думку правозахисників, в Україні досить часто постановляють обвинувальні вироки невинним людям…

— За моєї пам’яті жодного невинного не засудили. Я пропрацював понад 10 років у суді, 3 роки в адвокатурі та 5 у міліції й щиро можу сказати: такого не було. Мені відомі випадки незаконного порушення кримінальних справ, незаконних обшуків, затримань, незаконного взяття під варту, але я не зустрічав жодного обвинувального вироку, що вступив у законну силу, стосовно невинного.

— І все-таки є статистика: у країнах ЄС ухвалюють від 25 до 50% виправдувальних вироків, а в Україні — менш ніж 1%. Із чим це пов’язано?

— Це пов’язано з тим, що в нас є інститут досудового слідства, а в них — ні. Якщо його ліквідовувати, виправдувальних вироків буде набагато більше. Адже в США як відбувається? Затримали підозрюваного — і відразу ж до суду. А в нас для того, щоб під суд потрапили дійсно винні люди, працює величезна державна машина: слідчий повинен розслідувати справу всебічно й об’єктивно, над ним стоїть ціла «піраміда» прямого керівництва, над ними — прокурор, а над прокурором — така ж «піраміда» тих, які стежать за тим, щоб невинних не садили. Існує можливість оскаржити чи не будь-яку слідчу дію.

Якщо взяти будь-яку квартирну крадіжку — скільки людей проходить через слідчі органи, перш ніж розкриють злочин і пред’являть обвинувачення?! Спочатку міліція їде на місце злочину, збирає всіх випадкових людей, наркоманів. Зібрали, припустимо, 15 чоловік, 13 з них відпустили, а 2 виявилися винними. За кордоном би вважалося, що було виправдано 13 чоловік.

В Україні — інша правова система, і, в принципі, не зовсім коректно порівнювати її й ту, яка існує на Заході. Принаймні наші міліція, прокуратура і суд свої функції виконують, причому не гірше, ніж в інших країнах. У Нью-Йорку по Гарлему вночі гуляти не підеш: гарантовано не вийдеш звідти. У нас такої вуличної злочинності немає.

 «Не можна відкидати такий запобіжний захід, як тримання під вартою, навіть для «економічних» злочинців

 — Більшість наших суддів, прокурорів, адвокатів сформувалися в умовах тоталітарної системи. Наскільки безболісно пройде їх адаптація до таких радикальних змін і скільки часу може зайняти подібна перебудова?

— Так, нам доведеться багато в чому міняти себе. З другого боку, у нас сьогодні, напевно, немає судді, який би не набирався досвіду за кордоном. Працівники прокуратури, адвокати теж багато подорожують, бачать і розуміють, що треба робити. Ми потихеньку змінюємося, все частіше застосовуємо практику страсбурзького суду. Змінюються закони.

Скажу так: почнімо реформи і зробімо все, що від нас залежить, для того, аби нам було зручніше працювати із цим законом. Наше завдання — не прогнозувати, а наближати це своїми діями, і тоді з часом ми житимемо в демократичній країні.

— Новий законопроект про декриміналізацію економічних злочинів забороняє обирати як запобіжний захід тримання під вартою. У ньому пропонується використовувати альтернативні запобіжні заходи, такі як застава, порука. Який з них найбільш прогресивний?

— Це дуже спірне питання. З декриміналізацією може бути поспіх. У той же час ми знаємо, яким був розмах злочинної діяльності, в якій обвинувачують Павла Лазаренка. Як його можна залишати на волі і яку може бути застосовано заставу, якщо його обвинувачують у розкраданні мільярдів?

— Згідно із законом застава повин­на бути не меншою від суми завданого збитку. Чи не виникнуть складнощі з точністю визначення цієї суми?

— Подивимося, як буде на ділі. Зараз говорити складно. Думаю, у будь-якому випадку не можна відкидати такий запобіжний захід, як тримання під вартою, навіть для «економічних» злочинців. Скажімо, як не взяти людину під варту, якщо вона відкрито грубіянить судді впродовж усього судового процесу й говорить, що встати перед суддею — все одно що стати на коліна? Яким чином змінити запобіжний захід особі, котра порушує умови підписки про невиїзд? Як таке можна допускати в правовій державі?

Якщо говорити про декриміналізацію економічних злочинів, то ми зіткнемося з іншою проблемою: з’ясується, що багато наших великих бізнесменів і високопоставлених чиновників голі й босі. Багаті в них тільки мами, тати, бабусі та водії. Як визначити суму збитків, якщо людина 15 років провадить контрабанду, скажімо постачає в Україну сигарети, займається розготівковуванням? За останньою затриманою хурою? То це для такого діяча кишенькові гроші... Отже, це складне питання.

У нас буде багато складнощів. Але важливо, що є позитивний настрій, є усвідомлення необхідності реформ, і ми рухаємося в правильному напрямку.

— Наскільки реальне запровадження прописаного в тому ж проекті КПК інституту присяжних?

— Думаю, це прогресивно і демократично. Шкода, що в тій же «справі Тимошенко» не було суду присяжних. Тому що якби вердикт у цій справі написали присяжні, то в жодній країні світу, ні в однієї людини його законність не викликала б сумнівів. Тоді можна було б сказати: це була воля громадян.

Уся логіка і філософія інституту присяжних у тому, що це звичайні люди з вулиці, яких можуть вибирати не за професією, не за становищем у суспільстві, не за знайомством, і їх весь час міняють. Я спостерігав, як проходить процес відбору присяжних у США. Судили чорношкіру жінку — викладачку коледжу, яку підозрювали в тому, що вона в нетверезому стані порушила правила дорожнього руху. У великому залі були зібрані люди — потенційні присяжні. Спочатку їм поставили запитання: «Хто не любить чорношкірих?» Деякі підняли руки. Їх попросили вийти із залу. Потім: «Хто не любить жінок за кермом?» Їх теж виключили. Потім запитали: «Хто коли-небудь учився в коледжі (назва)?» Їм теж довелося вийти. І так далі. Тобто передбачалося, що залишилися найбільш неупереджені. Зі 100 чоловік залишили 9. А потім справа прокурора або адвоката переконати цих людей у винності або невинності підсудного. Чому такі красномовні американські адвокати (тут голлівудські фільми не брешуть)? Тому, що їм потрібно переконати присяжних, вплинути на їхню думку... а від цієї думки залежить усе інше.

— Одначе, враховуючи наші реалії, вітчизняні політики і правозахисники знову можуть сказати, що присяжних підкупили, їх не так відбирали, з ними домовилися…

— Значить, у нас таке суспільство, якщо з присяжними можна домовитися. Значить, ми перебуваємо на такій стадії розвитку і заслужили цей вирок. У західних країнах присяжних можна захистити. А в нас присяжний сидітиме в залі, а після засідання просто не зможе звідти вийти. З другого боку, на законодавчому рівні необхідно передбачити, що кожен, хто підійде з якою-небудь пропозицією до присяжного, може бути обвинувачений у скоєнні тяжкого злочину — у спробі вплинути на правосуддя. А це злочин проти держави. У свою чергу присяжні повинні розуміти, що під час здійснення правосуддя вони стають посадовими особами і нестимуть відповідальність за свої дії — таку ж, як суддя, як прокурор.

— І насамкінець — що б ви побажали читачам нашої газети?

— Бажаю колегам проникнутися філософією пропонованого нами проекту КПК, законів про адвокатуру та про прокуратуру й активніше брати участь в обговоренні нових проектів. Кожна думка для нас дуже важлива. Ну і, звичайно, здоров’я й успіху!